Теодор Драйзер - Американська трагедія

class="p1">Вона відзначила в думці: «Мені дуже хочеться покатати вас», і це заспокоїло її і надало рішучості. Він не має наміру якось погано скористатися з її згоди.

— Але я тут з подругою, — сказала вона невпевнено і майже тужно: їй хотілося покататися з Клайдом удвох, і менше за все на світі їй у цю хвилину потрібна була Грейс. І навіщо тільки вона взяла її? Грейс невродлива, може не сподобатися Клайдові, і тоді все буде зіпсовано. — І потім, — додала вона без усякого переходу, охоплена найсуперечливішими думками, — мабуть, мені краще не сідати, може, це небезпечно?

— Е, ні, мабуть, вам краще сісти! — засміявся Клайд, бачачи, що вона поступається. — Тут анітрошечки небезпеки немає,— із запалом додав він. Потім, підвівши човен до берега, що підіймався на цілий фут над водою, і вхопившись за корінь дерева, він сказав — Справді ж, вам нема чого боятися. Кличте свою подругу, якщо хочете, і я покатаю вас обох. Місця вистачить і для трьох, а там скрізь водяних лілій скільки завгодно.

Він кивком указав на східний берег озера.

Роберта більше не мала сил опиратися; щоб легше було спуститися, вона схопилась за гілку, яка звисала над водою, і голосно покликала:

— Грейс, Грейс, де ти?

Вона, нарешті, вирішила, що краще буде эзяти з собою подругу.

Здалеку почувся голос:

— Хелло-о! Чого тобі?

— Іди сюди. Іди швидше, мені треба тобі щось сказати.

— Ні, краще ти йди сюди. Тут такі чудові стокротки.

— Ні, ти йди сюди. Нас хочуть покатати на човні.

Вона хотіла гукнути це голосно, та чомусь голос її не слухався, і Грейс продовжувала збирати квіти. Роберта нахмурилася. Вона не знала, що робити. І враз наважилася:

— Ну, гаразд, тоді ми можемо підпливти туди до неї,—правда?

І Клайд вигукнув захоплено:

— От і чудово! Звичайно, можемо. Ідіть сюди. Ми спершу нарвемо тут лілій, а потім, якщо вона не прийде, під’їдемо до неї. Простуйте просто на середину, тоді байдарка не гойднеться.

Він дивився на неї знизу вгору, і Роберта тривожним і разом ласкавим поглядом зустріла його погляд. їй здавалося, що радість оповила її всю рожевим туманом.

Вона вже зовсім приготувалася ступнути в байдарку.

— А небезпеки немає? — спитала вона.

— Ні, звичайно, — переконував Клайд. — Я триматиму човен, а ви хапайтеся дужче за гілку і ступайте.

Вона' стрибнула, і човен, якого Клайд удержував на місці, трохи нахилився. Роберта злегка скрикнула і впала на м’яку лавку. Вона здалася Клайдові зовсім дівчинкою.

— Ну, от, усе гаразд, — заспокоював він її.— Тепер сядьте якраз посередині. Човен не перекинеться… От дивно — я все ще не можу прийти до пам’яті… Адже я саме перед цим думав про вас. Думав, що вам, напевно, сподобалося б тут на озері. І раптом ви тут, і ми з вами зустрілися, і все вийшло зовсім просто, — ось так!

Він махнув рукою і ляснув пальцями, показуючи, як просто це вийшло.

А Роберта, зраділа і трохи злякана його признанням, сказала зніяковіло:

— Це правда?

Воца згадала, що й сама думала про нього.

— Так, і навіть більше, — продовжував Клайд. — Я весь день думав про вас. Правда, правда! Мені дуже хотілося зустріти вас сьогодні вранці і привезти сюди.

— Ну, що ви, містер Гріфітс! Не треба так говорити, — благаюче сказала Роберта, побоюючись, що ця несподівана зустріч може надмірно швидко зблизити їх.

Розмова ставала занадто інтимною, і це не подобалося їй: вона боялася і Клайда, і самої себе, намагалася дивитися на нього холодно чи принаймні байдуже, але це була не дуже успішна спроба.

— Все одно це правда, — настоював Клайд.

— А тут і справді дуже гарно, — сказала Роберта. — Ми з подругою були тут вже кілька разів.

— Ось як! — Захват охопив Клайда. Вонаі так чудесно посміхалася! Він почав розповідати про те, як йому тут подобається і як він учився плавати і гребти. — І подумати тільки! Повертаю сюди човен і раптом бачу: ви стоїте і дивитесь на лілії. Правда, дивно? Я мало не впав у воду. Здається, я ніколи ще не бачив вас такою гарненькою, як у цю хвилину, коли ви стояли там, на березі.

— Ну, що ви, містер Гріфітс! — знову спробувала спинити його Роберта. — Не треба так казати. Боюся, що ви страшенний підлесник, через це й починаєте відразу говорити такі речі.

Клайд знову покірно глянув на неї, а вона посміхнулася йому і подумала, що він ніколи ще не був такий гарний. Але що б він сказав, майнула в неї думка, якби вона призналася йому, що саме перед тим, як він з’явився в своєму човні з-за того мису, вона так само думала про нього і хотіла, щоб він був тут з нею замість Грейс. І в своїх мріях вона бачила, як вони сидять поруч, розмовляють, може, навіть тримаючи за руки один одного. У своїх мріях вона навіть дозволяла йому обійняти себе за талію. Звичайно, багато хто з людей сказав би, що це жахливо. І він ніколи не повинен довідатися про це, ніколи. Це дуже велика інтимність, це безсоромність. А все-таки вона мріяла про це. Та що подумали б у Лікурзі, якби побачили, що Клайд катає її по озеру? Він — завідуючий відділом, її начальник, а вона — звичайна робітниця. Що про це скажуть! Може навіть зчиниться скандал! Але ж Грейс Марр скоро буде з ними. Звичайно, Роберта все пояснить їй. Він плив поблизу, впізнав її і допоміг нарвати квітів. Що тут такого? Справді ж, майже неможливо було не погодитись.

Клайд скерував човна так, що вони пливли тепер серед латаття. Відклавши набік весло, він рвав квіти з довгими вогкими стеблами і кидав до її ніг. Вона напівлежала, відкинувшись на сидінні, опустивши одну руку у воду, як робили інші дівчата. На якийсь час вона заспокоїлася і милувалася Клайдом — його обличчям, руками; розтріпане волосся спадало йому на очі. Який він гарний!

РОЗДІЛ XVI

Усі наступні дні і Клайд, і Роберта були під враженням цієї прогулянки і не переставали думати про те, як дивовижно, як романтично звів їх щасливий випадок; проте обоє розуміли, що їм не треба бути знайомими ближче, ніж дозволяється начальникові і підлеглій.

Тоді, на озері, вони погомоніли кілька хвилин, — Клайд говорив про те, які гарні лілії і як йому приємно збирати їх для неї,— потім узяли в човен Грейс і повернулися до пристані.

І, опинившись на березі, Клайд і Роберта знову розгубилися: вони не знали,