Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Мовчи і слухай! У тебе є зв'язок із кимось із наставників?

Метью прислухався до своїх відчуттів і кивнув головою.

— Так. Метреса Корнелія, здається, відчуває мене.

— Ти можеш її викликати?

— Я?! — здивувався хлопець. — Самовільно?.. Чарівницю першого кола?!

— Та хоч на десятого! — гаркнув я на недоучка. — Можеш чи ні?

— Можу… мабуть…

— То гукай!

— А якщо метреса… — невпевнено почав Метью.

— Це моя турбота. Давай, друже, клич... Не та ситуація, щоб антимонії розводити.

— Воля ваша... принц.

Метью заплющив очі і притис долоні до скронь. Кілька хвилин не відбувалося нічого, а потім пролунав тихий хлопок, і поруч з хлопцем постала постать у жіночому платті. Розкішному та яскравому, навіть при тьмяному світлі смолоскипів. В одній руці метреса тримала келих, в другій — гроно.

Велично озирнувшись на всі боки, чарівниця зробила невеликий ковток і передала келих своєму учневі.

— Вам не здається, принце Ніколаїсе, що це вже починає стає поганою звичкою? — Вимовила вона примхливо надуваючи губи. — Я про вашу манеру запрошувати даму в підземелля. Право слово, юначе, це віддає поганим тоном. Отже, будьте ласкаві, наступного разу вибирати для побачення місце більш романтичніше або хоч трохи вишуканіше.

— Доброго дня, пані Корнеліє. Дякую, що відгукнулися. Перепрошую, що потривожили, але я не маю можливості зв'язатися з метром Ігнаціусом. От і…

— О, дрібниці… Я завжди рада допомогти молодим людям, — недбало змахнула рукою чарівниця, після чого в підземеллі стало помітно світліше і повітря втратило більшу частину вогкості. — Що у вас сталося? Ще одна дуель? І чому ви лежите у присутності жінки? Це не ввічливо.

— Ще раз приношу свої найщиріші вибачення, але так вийшло. Граф Шамов, з яким я зараз так міцно обіймаюся, узяв нас із Метью в полон. Образив і… Втім, для дуелі, досить перших двох причин… Адже так?

— Цілком, — погодилася чарівниця. — Але, я ще не зрозуміла, навіщо мене покликали? Ви й самі, схоже, досить непогано справляєтесь.

— Майже, пані Корнеліє. Майже... Бачите, під час розмови з графом, я дізнався одну важливу річ. Виявляється, щоб пізніше не виникало питань до результатів благородного поєдинку, на дуелі має бути присутнім хоча б ще один дворянин. Інакше переможця можна звинуватити у вбивстві.

Метреса замислилась. Потім кивнула:

— Так… Така можливість існує. Але, на моїй пам'яті слово аристократа ще жодного разу не піддавалося сумніву. Тим паче, вінценосної особи.

— Пані чародійко! — вигукнув граф. — Не слухайте цього молокососа. Я зовсім не розумію, що йому спало на думку! Це він накинувся на мене, як дикий звір! Коли я знайшов їх обох поруч із рудником, що вибухнув. Я намагався вгомонити хлопців, але вони ніби збожеволіли. Ледве вдалося заспокоїти. І в підвал я помістив обох, виключно для їхньої ж користі. Адже відомо, що холод і темрява благотворно впливають на розум.

— Брешеш! — прошипів Метью, піднімаючи руку! — Ти…

— Тихо, юначе... Не треба шуміти... Майте витримку...

Голос чарівниці навіть на йоту не підвищився, але почули її слова всі, хто був у підземеллі. І, про всяк випадок, не лише закрили роти, а й дихати перестали.

— Але ж ви не вірите йому, метресо Корнеліє

— Милий хлопчику, я вже років… втім, це неважливо… не вірю в те, що говорять чоловіки, і що сама можу легко перевірити.

З цими словами чарівниця перемістилася до нас і простягла руку долонею вниз. Спершу потримала її над моєю головою, потім над головою графа.

— От і все… — ліниво відщипнула виноградинку і відправила до рота. — Так на чому ми зупинилися? Ах, так… дуель. Ну, добре… Граф, ви ж не проти помірятись силами з принцом?

— Я?! — заревів той. — Та я порву це щеня голими руками.

— Це ваш вибір зброї? — Безпристрасно уточнила метреса Корнелія.

— Що? А-а-а… Звісно, ​​ні! Ми ж не простолюдини, щоб битися кулаками. Б'ємося кожен своєю зброєю.

— Принце, що ви на це скажете?

— Нехай повернуть мені мій меч...

— Граф? — запитливо злетіли брови чарівниці.

— Звісно… Як тільки він зніме ланцюг з моєї шиї.

— Добре. Ще одне питання. Ви хочете битися до першої крові чи до смерті одного із суперників?

Поки суть та річ, мене вже трохи відпустило, і я ладен був погодитися на суто символічний поєдинок. Тільки, щоб провчити зухвальця. Зрештою, переді мною не стояло завдання зачистити світ від вельмож. Але граф мав свої мотиви. І набагато кровожерніші.

— Насмерть!

— Ваша високосте?

— Я його за язик не тягнув. Але, домовляємося відразу, похорон за рахунок небіжчика... А то так і розоритися недовго. Трунарі і труни нині в ціні.

Граф Шамов глухо загарчав і чергову відповідь вигукнув, не чекаючи питання: