Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

Дві чарівні жінки посиділи трохи на власній кухні, попліткувати та пішли у справах. Юлія Павлівна зайнялася дзвінками, а Тіна в ліжку запустила ноутбук. Вона шукала резюме дівчат, але перед очима весь час пропливали куполи церков, масиви київських висоток та поля вдалині. А ще дівчина згадувала, як шалено билось сьогодні поруч з нею Його гаряче серце...

Розділ 18. Неочікувана поразка

Ввечері Гнат прийшов на тренування та відразу почув від тренера цілу купу докорів. Спочатку той довго спостерігав, як Гамаюн злісно гамселить грушу, а потім не витримав і сказав:

– Гнате-синку, це звісно не моя справа, але та блискуча лялька не доведе тебе до добра. Навіщо ти з нею зв’язався? Поводишся наче підліток, якому треба викинути адреналін. Де твій стиль, витримка, професіоналізм?

– Немає більше ляльки, Карповичу! Зламалася. Відвіз до татка на ремонт. Я після неї встиг навіть стіни перефарбувати, така вона мені гидка була. Тому Ваші зауваження не в тему, – відповів Гамаюн і продовжував тупо ґвалтувати ударами важку боксерську грушу.

– А тоді з якого страху такий дивний настрій? – тепер точно нічого не розумів старий спортсмен. Звідки ж йому було знати, що Гнат вже встиг по вуха закохатись зовсім в іншу дівчину? Але вона була маленькою студенткою, закоханою лише в маму та заліки.

Гендиректор «Кращих інвестицій» в офісі поводився нормально, а на вечірніх тренуваннях, наче їхав з глузду. Він багато помилявся й скоро почув від тренера, що на фінальний бій той виставить заміну. Після цього Гамаюн трохи зібрався та вийшов у відповідальний вечір на ринг в доволі гарній спортивній формі.

Спочатку все було добре. Але після першої серйозної помилки боєць-суперник вправно розсік Гнату брову. Ця гидка проблема дуже заважає спортсмену сконцентруватися в бою. У другому раунді суперник приземлив Гната на одне коліно й суддя почав відлік, але Гамаюн швидко підвівся та продовжив бій. Невідомо, які думки так відвертали його увагу, але в фінальному раунді Гнат знову опинився на спині посеред рингу. Ще підвівся та через кілька секунд отримав такий нищівний удар, що полетів до канатів. Карпович не став випробовувати долю й миттю викинув білого рушничка.

Бій закінчився повною й беззаперечною перемогою команди суперника, а Гамаюн попрямував у швидкій до травматології. За всю спортивну кар’єру тренер з лікарем нічого подібного не пам’ятали. Гамаюн завжди був гарним і розумним бійцем, що вмів прораховувати ходи противника та з легкістю вигравав любительські бої. Але останнім часом він поводився дуже дивно й тренер відчайдушно жалкував, що не виставив заміну. Після детального огляду та МРТ у боксера констатували струс мозку й мізерний крововилив.

А Тіна Лагода успішно здала зимову сесію й тепер хотіла трохи відпочити від книжок та комп’ютера. Надворі випав гарний пухкий сніг і приморозило. Дівчина любила кататися на лижах, тому згадала про Гната та з трубки почула дивне:

– ...Наразі абонент не може відповісти на ваш дзвінок...

– Цікаво, гендиректор «Кращих інвестицій» відмовився від спілкування з усіма, чи лише зі мною? – вголос сказала Тіна й повторила виклик. Результат був той самий. Дівчина вирішила долучитись до одногрупників, та щось її зупинило. Вона не любила навіть телефонних відмов, тому пошукала в архіві контакт приймальні Гната.

– З якого питання цікавитесь? – почула привітний голос секретарки. – Пан Гамаюн в офісі відсутній. Я можу перенаправити Вас до його заступників.

– Ні, дякую. Якщо Ваша ласка, зорієнтуйте мене, на котру годину пан Гамаюн планує повернутися до офісу? – не відставала вперта Тіна. Досвідчена дівчина на тому кінці зрозуміла, що бос комусь дуже потрібен й уточнила:

– Я перепрошую, але якщо Ви детальніше схарактеризуєте себе, я зможу Вам допомогти.

– Мене звати Тіна Лагода. Ми з паном Гамаюном познайомились на корпоративі річниці Вашої компанії...

– Красуня, що танцювала з босом завершальний танець? – перервала на півслові Тіну секретарка Гната. – Ви тоді створили для нашого колективу просто незабутні враження. У мене для Вас трохи неприємна звістка: бос у лікарні.

– Що сталося?! – скрикнула Тіна в трубку.

– Та Ви не переймайтеся так. Уже все добре. Ви ж в курсі, що пан Гамаюн затятий боксер. Він раніше завжди вигравав, а цього року виявився дуже сильний суперник. Бос другу добу знаходиться в травматології Олександрівської лікарні, та скоро його випишуть.

Тіна слухала і їй здавалося, що поступово німіє все тіло. Чому вона так жорстоко повелася з ним? Відштовхнула, коли була дуже потрібна Гнату?

