Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

Серед каміння, в гротах і печерах, у гумусі лісів та в глибоководному світі — вони скрізь почуваються вдома, в сутінках, з великими темними очима й без очей, але з найтоншим чуттям, коли розростається темрява. Вони мають свій особливий арсенал — тактильні волосинки, які є вже в котів, беззвучно-м’які коливання зграй метеликів та кажанів, фантастичні форми чутливих органів та антен, блідий епідерміс, який руйнує навіть сонячне проміння, вловлювання найслабших звуків, найменших змін погоди, органи, створені для нічного польоту. Тут ніч приносить насолоду, ніби святковий бенкет.

Трапляється, що вага чутливих вусиків становить третину загальної ваги. В людському середовищі нічний спосіб життя належить до межових випадків. Такі люди показуються лише в сутінках, шукають собі подібних, свої розваги й місця.

Так, Моріс де Ґерен[475] відчував, що його притягує Новаліс, а Бодлер — де Квінсі й Едґар Аллан По. Але навіть серед найяскравішого дня, в полуденний час «нічна людина» вабить до себе. Таким був Байрон для Ґете, він промовляв до його темних сторін.

Ніч незамінна для людського духу, як незамінним для тіла є сон. Генетично тут існує латентна цифра, яка має вирішальний вплив на наш світогляд і нашу долю. Тож невеликий екскурс не буде зайвим — як відмежування від морального присуду, неминучого при висвітленні соціальної ситуації. Все виглядатиме інакше, якщо ми розглядатимемо цей різновид, цю людину-демона, як образ. Саме наявність відхилення є тут цінним — хоча ми й не займатимемося зіставленням: усе це знайшло своє відображення в блиску й злигоднях poètes maudites[476]. Але зробімо ще один крок, і тоді все стає фігурою долі: п'яний Верлен у Люксембурзькому парку, що на мить завмер, і вуличні хлопчаки, які слідують за ним. Існує один пункт, з погляду якого все чомусь служить, всі добрі й лихі вчинки. А індульгенцій ніхто не роздає.

Сурогати

263

Мексиканське відхилення я не планую прослідковувати хронологічно, зокрема через те, що мій досвід ще не добіг кінця. Окрім того, Мексика, земля, що родить такі нечувані плоди, має розглядатися тут радше як духовна, ніж географічна єдність.

Від науки не варто відгороджуватися, але перестрахуватися не завадить. Саме під час межових переходів знову й знову треба посилатися на особливі факти, що я проґавив стосовно гашишу.

У цьому випадку виник сумнів, чи є припустимим для таких трьох речовин, як мескалін, псилоцибін та ЛСД, що викликають споріднені (галюциногенні та психотропні) ефекти, вживати епітет «мексиканські». І хоча саме з Мексики походять кактуси лофофори та гриб псилоциб, натомість гриб ріжки пурпурові[477], з якого Альберт Гофманн[478] синтезував ЛСД, походить з Європи. Та, очевидно, час уже для цього настав, адже тут ми маємо приклад блискавичного й глобального впливу лабораторного досліду на споживання.

Якщо хтось і може дати тут роз'яснення, то лише сам Альберт Гофманн, який був обізнаний як зі світом сновидінь, так і зі світом молекул. Тож я щойно зателефонував до нього в містечко Риттіматте, й він мене заспокоїв, повідомивши, що слід розрізняти лізергінову кислоту, іменем якої часто помилково називають ЛСД, та діетиламід цієї кислоти, яку відкрив Гофманн. Сама лізергінова кислота не має галюциногенної дії. Для цього в молекулі має міститися діетиламідна група.

Натомість ЛСД тісно споріднена, зокрема й за своєю дією, з амідом лізергінової кислоти, який є головним компонентом мексиканського наркотика ололікві[479]; європейці згадували про нього ще в XIX сторіччі. Францисканський пастор Бернардіно де Сааґун[480] у своїй знаменитій хроніці Нової Іспанії пише: «Існує рослина, яку називають коатль ксоксоукві (зелена змія), яка утворює насіння, що зветься ололікві. Це насіння спантеличує та притупляє органи чуттів; його вживають як чарівний напій».

Доволі точний опис рослини супроводжується ілюстрацією; очевидно, пастор бачив квіти лише у згорнутому стані. Так усе залишалося аж до нашого часу, поки не було визначено, що ця рослина належить до родини берізкових: Ipomoea violacea. Її родичі ростуть також і в наших садках, наприклад кручені паничі, bella di giorno, як кажуть італійці, квітка, що квітне лише лічені години. Я щороку вирощую її тут, у Вільфінґені, на трухлявому паркані.

Єдиною цариною алкалоїдів лізергінової кислоти вважали нижчі гриби — особливо ріжки пурпурові. Те, що невдовзі ці алкалоїди відкрили в так званих «магічних наркотиках», а отже, в соку вищих рослин, було несподіванкою для фітохіміків — тих добірних нащадків старих знахарів і чарівників, яким сили й властивості рослин були відомі почасти завдяки досвіду, а почасти завдяки ясновидному проникненню.

264

Це ясновидіння приводить нас до часів кентаврів — насамперед до Хірона, вчителя богів, який навчив Асклепія лікарської справи і якому Гельдерлін присвятив великий, не до кінця витлумачений вірш:

Слідом за лісовими травами ішов і наслухав Як ніжний олень на горбі; ніколи ще… (…) і крокус, і чебрець І колоски — дає мені земля букет свій перший. Холодна зірка вчить мене, Та тільки те, що назване. (…)

А потім:

(…) ось так сиджу на самоті, (…) Між нами є отрута — моя думка.

Отже, вивчити можна лише те, що назване; думка отруює — з цим ми повинні змиритися в часи, коли назване діє лише настільки, наскільки його можна змінити на обраховуване.

Гельдерлін рано взявся чинити цьому опір. Цитувати його стало модою, та