Кассандра Клер - Місто кісток

Крім того, ви думаєте, що ми не знаємо чуток чи новин, що розносяться Нижньосвітом, як кров венами? Валентин повернувся. Досить скоро не існуватиме ні Угоди, ні Завіту.

Джейсова голова смикнулася.

– Де ти це чув?

Рафаель презирливо насупився.

– Всі нижньосвітці знають. Тиждень тому він заплатив одному чаклуну за кількох равенерів. Він привів Зречених, щоб знайшли йому Чашу Смерті. Коли він знайде її, між нами не буде більше фальшивого миру, тільки війна. Жоден закон не завадить мені вирвати твоє серце на вулиці, Мисливче.

Клері не витримала. Вона кинулась за Саймоном, відштовхнувши Лілі плечем убік, і вихопила пацюка з рук Елліота. Саймон поліз по її руці, несамовито чіпляючись за рукав лапами.

– Все гаразд, – прошепотіла дівчина, – все добре. – Хоча вона знала, що це не так.

Клері розвернулася, щоб бігти, але відчула, як хтось зловив її за куртку. Вона намагалася вирватися з тонких, кістлявих рук з чорними нігтями, але боялася струсити з себе Саймона, що чіплявся до неї лапами і зубами. Лілі міцно тримала її.

– Відпусти! – крикнула вона, копаючи дівчину-вампіра. Нарешті вона щосили брикнулася, і Лілі скрикнула від болю й люті. Вона ляснула Клері по щоці так, що та аж голову закинула.

Клері поточилася і мало не впала. Вона чула, як Джейс викрикнув її ім’я і, обернувшись, побачила, що він відпустив Рафаеля і мчав до неї. Клері побігла до нього, але Джейкоб схопив її за плечі, вп’явшись пальцями в її шкіру.

Клері заверещала, але її зойк загубився у голоснішому реві Джейса, який вихопив один зі скляних флаконів з піджака і вилив його вміст на неї. Вона відчула холодні бризки на своєму обличчі і крик Джейкоба, коли вода торкнулася його шкіри. Його пальці задиміли, і він випустив Клері, завиваючи, як тварина. Лілі кинулася до нього, кличучи його на ім’я, і в тому божевіллі Клері відчула, як хтось схопив її за зап’ястя. Вона щосили смикнулася.

– Припини, дурненька, це я, – задихаючись, сказав їй у вухо Джейс.

– О! – Вона розслабилася на мить, та потім знову напружилася, впізнавши силуети позаду Джейса. Вона скрикнула, Джейс пригнувся – і якраз вчасно, бо Рафаель, швидкий, як кішка, вишкірившись, скочив на нього. Його ікла зачепили сорочку Джейса біля плеча і розірвали тканину по всій довжині. Джейс похитнувся. Рафаель чіплявся за нього, як повзучий павук, клацаючи зубами біля Джейсового горла. Клері рилась у кишені наплічника, шукаючи кинджал, який отримала від Джейса. Щось маленьке, коричневе пронеслося по підлозі поміж ніг Клері й стрибнуло на Рафаеля.

Вампір закричав. Саймон звисав з його передпліччя, гострі зуби пацюка встряли глибоко в плоть. Рафаель відпустив Джейса, розмахуючи руками. Кров з його рани лилася так само, як потік іспанських лайок з його рота.

Джейс здивовано роззявив рота.

– От, сучий…

Відновивши рівновагу, Рафаель відірвав пацюка від своєї руки і жбурнув його на мармурову підлогу. Саймон пискнув від болю та кинувся до Клері. Вона нахилилася, схопила його і притисла до грудей так міцно, як могла, щоб не завдати йому шкоди. Дівчина відчувала, як сильно гупало його крихітне серце під її пальцями.

– Саймоне, – прошепотіла вона. – Саймоне.

– Зараз не час. Тримай його. – Джейс зловив її за праву руку, стиснувши її до болю. В іншій руці він тримав лезо Серафимів, що тьмяно світилося. – Рухайся.

Він почав наполовину тягти, наполовину штовхати її до краю натовпу. Вампіри відсувалися від світла, яке наближалося до них, і шипіли, як ошпарені кішки.

– Чого заклякли! – почувся крик Рафаеля. Його рука стікала кров’ю, а губи викривилися, оголивши загострені різці. Він дивився на полчище вампірів, що розгублено товклися на місці. – Ловіть порушників, – закричав він. – Убийте їх обох, і пацюка не забудьте.

Вампіри попрямували до Джейса і Клері. Одні йшли, другі ковзались, а решта спускалися з балконів, як ескадрон чорних кажанів. Джейс пришвидшив крок, і вони вирвалися з натовпу, прямуючи до далекої стіни. Клері крутилася, дивлячись на нього впівоберта.

– Хіба ми не маємо стояти спиною до спини?

– Що? Навіщо?

– Я не знаю. Так роблять у кіно в таких… ситуаціях.

Його затрясло. Невже він злякався? Ні, він сміявся.

– Ти, – видихнув він. – Ти най…

– Най… що? – запитала вона з обуренням. Вони, як і раніше, відходили, обережно ступаючи по підлозі, щоб уникнути уламків меблів і розбитого мармуру, що там валялися. Джейс тримав лезо Серафимів високо над їхніми головами. Клері бачила, як вампіри кружляли біля них, не переступаючи країв світлого кола, яке утворилося. Цікаво, чи довго це стримуватиме їх?

– Нічого, – сказав він. – Це ще не ситуація, гаразд? Я притримую це слово для тих випадків, коли все стає справді погано.

– Справді погано? Тобто, це ще не погано? А чого ти чекаєш, ядерної…

Раптом вона заверещала. Не побоявшись світла, Лілі кинулася на Джейса і, оголивши зуби, пронизливо загарчала. Джейс схопив друге лезо з-за пояса і жбурнув його в повітря. Лілі з виском впала навзнак, на руці виднівся довгий поріз. Коли