– Я вдячна Вам за інформацію. До побачення! – кинула вона секретарці й відключила зв’язок.

Розділ 19. Жаліти-кохати

Тіна миттю забула про зимові розваги та почала збиратись до лікарні. Добре, що Гната лікували зовсім поруч. Вона заїхала на ринок, купила фруктів та вже бігла вгору великим парком лікарняного комплексу.

– Добрий день! Скажіть, будь ласка, в якій палаті знаходиться пан Гнат Гамаюн? – випалила біля стійки чергової медсестри. Але ці дівчата чомусь завжди виглядають так, наче вони не сестри милосердя, а наглядачки у виправній колонії. З несмаком розмальована дівчина в білому халаті пронизала очима Тіну з ніг до голови й запитала:

– А Ви йому хто?

– Наречена, – впевнено бовкнула студентка та додала: – Я була у відрядженні й не знала, що сталося...

А Гнату казала, що не вміє брехати та прикидатися. Тільки тепер, щоб потрапити до нього, вона й дружиною могла представитись!

– Третя палата. Прямо та наліво, – більше не зупиняла її медична працівниця.

Тіна поправила волосся й тихенько постукала. Гнат відповів, а в неї всередині відчувся такий дивний звук, наче серденько обірвалося. Дівчина обережно зайшла та побачила Його в зовсім незвичному вигляді. Гарне лице красунчика припухло, синець пожовк і розповзся на пів щоки, а шовкова брова була скріплена скобками так, наче її зашили на машинці.

Гнат не встиг зрадіти, бо Тіна кинулась до нього, ніби дійсно мала той статус, та припала долоньками до його обличчя.

– Привіт, боксере! Чому ж ти не розповів мені про свою другу професію? Дуже болить? – пестила вона його щоки та поринала в ошалілі від насолоди карі очі. Здавалось, якби перед боєм йому сказали, що для такої реакції дівчини треба прийняти болючу поразку - він би погодився. Адже в останню їх зустріч чоловік майже попрощався з недосяжною красою.

– Вітаю, прекрасна незнайомко! А може я хотів, щоб все було саме так? – збуджено зітхнув Гамаюн і його оксамитовий погляд мерехтів неймовірним щастям.

– А я б хотіла сказати, що це дурниця, але я вже й так сказала! І де ти взявся такий різносторонній? Чому не метелики чи марки? – продовжувала зводила закоханого з розуму вона.

Гнат переможно посміхнувся, а потім піймав її долоньку й припав до неї вустами. Щоб не зробити щось не те в цих сірих стінах, він спитав відсторонене:

– Як твої заліки за півріччя?

– Дякую, вже позаду. А коли тебе випишуть додому? – безсоромно важко дихала Тіна.

– Якщо ти згодишся мене доглядати, то прямо зараз, – наразі їх обох накрила така п’янка хмара, від якої вже не сховатись.

– Буду доглядати! Ти тільки не хворій, добре? – ось тепер вони обоє були справжніми. Такими, наче зняли з себе шкіру й зрослися всім, що є. – Навіщо ти вимкнув телефон, я ж все одно знайшла.

– Я не вимикав, Тіночко! Він лежить вдома та й розрядився. Я ж не знав, що бій закінчиться саме так? Але тепер я радий всьому, що сталося, – сяяв Гамаюн і на його синюшному обличчі з’явився густий рум’янець.

– Чому ти радий, Гнате? – не розуміло дурне дитя.

– Тому, що ти мене знову так лагідно кличеш. Я вже про всі синці забув та хочу лише одного на світі, – ошаліло зазирнув він в її очі.

– Чого? – щиро спитала дівчина.

– Ось цього! – не витримав закоханий страждалець, стрімко підтягнув її обома руками ближче до себе й обережно впився у дівочі вуста першим гарячим поцілунком. Тіна не виривалась з його сильних обіймів, вона поринула в такий прекрасний світ солодкого забуття, що хотіла залишатися там довіку.

Ще коли вони танцювали вальс і Гнат обережно стискав її талію в руці вона розуміла, що потрапила під владу його чар. Дівчина підозрювала, наскільки він може бути чарівним та марила ночами, як знаходиться в його палких обіймах. Але наразі її мрія вже обпекла вуста любовною отрутою й Тіна, в душі, покірно згодилась стати частиною його світу.

Розділ 20. Спорідненість

Про виписку Гнат не пожартував. Він підписав якісь папери, зібрав свою спортивну сумку й вони з Тіною покинули ці сумні стіни.

Дивним шляхом прямувала Тіна Лагода до свого Кохання! Спочатку жила собі нудним життям студентки-відмінниці та ні про що не підозрювала. Аж раптом мамі знадобилась її допомога на корпоративі якоїсь фірми. І там дівчина вперше побачила Його.

Їх друга зустріч відбулася в небі над Києвом, але через традиційну жіночу «хворобу» та відсутність настрою, вони майже розпрощались.

А третє побачення сталося в лікарні. Закоханий до нестями чоловік отримав фізичні ушкодження саме через душевні рани, спричинені її байдужістю.

