Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

— Листи від психів?

— Припини.

Робін завжди протестувала проти такого узагальнення. Відколи Страйк розкрив друге гучне вбивство, чудернацької кореспонденції побільшало. Найбільш адекватні адресанти просили грошей, гадаючи, що Страйк страшенно багатий. Ще були персонажі з особистими образами, за які вони просили Страйка помститись; інші поклали життя на доведення дивовижних теорій, ще інші мали потреби й бажання настільки складні й заплутані, що з їхніх листів тільки і можна було зрозуміти, що людина хвора. І нарешті («А оце дійсно психи»,— казала на таке Робін) було трохи людей — чоловіків і жінок,— які вважали Страйка привабливим.

— Листи були тобі? — раптом посерйознішав Страйк.

— Ні, тобі.

Робін чула, як він, розмовляючи, ходить по своїй квартирі. Мабуть, іде сьогодні на побачення з Елін. Про ці стосунки Страйк ніколи не говорив. Якби одного дня Елін не зайшла до офісу, Робін і не знала би про її існування — може, навіть аж поки Страйк не прийшов би на роботу з обручкою на пальці.

— І що там писали? — спитав Страйк.

— Один лист був від дівчини, яка хотіла відрізати собі ногу. Вона просила поради.

— Повтори?

— Вона хотіла відрізати собі ногу,— чітко вимовила Робін, і жінка, яка роздивлялася рожеве, кинула на неї шокований погляд.

— Ісусе Христе,— пробурмотів Страйк.— І ти ще мені забороняєш називати їх психами. Гадаєш, вона це зробила і вирішила, що я маю про це знати?

— Я подумала, що такий лист може виявитися значущим,— твердо відповіла Робін.— Деякі люди дійсно прагнуть щось собі відрізати, це відоме явище в медицині й називається... ні, не «от психи»,— додала вона, вгадавши репліку Страйка, і той засміявся.— І був ще лист від людини, яка поставила в підписі свої ініціали: довгий лист, та людина писала там про твою ногу і що хоче тобі її компенсувати.

— Якби йшлося про компенсацію мені, надіслали б, гадаю, чоловічу ногу. Я, знаєш, мав би дурнуватий вигляд...

— Припини,— заперечила Робін.— Не смій жартувати. Не знаю, як ти це можеш!

— Не знаю, як ти не можеш,— відповів Страйк досить м’яко.

Робін почула знайомий шурхіт, а тоді дзвін.

— Ти зазираєш у шухляду з психами!

— Не знаю, чи можна так казати, Робін,— «шухляда з психами». Якась неповага до осіб з психічними розладами...

— Побачимося завтра,— мимохіть усміхнулася Робін і повісила слухавку, в якій лунав сміх Страйка.

Виснаженість, яку Робін відчувала цілий день, знову набігла на неї, поки вона блукала супермаркетом. Дуже важко було вирішити, що б його попоїсти; якби хтось їй склав список продуктів, все було б набагато легше. Подібно до працюючих матерів, які брали щось просте, Робін здалася і купила локшину. В черзі на касі вона опинилася просто за молодою жінкою, чиє дитя нарешті наплакалося і тепер спало мертвим сном, розкинувши кулачки і міцно заплющивши очі.

— Такий гарненький,— вирішила підтримати молоду маму Робін.

— Коли спить,— мляво усміхнулася жінка.

Додому Робін прийшла вже геть знесилена. На її подив, Метью стояв посеред вузького коридору і чекав на неї.

— А я купив продукти! — оголосив він, і Робін побачила у нього в руках чотири повні пакети і почула розчарування в голосі, бо зусилля не оцінили.— Я тобі написав есемеску, що зайду у «Вейтроуз»!

— Мабуть, проґавила,— відповіла Робін.— Пробач.

Напевно, вона якраз розмовляла по телефону зі Страйком. Може, вони з Метью навіть були в крамниці водночас, але ж вона більшу частину часу ховалася серед спиртного.

Метью рушив уперед, розкриваючи обійми, і притягнув її до себе; ті обійми мимоволі здалися Робін широким жестом, що її розсердило. І все-таки Метью був такий гарний — у цьому темному костюмі, з зачесаною назад густою світло-каштановою чуприною.

— Мабуть, ти так злякалася,— пробурмотів він, торкаючись теплим диханням її волосся.

— Злякалася,— погодилася вона, обіймаючи його за пояс.

Спокійно повечеряли локшиною, не згадуючи ні про Сару Шедлок, ні про Страйка, ні про Жака Бурґера. Ранкове люте бажання змусити Метью визнати, що то Сара, а не вона просторікувала про кучері, вигоріло. Робін вирішила, що її зрілу терплячість винагороджено, коли Метью мовив вибачливим тоном:

— Мені після вечері треба буде трохи попрацювати.

— Без проблем,— відповіла Робін.— Я все одно хотіла лягти раніше.

В ліжко вона взяла чашку низькокалорійного гарячого шоколаду та примірник «Грації», але зосередитися не виходило. За десять хвилин Робін встала, взяла ноутбук, принесла його в ліжко і погуглила Джефа Віттакера.

Вона вже проглядала цю статтю на «Вікіпедії» під час чергового винуватого вивчення Страйкового минулого, але тепер читала значно уважніше. Стаття починалася зі знайомої преамбули:

Ця стаття має численні недоліки.

Ця стаття потребує додаткових посилань для верифікації.

Ця стаття може містити оригінальне дослідження.

Джеф Віттакер

Джеф Віттакер (нар. 1969) — музикант, відомий головно за шлюбом із суперґрупі сімдесятих Ледою Страйк, у вбивстві якої його було обвинувачено у 1944 Віттакер є онуком дипломата сера Рендольда Віттакера, Лицаря-командора Найвидатнішого ордена Святого Михайла та Святого Георгія.

Ранні роки

Віттакера виховували дідусь і бабуся. Матері, яка народила його в підлітковому віці, діагностували шизофренію.[потрібне цитування] Віттакер не знав свого батька.[потрібне цитування] Його виключили зі школи Ґордонстоун за погрози ножем працівнику.[потрібне цитування] Віттакер стверджує, що після виключення дідусь на три дні замкнув його в сараї, але дідусь відкидає це звинувачення.[2] Віттакер втік з дому і деякий час у підліткові роки мешкав на вулиці. Він також стверджує, що працював гроба-[потрібне цитування]

Музична кар’єра

Віттакер грав на гітарі й писав тексти для кількох гуртів у жанрі треш-металу в кінці вісімдесятих — на початку дев’яностих, включаючи «Restorative Art», «Devilheart» і «Necromantic».[3][4]

Особисте життя

У 1991 році Віттакер познайомився з Ледою Страйк, колишньою дівчиною Джонні Рокбі та Рика Фантоні. Вона працювала в компанії звукозапису, яка планувала записати «Necromantic». [потрібне цитування] Вітакер і Страйк одружилися у 1992. У грудні того самого року вона народила сина, Світча ЛаВея Блума Віттакера.[5] У 1993 Віттакера вигнали з «Necromantic» за вживання наркотиків.[потрібне цитування]

Коли Леда Віттакер померла через передозування героїну в 1994, Віттакера було звинувачено в її вбивстві. Його визнали невинним. [6][7][8][9]

У 1995 році Віттакера повторно арештували за озброєний напад і спробу викрадення сина, яким опікувалися дідусь і бабуся Віттакера. Його засудили на умовний строк за напад на свого дідуся.