Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

і Києво-Печерської друкарні. У родині Григорія Кириловича і його дружини Гафії, уродженої Левицької, росли четверо синів і дочка. Старший Дмитро успадкував від батька своєрідний дар композиції, досконалість малюнка і упевнену роботу з натури.

Вирісши в колі української художньої інтелігенції і духівництва, він був добре освічений, начитаний, упевнений у своїх здібностях і, безперечно, дуже обдарований.

Можливо, ще в 1752—1755 роках Левицький познайомився з відомим художником О. П. Антроповим, який тоді розписував Андріївську церкву в Києві. І, приїхавши в 1758 році до Петербурга, він не тільки став учнем прославленого майстра, але і жив у його родині впродовж майже шести років. Як помічник Антропова в 1762 році Дмитро виконував розписи Тріумфальних воріт з нагоди коронації Катерини II. Через два роки він вже самостійно реставрував цю споруду, а в 1767 році спільно з В. Васильєвським створив два іконостаси і 73 образи´ для Катерининської і Кіро-Іоаннівської церков і добився дуже високої оплати своєї роботи.

Невідомо, чи були інші вчителі у художника-початківця, але вже в перших портретах стиль Левицького в корені відрізняється від антроповського. Його манера самостійна і більш співзвучна західноєвропейській своєю невимушеністю, гамою півтонів, лесуванням, що пом’якшувало інтенсивність кольору, і характерним світлоповітряним середовищем. За портрети історичного живописця Г. Козлова і його дружини Левицький у 1769 році отримав звання призначеного в академіки, а наступний рік став для нього роком майже неймовірного, запаморочливого злету. Серед 39 робіт, представлених на ви ставці в «Імператорській академії трьох знатних мистецтв», шість належали «вільному малоросіянинові» Д. Левицькому, який затьмарив вже іменитих художників – Гроота, де Лап’єра, Лосенка і Бєльського. І особи, зображені на портретах, зовсім не рядові. Вишукано-галантний граф Строганов, трохи непривабливий і простакуватий серед парадної обстановки кабінету, але напродив людяний і розумний. Ось таємний радник і майбутній сенатор Теплов – дипломат, хитрун і зрадник, прекрасний перекладач, музикант і композитор, професійний живописець. Його владний оцінюючий погляд, вольове підборіддя, презирливо викривлені губи дивно поєднуються з неабияким розумом і вразливістю з відтінком мрійливості. На третьому портреті зображений колезький радник і опікун імператорського московського виховного будинку Умський – як вважали сучасники, побічний син імператриці Єлизавети Петрівни. А поряд з ним хитрий кмітливий мужик, відкупник графа Шереметєва, ділок і меценат Сеземов – дуже неприємна особа з одутлим жовтим обличчям. Тут же портрет штаб-лікаря Х. Віргера «102 роки від народження». Але «окрасою виставки» стала програмна робота на звання академіка «Портрет архітектора О. Ф. Кокоріна», ректора Академії мистецтв. Зовнішня мішура дорогого парадного костюма, написана до найдрібніших подробиць і колірних нюансів, не затьмарює, а акцентує увагу на привітному, простодушному обличчі, на погляді розумних очей, ледве помітній усмішці і виразних руках творчої людини.

У 1772 році Левицький отримав звання академіка, а через рік йому доручили портретний клас в академії. Протягом 17 років «чудово ерудований у питаннях мистецтва пан академік» три рази на тиждень поспішав до учнів. І тут він ні в чому не був схожий на інших викладачів. Своїм підопічним Левицький давав дуже різноманітні і обширні професійні знання і для копіювання пропонував зовсім не рядові твори, а картини А. Ван Дейка і Рембрандта, А. Лосенка і «персонних діл майстра» І. Новикова. Вихованців Левицького цінували за професійну ерудицію і майстерність.