Ось тут все й вирішилось. Адже дівчина може запросто відмовитися від квітів та подарунків, навіть не зверне уваги на захопливий політ серед хмар. Але від закладеного природою жалю й співчуття - жодна жінка відмовитися не може!

– Заходь, будь ласка! Вибач за пилюку, мене довго не було вдома, – делікатно вимовив Гнат, та безладу в оселі не спостерігалося. Лише айфон дійсно лежав на кухні та ще трохи пахло недавнім ремонтом.

Гамаюн миттю поставив вікна на провітрювання й скромно посміхнувся:

– Я ненадовго в душ. Прошу не соромся, мій дім - твій дім.

– Дякую, Гнате. Не переймайся, я розберуся, – кивнула Тіна та оглянула житло, яке їй відразу сподобалося.

Поки господар приводив себе до ладу, працелюбна гостя вже протерла пилюку на столі та навіть заглянула до холодильника. Вона прекрасно розуміла, що чоловічий організм, після лікарняної, явно потребує нормальної їжі. Так, вони захопили з собою її фруктові дарунки, але ж десертом наразі не обійтись. Через надмірне хвилювання, вона теж поїла б чогось суттєвішого.

В холодильнику лежала сиров’ялена ковбаска, стояли кілька пляшок чеського пива, консервовані фрукти - і все. Треба було щось придумати!

Гнат вийшов з ванної гарним, бо вже навіть упорядкував волосся феном. Його звабливий погляд огортав тіло жаданої гості так, наче він роздягав її на відстані.

– Вибачте, пане, я не встигла нічого приготувати, – посміхнулась вона й зізналась: – Я страшенно голодна і ти теж.

– Ти навіть не уявляєш: який я голодний! – спробував наблизитись до неї Гнат, але дівчина втекла від нього на інший бік столу й запитала:

– У вас тут часом немає поблизу пристойного кафе?

– Яка ж ти розумниця, Тіно! Звісно є. Зараз я вдягнусь і ми підемо туди, – весело зреагував Гамаюн та вийшов до неї в тій хутряній курточці й новеньких джинсах.

Вони пройшли метрів сто по вулиці й опинились в затишному ресторанчику. Гнат подумки згадував той невдалий день на Гідропарку, але сьогодні Тіна була іншою і йому здавалося, що казка повертається.

Закохана парочка з задоволенням поїла смачного червоного борщу, курочки з грибами, але каву чоловік обіцяв зварити вдома сам. Сьогодні між ними відчувалась дивна спорідненість. Так, наче вони жили разом ціле життя, просто якийсь час не бачились та дуже скучили.

Вдома Тіна взялась за фруктову нарізку, а по кухні-вітальні розповсюдився такий чарівний аромат свіжозвареної кави, якого вона ніде не зустрічала. Господар налив їм каву та ввічливо сів навпроти. Тіна спробувала й не стрималась:

– Гнате, ця кава нагадує твої очі, така ж фантастична. Я ще зроду не пила нічого подібного...

– Дякую. Я страшенно хочу бути твоїм десертом, Тіночко. А ще я дуже сумував за твоїм неймовірним поглядом, – прошепотів він. Тіна опустила очі й сказала:

– Дякую за прекрасну каву! Тепер я вже не голодна. Можна мені до твоєї ванної?

– Так! – ствердно кивнув господар і відчув наближення щасливої миті.

Коли Тіна вийшла з ванної кімнати, Гната ніде не було. Вона оцінила себе у великому дзеркалі й побачене дівчині сподобалось. Важко було наразі впізнати в цнотливій студентці прекрасну діву, без одягу. Вона вкрила довгим пухнастим волоссям груди, але ж стрункі ніжки та все інше їй нічим було приховати. Сьогодні Тіна не могла й не хотіла відмовлятись від нового життя та йшла до нього добровільно і радісно.

– Гнате, ти де? – обережно покликала вона.

– Йди на мій голос і нічого не бійся, – почула дівчина та відважно попрямувала до свого майбутнього.

Розділ 21. Народження жінки

Дівчина зупинилася посеред прекрасної рожевої спальні, але не встигла сказати ані слова, бо своїм виглядом приголомшила господаря.

– Тіно... – прошепотів Гнат і зірвався на ноги. До цього він лежав на краєчку ліжка, звісно в одязі. Але коли побачив її таку, блискавично позбувся всього, крім плавок, та підійшов впритул.

Дочекавшись миті блаженства, чоловік розмовляв з дівчиною зачарованим поглядом, та поки не торкався її тіла. А тендітна гостя забула про сором і губилась між його палкими очима й солодкими вустами. Ошалілий вирішальністю моменту, Гнат прошепотів:

– Я навіть не сподівався, що моя Доля така прекрасна... Тепер знаю, що ціле життя чекав саме на тебе. Дякую, що прийшла.

Він обережно нахилився й доторкнувся до жаданих вуст. Цей поцілунок був набагато довшим і п’янкішим, ніж той у лікарні. Адже тепер вони належали одне одному і їм нікуди було поспішати. Щоб не впасти від запаморочення Тіна інстинктивно притулила долоньки до його грудей та чула стрімке биття щасливого серця, яке скорила і вже забрала собі.

