Френк Херберт - Капітула Дюни, Френк Херберт

— Я перепрошую, Майлсе. Ми не знали, як тебе підготувала мати.

— Чия була ідея? — Глянув він на Шіану.

— Моя ідея, Майлсе, — озвався Айдаго.

— О, ти теж там? — Пам’ять поверталася, текла тонкою цівкою.

— І пам’ятаю, якого болю ти мені завдав, повертаючи спогади, — сказав Айдаго.

Це протверезило Теґа.

— Поставимо крапку, Дункане. Вибачення непотрібні. — Він глянув на мікрофони, що передавали їхні голоси. — Як там повітря на вершині, Дар? Достатньо розріджене для тебе?

«Що за дурна ідея, — подумала вона. — І він це знає. Взагалі не розріджене». Повітря було тяжким від дихання всіх довкола, зокрема й тих, хто хоче спільно з нею стати свідками драматичної події, тих, що носяться з ідеями (часом це ідея, що вони краще виконали б її роботу), тих, що пропонували допомогу, і тих, що допомоги вимагали. Розріджене, справді! Відчувала, що Теґ намагається їй щось сказати. Що?

«Інколи я мушу бути автократкою!»

Вона почула саму себе, як вона каже це під час однієї з прогулянок у садах, пояснюючи слово «автократ» і додаючи: «Я маю владу і мушу її використати. Це страшенно на мене тисне».

«Ти маєш силу, тож користуйся нею! — Ось що казав їй ментат-башар. — Убий мене чи звільни мене, Дар».

Та все ж на якийсь час вона пригальмувала і зрозуміла, що він це відчув.

— Майлсе, Бурзмалі мертвий, але він тримав тут резервні сили, які вишколив сам. Це найкращі…

— Не надокучай мені дрібними деталями! — Який командний голос! Тонкий і писклявий, але в іншому фундаментальний.

Не кажучи й слова, Прокторки повернулися до люка. Одраде сердитим помахом наказала їм іти назад. Лише тоді збагнула, що все вирішила.

— Віддайте йому вбрання і виведіть звідти, — промовила вона. — Стреггі сюди.

Перші Теґові слова стривожили Одраде і змусили її задуматися, чи не помилилася вона.

— Що, як я не воюватиму так, як ти хочеш?

— Але ж ти казав…

— Я багато чого казав за своє… свої життя. Битва не зміцнює моральності, Дар.

Вона (і Тараза) чули вже цю думку у викладі башара, і не раз. «Війна залишає по собі постійне бажання “їсти, пити та веселитися”, а це часто призводить до невблаганної моральної катастрофи».

Правильно, але вона не знала, що він мав на увазі, нагадуючи це. «На кожного ветерана, що повертається додому з новоздобутим відчуттям призначення (“я вижив, у цьому мусила бути Божа воля”), припадає значно більше таких, що повертаються додому з ледь прихованою гіркотою, готових шукати “легкий шлях”, бо вони бачили так багато воєнних потрясінь».

Такими були слова Теґа і її віра.

Стреггі поквапом увійшла до кімнати, та перш ніж встигла заговорити, Одраде дала їй знак стати збоку і мовчки чекати.

Аколітці вперше вистачило відваги не підкоритися Матері Настоятельці.

— Дункан повинен знати, що в нього ще одна донька. Мати й дитина живі та здорові. — Вона глянула на Теґа. — Вітаю, Майлсе. — Лише тоді Стреггі відступила до задньої стіни і стала там непорушно.

«Вона краща, ніж я сподівалася», — подумала Одраде.

Айдаго розслабився у кріслі, відчувши тепер тривожну напругу, що не давала йому належно оцінити те, за чим він спостерігав.

Теґ кивнув Стреггі, але заговорив до Одраде:

— Більше жодних слів Богові на вухо? — Важливо було контролювати їхню увагу, він сподівався, що Одраде це розпізнає. — Якщо ні, то я справді голодний.

Одраде здійняла палець, давши цим сигнал Стреггі, і почула, як аколітка виходить.

Вона зрозуміла, на що Теґ звертав її увагу, і цілковито впевнилася в цьому, коли він сказав:

— Може, цього разу ви справді залишили шрам.

Колючка в бік Сестринства, яке хвалилося: «Ми не дозволяємо шрамам нагромаджуватися в нашому минулому. Шрами часто приховують більше, ніж відкривають».

— Деякі шрами показують більше, ніж приховують, — сказав він. Глянув на Айдаго. — Правда, Дункане? — Один ментат питав у іншого.

— Здається, я знову втрапив у давню суперечку, — сказав Айдаго.

Теґ подивився на Одраде.

— Бачиш, дочко? Ментат пізнає давню суперечку, почувши її. Ви пишаєтесь тим, що знаєте, чого від вас вимагається на кожному кроці, та монстр за цим поворотом створений вами самими!

— Мати Настоятелька! — Це одна з Прокторок, яка не могла дозволити неналежних звертань.

Одраде проігнорувала її. Відчувала гіркоту, різкість і певність. Внутрішня Тараза нагадала їй суперечку: «Ми сформовані асоціаціями Бене Ґессерит. Певним чином вони нас притуплюють. О, коли це необхідно, ріжемо швидко й глибоко, та це інший різновид притуплювання».

— Я не братиму участі в притуплюванні вас, — сказав Теґ. Отже, він пам’ятав.

Стреггі повернулася з мискою тушенини: шматки м’яса плавали в коричневій підливі. Теґ опустився на підлогу і швидко запрацював ложкою.

Одраде сиділа мовчки, її думки помчали туди, куди звернув їх Теґ. Превелебні Матері оточували себе твердою оболонкою, а з ними все ззовні (зокрема й емоції) сприймалося як проєкції. Мурбелла мала рацію: Сестринство мусило наново навчитися відчувати емоції. Якщо зостануться лише спостерігачами, вони приречені.

Вона звернулася до Теґа:

— Тебе не просили притуплювати нас.

І Теґ, і Айдаго почули в її голосі щось інше. Теґ відклав порожню миску, але Айдаго заговорив першим.

— Культивація, — сказав він.

Теґ погодився. Сестри рідко бували імпульсивними. Впорядковували свої реакції навіть у часи небезпеки. Були вище того, що більшість людей вважає культивацією. Керувалися не так мріями про владу, як власним широким світоглядом, що вміщав живу та майже безмежну пам’ять. Тож Одраде втілює в життя старанно обміркований план. Теґ зиркнув на пильних Прокторок.

— Ви були готові вбити мене, — промовив він.

Ніхто не відповів. Не було потреби. Усі розпізнали ментатську проєкцію.

Теґ обернувся, заглянув у кімнату, де повернув собі пам’ять. Шіана зникла. На краю його свідомості шепотіли нові спогади. У належний час заговорять в повний голос. Таке дрібне тіло. Це було складно. І Стреггі… Він зосередився на Одраде.

— Ти спритніша, ніж я думав. Але моя мати…

— Не думаю, що вона передбачила це, — зауважила Одраде.

— Ні… не була настільки Атрідкою.

Електризоване слово за цих обставин. У кімнаті запанувала особлива тиша. Прокторки підступили ближче.

Ця його мати!

Теґ проігнорував Прокторок, що нависли над ним.

— Відповідаючи на питання, якого ви не поставили: я не можу пояснити, що сталося зі мною на Гамму. Моя фізична