Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 18. Передбачення для передбачення про передбачення

Подивитися вдалося. Всього на мить, молодший принц, на жаль, володів собою надто добре. Зоря ледь встигла мигнути, а той вже знову посміхнувся хижою однобокою посмішкою.

– Відібрати у моїх братів шанс на таке щастя?

Не зважаючи на захват, яким був пронизаний майже кожен звук у цій фразі, Зоря ледь стримала бажання скептично пирхнути. Так, за «таке» щастя його брати ще повоюють. Особливо Ларис буде активно воювати, щоб не дай Боже воно йому не загрожувало.

Але дівчина вчасно згадала, що вона взагалі-то має грати роль недалекої захопленої особистості, тому швидко опустила погляд вниз. До білосніжного хвоста, шелест лусочок котрого зараз чула до біса виразно. А краще б раніше!

– Та що ти, вони своє щастя від щастя вже отримали, тому я готова нести щастя і надалі! – щедро відгукнулася вона.

І виносити тим щастям мізки так, щоб мало не здалося!

 Білий хвіст на мить завмер, перш ніж раптом збурено прийти в рух та навіть спробувати обвити ногу дівчини.

– Обом таки щастя?

Ледь не заплутавшись в сукні, дівчина прудко відскочила. Ось їй не вистачало ще випробувати на собі міцні зміїні обійми. Ні, до чорта частин убивці дитячої психіки з телевізора під лаконічною назвою «Анаконда» підказували, що не кожний хто ризикне обійматися з гігантською змією ті обійми переживе.

– Так, щоб ніхто себе обділеним не відчував! – з готовністю голосно відповіла вона.

Де там загубився Айяр? Їй же обіцяли захист, то де він?

«Кляті пухнасті дупи!» – напружено подумала вона.

Що говорити вона ще уявляла погано і просто підтримувала ту тему, котра складалася. Без особливо заглиблення в те, що вона городить і що в неї питають.

А краще б заглибилася. Все ж вимикання голови ніколи не оберталося нічим добрим. Особливо в критичних ситуаціях.

Уважно спостерігаючи за дівчиною, змій раптом розсміявся та подався вперед всім тілом. Золоті очі, напівприкриті повіками яскраво зблиснули.

– То я також можу розраховувати на щастя? – голос молодшого принца стишився до муркотливих ноток, наче він на щось натякав.

Скинувши голову, Зоряна здивовано вигнула брови, намагаючись зрозуміти, що він від неї хоче? Щастя отримати на горіхи? На те вона завжди щедра та готова відсипати так, щоб більше не просили. Та з такою задоволеною мармизою про частування копняками не говорять.

Хоча може він ще й мазохіст до всього лиха?

– Я щастя буду нести у маси, відходжу від індивідуального підходу до більш масштабного! – гордо скинувши голову, сказала як відрізала.

Принаймні за час тут вона ладна була відважити копняків багатьом з тих, кого ще навіть особисто не знала. Ось би ще вона, як її героїні раптом відкрила в собі якийсь чарівний дар неймовірної сили, щоб я-а-ак шарахнути. І всі хутко вирішили, що її краще не зачіпати, дати спокій та ще й матеріально допомогти.

Розмріявшись, дівчина всього на мить втратила з поля зору клятого хвоста, який швидко скористався тої нагоди. Коли щось раптом стиснуло її талію та стегна, піднімаючи в повітря, Зоря голосно зойкнула та сіпнулася.

– Так, тримай хвіст при собі!

Придуркувату веселість знесло як нестійкий весняний лід. Спроба дряпнути хвіст не завершилася нічим, нігті ковзнули по гладкій поверхні під тихий сміх напівзмія, котрий повільно притягнув її до себе.

– Ну як же, ти ж говорила про щастя для всіх…

І знову той стишений голос та погляд, котрий чомусь ковзнув від її обличчя нижче. До того, що вона умить сховала від підвищеної цікавості накидкою, котру запахнула хрест навхрест з запізнілим, усвідомленням того, про що він подумав. Усвідомленням котре змусило на мить застигнути, перш ніж роздратовано скрипнути зубами.

«Тепер точно вірю, що брати. Збоченці!» – похмуро подумала вона, та варто було змію наблизитися ще трохи, як вона різко відхилилася назад.

– Так, негайно мене опусти! За теплом, ласкою та щастям про яке ти там подумав то не сюди, то в іншому напрямку!

Звузивши очі так, наче то вона була гадюкою, готовою вкусити, або плюнути отрутою, Зоря завмерла. Вириватися з настільки міцного захвату сенсу не було, але якщо той ризикне наблизитися ще трохи…

Ларису доведеться спершу вибачити її за той скандал, який вона влаштує в коридорі, а потім отримати персональний скандал. Захисники, щоб їх!

Хоча й вона не краще, застигла, ґав ловити почала, ось і отримує. Та про це можна буде подумати й пізніше, коли ця нахабна мармиза зникне з обрію.

Тим часом мармиза знову розсміялась та схилила голову набік. Білосніжна довга коса ковзнула з плеча по темній тканині довгополого одягу, чіпляючись за золоте гаптування.

– О, пробач. Це лише невелике випробування. Ларис, я упевнений, що привіз тебе саме Ларис, кинув тебе мені, щоб ти відвернула мою увагу від їх дорогоцінної Симони. Мені просто було цікаво, як далеко тобі доведеться зайти, щоб виконати його наказ.

Щока дівчини все ж нервово сіпнулася. Власне, про Шалара й не казали, що він розумово неповноцінний. Саме тому розкриття року не вийшло, але дещо Зоря все ж вирішила приховати. Краще б, звично, він не чув ще і її діалогу з Ларисом, тоді б більш правдиво виглядала роль підневільної особи. Проте обирати не доводилося, треба пристосовуватися до обставин.

– Здається твій брат працює в лабораторії? Тому з випробуваннями до нього, будь ласка, – задиристо кинула вона.

Ні, вмикати адекватність поки було рано. Нехай вважає, що вона вирішила здобути акторську освіту його коштом. Якщо якість гри не вийшло продемонструвати, буде давити кількістю.

І знову в коридорі пролунав сміх. Доволі голосний сміх, який викликав у Зорі цілком закономірне питання.

«Вони там що поглухли? Чи зайві звуки псують картини, тому залу вирішили обеззвучити?» – роздратовано подумала вона та кинула швидкий погляд на двері.

Погляд, котрий не сховався від Шалара.

– Можеш далі вигадувати кпини, вони тебе не чують. Маленьке заклинання і двері просто глушать звуки, – довірливо повідомив він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