Гнат на мить відсторонився й спитав очима її згоди. Без слів почув відповідь та лагідно опустив свою заповітну мрію на ліжко. Все сміливіше він наповнював дівочий ротик своїми бажаннями й слухав неповторну мелодію, що звучала в душі.

Коли у збудженого до нестями чоловіка вже не залишалось терпіння й він наситився її вустами, то захотів з’єднати їх тіла всім, що подарувала людині природа, аж раптом згадав:

– Боже-милосердний, я ж забув, що ти ще дитинка! Я боюся тебе мучити. Але з нашої першої зустрічі згораю бажанням, щоб зі мною народилася найпрекрасніша в світі жінка, в якій проживу решту свого безмежно щасливого життя...

Тіні було страшно й вона тремтіла, бо мама завжди лякала страшилками про грубих і нахабних чоловіків. Але боятися було дещо запізно й тому дівчина тихо відповіла:

– Я готова на муки з тобою. Ще в тому вальсі я відчула, що це між нами обов’язково станеться... А-а-х! – зойкнула вона й ослабла під ним. А блаженний від насолоди Гнат завмер і попросив:

– Пости за незграбність. Але тепер ти моя навіки. Кохаю єдину в світі! Нікому не віддам, ніколи, – він тихо цілував її личко та зовсім не рухався, щоб дати обом зрозуміти величність дива. І хоч його переповнювали шалені бажання, досвідчений чоловік нізащо не завдав би їй страждань.

Гнат спробував неквапливі, майже непомітні рухи та згорав від гострої насолоди. Під ним народжувалась його майбутня жінка, що стала найріднішою на землі. Саме про таку красуню він мріяв з того часу, коли хлопчики починають про це мріяти. А вона вслухалась у власні відчуття й не жалілась та здається теж отримувала першу втіху. Щоб не травмувати її більше Гнат хотів вийти, але Тіна його зупинила:

– Ні, не покидай мене. Я хочу, щоб ми були разом...

– Господи! За що я нагороджений таким неземним дивом? Тіночко, ти переписала моє життя заново, з чистої сторінки. Твоє світло подарувало мені інший світ, за який я дякуватиму тобі до останнього мого подиху. Ти найдорожчий скарб у моєму житті і я берегтиму його довіку. Я кохаю тебе так віддано й гаряче, що не вмію сказати про це, – Гнат розумів, що від незвичної близькості та власної чуттєвої промови зараз вибухне.

Такого з ним ще зроду не бувало. Інколи, з байдужою його спортивному організму жінкою, він міг триматися хоч годину. Але наразі, з гучним стогоном, чоловік вирвався назовні й запульсував від неймовірного блаженства... З ванної кімнати він повернувся піднесеним та гордим, що заповітна мрія здійснилася!

– Я не вмію так красиво говорити, але дуже рада, що дочекалася тебе. Гнате, ти добра й світла людина і мені не страшно за наше щастя. Я більше нічого не хочу, – сказала вона, примостившись в його обіймах.

– А я страшенно багато хочу від нашого щастя! – зізнався знесилений задоволенням чоловік. – Нескінченно багато хочу й вірю, що все здійсниться.

Розділ 22. Зізнання

Десь в коридорі, в сумці Тіни, забринів телефон.

– Прошу, відвернись! – попросила вона й накинула на себе футболку Гната та пішла відповісти. – Так, мамо...

– Доню, де ти? Ніч надворі, а вона десь лазить! – невдоволено бубніла Юлія Павлівна з трубки.

– Не хвилюйся, мамо. Я у Гната вдома.

– Що?!! Навіщо ти туди поперлася? Тобі мало історії Тані, повторити хочеш? – перейшла на крик жінка.

– Заспокойся, мамо, все добре. Лягай спати, я не прийду до ранку, – блаженно посміхалась та ще відчувала його у собі дівчина.

– Не смій, Тіно, не смій! Господи, навіщо я викликала тебе на той клятий корпоратив? Де він взявся на наші голови? – билася в істериці зраджена колись коханим Джулія.

– Пробач, мамо, та не всі люди однакові. Ми з Гнатом дуже кохаємо одне одного. Він неймовірно порядна людина й нізащо мене не скривдить. Все, матусю, лягай сьогодні без мене. Виросла твоя донька і безмежно щаслива. Добрих тобі снів!

Гнат був вихованим і хотів би не слухати, але ж Тіна знаходилася на відстані однієї кімнати, а закривати вуха подушкою було б дивно. Тому він лежав у власному ліжку й, заплющивши від щастя очі, слухав як його новонароджена жінка захищає їх Кохання перед власною матір’ю.

Тіна сходила до ванної й повернулась в його обійми.

– Все в порядку? – лагідно заглянув Гнат у її сяючі очі.

– Це ти про що? Про мене чи про маму? – уточнила красуня.

– Звісно про тебе, – натякав чоловік на її нещодавно «травмоване» тіло.