На таку висоту художника підняв не тільки його незрівнянний дар, але і заступництво наближених до Катерини II сановників Бецького і Теплова. Це вони забезпечували замкнутому за вдачею Левицькому високопоставлених замовників, таких, як віце-канцлер князь Голіцин (1772 р.), фельдмаршал Прозоровський, директор придворної капели Полторацький, князь Орлов, статс-секретар Катерини II Храповицький і її фаворит Ланський. Всі парадні портрети цих персон, виконані в 1772—1782 роках, відрізняються, як їм і належить, блиском нагород, мерехтінням коштовностей, багатством одягу. Головне для тих, з кого пишуть портрет, – демонстрація знатності, багатства, дворянських достоїнств, влади і шани, але за цим «натюрмортом» око художника не бачить людину і її внутрішній світ.

Серед парадних зображень різко виділяється портрет «російського дивака XVIII сторіччя» П. Демидова (1773 р.). Цей портрет-картина – немов одна з його «витівок». Звільнений від зовнішніх ознак багатства, в нарочито простому домашньому одягу, цей садівник-любитель з лійкою і квітковими горщиками виглядає велично і помпезно на фоні колонади. Портрет давав ускладнену характеристику особи, позбавлену ясності духу і внутрішньої гармонії.

Живописна майстерність Левицького була настільки досконала, що парадні портрети імператриці Катерини II, написані на основі затверджених нею «еталонів», набагато перевершили всі наявні зразки. Особливо знаменитий портрет-алегорія «Катерина Законодавиця в храмі богині Правосуддя» (1783 р.). На полотні все охоплено рухом: оксамитова завіса, клуби жертовного диму, стрімко легка і святкова постать Катерини, задрапірована в блідо-жовту лискучу атласну сукню. Сам Державін відгукнувся на прекрасну картину в оді «Видіння Мурзи». Так само на основі чужого портрета, без єдиного натурного сеансу був виконаний художником один із найкращих портретів філософа Д. Дідро (1773—1774 рр.).

З геніальною живописною силою Левицький передав одну із сторін дворянської культури XVIII століття у ансамблі з семи портретів вихованок і випускниць Смольного інституту шляхетних дівчат. Картини, побудовані як костюмовані вистави, зачаровують чітко продуманою декоративністю і різноплановим зображенням чарівних юних героїнь, розкривають сценічні дарування дівчат. Художник не намагається приховати від глядача надмірно загострений ніс Хованської, хлоп’ячі риси Хрущової і дитячу незграбність Ржевської. Немов лялечка на музичній шкатулці з іскристими од сміху очима стоїть Нелідова. Дивовижні бальні сукні Алімової і Молчанової, переливаючись багатством білих, жовтих і перлових відтінків, сяють матовим блиском, підкреслюють граціозність фігур і жестів. Впадає в око абсолютна живописність прийомів, які служать Левицькому для передачі всіх проявів життєвої краси.

«Хіба не поет Левицький? – скаже пізніше художник К. Коровін. – Які і як у нього передані жінки!» Вони дуже різні за віком, суспільним становищем і зовнішністю: від крихкотілої з порожевілим носом, і недбало одягненої поміщиці Бакуніної (1782 р.) до світського левиці У. Мнішек (1782 р.) в блиску атласу і переливів шовкових мережив.

Серед безлічі офіційних замовлень Левицький завжди знаходив час для зустрічей з близькими йому людьми для створення їх портретів. У його дружнє оточення входили брати Бакуніни, родина Полторацьких, літератори Долгоруков і Новиков та інші. Художник був тісно пов’язаний з родиною графа Воронцова і створив парні зображення подружжя й їх чотирьох дочок. З особливою теплотою ставився Левицький до друга юності архітектора Львова і його дружини. Він добре знав романтичну історію їх шлюбу, сильні характери і добрі душі, що допомогло йому створити на полотні привабливі і гармонійні образи.

Життя Левицького протікало в основному в академії і у