– Думаю, що так. Зі мною це вперше, але дуже добре, – заспокоїла його дівчина.

– Я радий. А що з мамою? Вона не хоче, щоб я був твоїм чоловіком? По-моєму, я їй відразу не сподобався, – приголубив Тіну ображений Гамаюн.

– Ні, Гнатку, це зовсім інше. Її симпатії до тебе тут ні до чого, – ніжніше притулилась до нього Тіна.

– Як ти мене назвала? – здригнувся його красивий голос.

– Тобі не сподобалось? Тоді я не буду, – жартувала юна жінка й відчувала його піднесеність.

– Страшенно сподобалось! Так у дитинстві мене називала мама, – зізнався Гамаюн.

– Пробач, якщо не можна, та я спитаю. А де зараз твоя мама? – блаженно пестила Тіна щокою його сильні груди.

– Сподіваюсь, що на небесах, разом з татом. Мені було десять, коли вони загинули в автокатастрофі. Тато працював директором будівельного холдингу. Казали, що то замовне вбивство, та яка різниця? Не стало найдорожчих мені людей і всього, чим я жив. А далі, звісно, дитбудинок, – сумно відкривав Гнат душу коханій.

– Так ось чому ми такі споріднені? – вирвалось у Тіни, бо вона вже не хотіла таїти від нього зовсім нічого.

– Тобто? – не зрозумів її Гамаюн.

– Добре, Гнаточку. Давай я по черзі відповім на всі твої запитання. Ось ти запідозрив, що не подобаєшся моїй мамі. Але справа не в тобі. Колись давно один гад зробив їй дуже боляче. Вона кохала його неймовірно, а він виявився одруженим. А коли подарував мамі дитинку, змусив її зробити аборт. Так вона залишилась без дітей. Поїхала за кордон на заробітки, а як повернулася - почала тут бізнес та з притулку взяла мене.

– Господи, то ви з пані Джулією не рідні? А я не міг зрозуміти. Обидві такі прекрасні, але зовсім різні, – ще ніжніше обійняв чоловік свою долю.

– Так, мені було близько двох рочків, коли мама взяла до себе. З того часу ми найрідніші. Вона оберігає мене від усього, наче тигриця. Ось зараз страшенно злякалася, що я повторю її долю.

– Ніколи в житті ти не повториш її долі. Я швидше помру, ніж зроблю тобі боляче, – цілував Гнат пухнасте волосся.

– Але ж сьогодні трішки зробив, – пожартувала Тіна.

– Вибач, мій скарбе, я не хотів! Не слухай мене, бо страшенно хотів і тепер до божевілля щасливий, – тепер цілував він її личко та відчував, що знову втрачає терпіння.

– Так, я спочатку боялась. Але ти неймовірний і можеш робити зі мною що завгодно, це солодко.

– Дякую, маленька. Я тебе дуже кохаю і мені солодко, – продовжував чоловік свої щирі зізнання. – А можеш повторити те, що сказала телефоном мамі?

– Про те, що всі люди різні? Чи, що ти мене не скривдиш? – загравала Тіна.

– Ні! Потім, інше...

– Можу й хочу! Я кохаю тебе, як нікого у світі та немає за мене щасливішої на землі.

Розділ 23. Солодка ніч

Вже почалася нова доба, а вони все ще не могли надивитись одне на одного та повірити в те, що відбулося.

– Коли ти сказала мамі, що будеш у мене до ранку, я був від щастя на небесах і разом з тим гірко жалкував, що тільки до ранку. Чому не все життя, чому не сто життів? Я більше не відпущу тебе від себе. Просто боюсь. Не покидай мене ніколи, – говорив своїм неповторним голосом Гамаюн і дівчині здавалося, що вона дійсно в казці.

Заможна і владна людина, яку вона зустріла в «Дніпровських зорях», тут з нею, він здавався дитиною та весь сяяв. Гнат обережно пестив її шовкове волосся й Тіна відчувала у себе в животі, наче хтось шкрябає лапками. Дихання обох прискорилось, а погляди стали серйознішими. Не в змозі більше стримувати бажання, вони заглянули одне одному в очі.

– Так! Хочу всього, що ти, – почув наче уві сні він.

– Але ж я нічого не спитав...

– Я чую твої бажання без слів, бо вони й мої також, – збуджено тремтіло в його руках красиве шовкове тіло. Окрилений її згодою, Гнат вивчав його тихими цілунками, аж доки не опинився між дівочих стегон.

Взаємний блаженний стогін підтвердив чарівність миті й Тіна зрозуміла, що більше не повернеться додому. Вона провалилась в такий неповторний сон гострих відчуттів, де вже не було місця думкам, залишились лише живі природні інстинкти. Її поглинуло божевільне кохання до людини, яка дарувала їй щось неземне й незрозуміле, але таке, без чого жити вона вже не зможе...

Раптом у тому позаземному світі дівчина відчула, як на неї котиться величезна невідворотна хвиля. Вперше у житті вона тужилась і завмирала, наче боролась з новою невідомою їй силою. Та через кілька таких нападів скрикнула й забилась у своєму першому, неймовірно солодкому оргазмі, який стався під Його вустами. Гнат ще кілька хвилин блаженствував над нею, а вона плакала й здригалась під його обережними губами.

– Що зі мною? Я не знала, що можу... бути такою... – поривчасто шепотіла вона.

– Ти найчуттєвіша у світі жінка і наше кохання не матиме меж серед світів. Я марив саме такою і Бог дав мені тебе. Перед нами ще стільки незвіданого блаженства, мій найдорожчий скарбе. Моя кохана, найсолодша німфа. Дякую тобі!

Голова чоловіка йшла обертом та він повернувся до її личка тим же шляхом, яким спустився й примушував Тіну здригатися.

– Не треба більше, я зараз помру... – ніжно попрохала вона.

– Ні, я наповнив тебе своєю любовною отрутою і ми будемо жити й кохати вічно, – відповів їй Гамаюн.

І хто б міг подумати, що під тією ідеально зав’язаною краваткою криється такий чарівний коханець? А може він і сам раніше не знав усіх своїх талантів та відкривав їх тільки для неї - жінки своєї мрії?

– Гнатку, я хочу бачити очі, що звели мене з розуму в першу мить і ті, що побачу востаннє перед смертю, – потягнула його до себе Тіна.

– Моя єдина, та не буде в нас смерті. Колись ми перейдемо в інший вимір і залишимось разом назавжди. Тепер я в це вірю, – піднявся над нею Гнат і вони стали одним цілим. – Може не треба?

– Треба, мій чаклуне. Повтори все, як було, – попросила маленька жінка і Гнат розумів, що від такого збудження вона вже не відчує болю.

– Але все повторити не вийде! Дещо буває лише раз у житті дівчинки. Та я постараюсь не осоромитись, – розцвів таємничою усмішкою чоловік й тихесенько підкорював її крихітне вогняне лоно.

Він хотів бачити всю її насолоду й відсторонився та застиг у зелених вогнях, що танули в ньому. Від захоплення чоловік тільки похитав головою й спантеличено запитав:

– Як ти знаєш, чого я хочу?

– Ми одне ціле, навіщо питаєш? О, Господи... Воно знову оживає в мені, – відчула Тіна нову хвилю, що накопичувалась всередині та забилась в наступному, могутнішому оргазмі, тепер від ніжного злиття їх споріднених тіл.

Коли вранці вони прокинулись, сплетені обіймами Гнат зрозумів, що добряче проспав на роботу. А ще навіки повінчався коханням зі своєю єдиною жінкою на землі. Він блаженно тулився до свого щастя, пестив її скуйовджене волосся та зробив серйозний висновок:

– Дякую тобі, моя прекрасна Кохана! Я навіть не уявляв, якою солодкою буде наша перша ніч. Але тепер вони всі будуть саме такими.

Розділ 24. Я батько

У студентки Києво-Могилянської академії Тіни Лагоди, після успішно зданих заліків, почались зимові канікули. Але крім звичних навчальних іспитів Тіна здала ще один, найважливіший у своєму житті екзамен - стала щасливою жінкою. Нехай трішки з запізненням, але у її світ увірвалось величне Кохання.

Та й гендиректор «Кращих інвестицій» навіть в темну пору доби міг не вмикати світло в кабінеті. Своїм виглядом він затьмарював сонце. Рідний колектив не міг зрозуміти: чому після спортивної поразки бос повернувся таким щасливим? Тільки одна співробітниця здогадувалась про справжні причини неймовірного сяйва. Гамаюн добре вмів підбирати кадри. Його помічниця нікому не сказала про дівчину з корпоративу, що потім шукала його.

І вдома Юлія Павлівна вмовляла доньку опам'ятатись, але Тіна на всі нотації відповідала лише:

– Кохаю Його єдиного в світі! Мамо, я блаженствую з Ним і не залишу навіть на мить...

Потім дочка зібрала валізу речей та попрохала маму не перейматись. Гнат запропонував Тіні допомогу, але вона розуміла, що не хоче наразі бачити двобій найрідніших людей.

Успішний фінансист давно забув про синці та про бокс й лише марив швидше ввечері повертатися додому, щоб утопати в її обіймах. Ті таємниці, що відкривалися цим закоханим у ліжку, нехай береже Господь...

Якось осяяний ненормально блаженним поглядом гендиректор, почув від секретарки наступне:

– Босе, до Вас прийшов Терентій Олексійович Пасюк. Тут кілька відвідувачів до Вас бажають, але пан Пасюк говорить, що в нього термінова справа.

– Проси! – однозначно відповів Гамаюн. – І приготуй нам, будь ласка, дві кави без цукру.

На дверях з’явився вчитель і наставник Гната, ну й звісно батько дурнуватої Оливки. Гендиректор ввічливо підвівся та пішов йому назустріч. Він чемно подав Пасюку обидві руки й запросив до столика з кріслами.

– Дякую, Гнате! Та краще поговоримо за твоїм робочим столом. Мені так буде зручніше, – сказав Терентій Олексійович і Гнат зрозумів, що розмова буде неприємною. Мабуть, Олівія вже кудись вляпалась. От халепа!

– Будь ласка, як Вам зручніше, – показав Гамаюн на перший стілець та сів у своє директорське крісло. Зайшла секретарка з кавою й почула: – Дякую, Катю. До мене, якийсь час, ні душі!

– Ти маєш дуже гарний вигляд, Гнате. Олівія казала, що під час вашого співіснування у тебе з’явилась інша жінка. Тепер я бачу, що це правда. Бачу, що ти щасливий. Але мене більше цікавить власна дочка, бо після вашого розриву вона стала просто неадекватною.

– Терентію Олексійовичу, я дійсно винен, але тільки в тому, що дозволив Олівії переїхати до мене. Ми ніколи б не змогли бути парою і Ви це розумієте, як ніхто інший. Я не кохав її жодного дня, але й жодного разу не зрадив. Інша жінка дійсно є. Її я кохаю більше за життя та мрію бачити своєю дружиною. Я не буду питати, що саме відбувається з Олівією. Спитаю інакше: чим я можу Вам допомогти?

– Все як я навчав: чітко, ясно, щиро... Дуже шкода, що ми ніколи не зможемо породичатися. Як нормальна людина, я радий за тебе, Гнате. Але ж я батько! І тому повинен думати про власну дитину. Ти не питав та я скажу: тепер вона знайшла друзів серед наркоманів і я зобов’язаний врятувати її від смерті. Тому виймаю свої кошти з твого фонду та їду з нею поки до Німеччини, буду лікувати. Зірватися з дому та ще з хворою дочкою - це великі затрати. Вибач, гендиректоре! Збирай раду, будемо прощатися.

Цього щасливий Гамаюн не уявляв навіть у страшному сні! Для фінансової установи, яку він очолював то був майже нищівний удар. Гнат завжди чекав якихось коливань, з боку невеликих інвесторів. Але залишитись без третини фонду - для фірми майже катастрофа. Тим більше, що він сам планував скоро одружитись і взяти деякі позики.

Гнат не просив часу на роздуми. Він мовчки опустив свій яскравий погляд і тихо відповів:

– За все в житті треба відповідати. Я розумію і зроблю, як Ви просите.

– Пробач, синку. Це не кара й не відплата. Як ніхто, я розумію, що роблю з твоєю конторою, але не маю іншого виходу. Зателефонуєш, коли будете готові. – Потім сумно подивився на Гната й додав: – Вітаю, що знайшов своє щастя й щиро вірю, що ти обов’язково викрутишся.

Розділ 25. Різдво

В давнину чомусь вважали, що наша Земля пласка. Потім багато відомих та невідомих вчених доводили, що планета має форму кулі й обертається навколо Сонця. Але тепер з цими поняттями ніхто не сперечається. Мало того, з обох боків блакитної красуні живуть собі мільйони людей. Вони багато подорожують та звісно спілкуються різними мовами.

Взагалі подорожі - прекрасна річ та інколи, в процесі, стаються дивні й навіть жахливі випадки. У когось губиться багаж чи цінні дрібнички й починається пошук. А найстрашніше: це коли батьки у своїх мандрах гублять діточок. Малі розчиняються в «мурашниках» аеропортів, вокзалів чи торговельних центрів по всьому світу. Вбиті горем предки, починають рити землю в усіх напрямках та довго не втрачають надію знову побачити й пригорнути до серця своє чадо. Але буває, що проходять десятиліття, та чадо так і не повертається до рідні.

Саме така трагедія сталася й з молодою американською родиною Мартіном та Емілі Россами, які прибули на запрошення європейських родичів відсвяткувати Різдво й показати свою новонароджену донечку. Тільки не встигла рідня сісти за святковий стіл, адже прекрасна дівчинка Россів зникла в аеропорту Відня майже миттєво. І як вони не шукали, дитина наче крізь землю провалилася. Йшли роки, горе не забувалось, а надія знайти дочку танула, наче льодовик під сонцем.

Знову настало Різдво. Це свято викликало у Россів традиційну піднесеність, але горе двадцятирічної давнини не давало відчуття справжнього свята. Звісно ж Емілі вже накрила святковий стіл та поставила на нього індичку. А Мартін прикрасив дім і двір сотнями різдвяних вогнів. До них прийшли друзі й почалося свято. Ось Мартіну хтось зателефонував. Він проніс вибачення та вийшов до передпокою.

– Merry Christmas, містере Росс! – почув Мартін голос приватного детектива, з яким був знайомий багато років.

– І Вам веселого Різдва, Джоне! – відповів чоловік. – Щось сталося чи Ви просто з привітанням?

– Та дещо таки сталося, Мартіне. Я ще сам не дуже в це вірю та й Вас не хочу даремно подавати надію, але мій колега з Дрездена прислав дивне повідомлення. Запевняю Вас, що воно зовсім не схоже на різдвяний жарт. Зараз я перекину Вам фото та зізнання однієї давньої віденської аферистки, яка перед смертю в камері наговорила на диктофон їхнім слідчим багато зізнань. Вона стверджує, що двадцять років тому, саме вона викрала в аеропорту Відня вашу донечку. Перепрошую за такі гіркі подробиці.

– Нічого, Джоне. Чекаю з нетерпінням! – випалив чиказький бізнесмен Мартін Росс і застиг в очікуванні. Скоро в телефоні з’явились кілька повідомлень і сивий чоловік, щоб вкотре даремно не турбувати бідолашну дружину, вийшов на вулицю. Він по черзі відкривав вислані документи й коли побачив фото дівчинки, навіть сів на ґанок. Воно було старе й нечітке та звісно багато разів відзняте різними гаджетами, але на батька дивилась його крихітна донечка. Саме це фото пара зробила перед вильотом до Відня. Тоді Ешлі було лише пів року...

Він прослухав зізнання старої злочинниці та воно не дало зовсім ніякої користі. З перекладу було зрозуміло, що вона то плакала, то лаялась, то жалілась на пропаще життя, але ж нічого конкретного почути так і не вдалося.

Містер Росс знову набрав старого товариша й подякував йому за звістку та подумав, що Санта, вирішив подарувати дивну передноворічну суміш казки й горя в одній святковій панчосі...

– Джоне, я щиро вдячний Вам за невтомну роботу. Так, це дійсно фото нашої крихітки, але як знайти її двадцятирічну серед світів? Адже наша маленька Ешлі може бути де завгодно: від пісків Персії до снігів Арктики. А може її вже й на світі немає? – тяжко зітхнув знедолений батько та вирішив нічого не говорити дружині.

– Ой, що Ви таке кажете, містере Росс? Надія помирає останньою, а Ваша живе й досі. Тому, якщо вже австріяки та німці вийшли хоч на якийсь слід Вашої дівчинки, точно копатимуть далі. Перепрошую за такі неясні подробиці, але ж наразі хоч щось. Тримайтеся, будемо на зв’язку. Веселого Різдва!

Чоловік знову відкрив туманне фото доньки в телефоні й обережно попестив екран. Його змучене болем серце знову стислося, але він почув, що з передпокою до нього наближається Емілі й миттю закрив повідомлення.

– Мартіне, ти з глузду з’їхав? Чого тут сидиш та дивишся на зорі? Я вже індичку порізала, вино налите, камін палає й містер Еванс не може дочекатися поки виголосить свій традиційно довгий тост, а ти нас всіх затримуєш. Геть з холодного ґанку до господи! – весело накричала на чоловіка місіс Росс та силоміць запхала в будинок. Потім хазяйновито поправила різдвяний вінок й причинила за собою двері.

Позділ 26. Погана звістка

Кожного року, на новорічні канікули, Юлія Павлівна заохочувала свою доньку різноманітними подорожами. Упродовж року вона відкладала грошенята, щоб на новорічні свята побувати з Тіною в різних куточках світу.

Якось Новий рік вони навіть зустріли в Дубаї, в гостях в однієї з найуспішніших моделей пані Джулії, що вийшла заміж за арабського шейха. А вже на деяких гірськолижних трасах Карпат цих красунь добре знали й чекали наступного року.

Але після фатального корпоративу в «Дніпровських зорях» життя пані Лагоди зазнало невиправних змін. Так завжди говорять, коли все погано. Хоча в такій ситуації Юлія Павлівна повинна була лише радіти, що її дочка блаженствує від щастя з гарним чоловіком. А при згадці про шлюб Тіни й Гната вона взагалі ставала схожою на зголоднілу пантеру. Тому Тіна любляче прохала коханого: трішки почекати.

Жити без доньки жінці було сумно й незвично. Кожного дня вона не зводила очей з телефона. Тіна не забувала маму й систематично спілкувалася з нею. Ось і наразі Юлія Павлівна їхала з агенції додому й настирливо зиркала на айфон. Він покірно забринів, але то була не Тіна. Бізнесвумен звикла до гарнітури й вільно розмовляла за кермом.

– Слухаю Вас! – відповіла пані Джулія.

– Юлія Павлівна Лагода? – спитав суворий чоловічий голос.

– Так! З ким маю честь? – традиційно, наче робот, відповідала всім незнайомцям вона.

– Моє ім’я Вам нічого не скаже, але посада - так. Я телефоную з офісу соціально-правового захисту дітей-сиріт. Звати мене Іван Ващук і я хотів би викликати Вас для розмови до нашого офісу.

Юлія Павлівна здивовано посміхнулась та впевнено поцікавилась:

– А з якого приводу викликаєте? У мене працюють дорослі моделі, а ще я свято дотримуюсь законності. Це якась помилка, пане Ващук.

– Юліє Павлівно, справа стосується не Ваших моделей, а доньки. Я чую, що Ви за кермом. Тому дуже прошу знайти час для розмови, адже саме Ви в цьому зацікавлені.

Коли Джулія почула, що зачепили її Тіну, вона різко пригальмувала й спитала таким тоном, наче хотіла з’їсти співрозмовника живцем:

– А до чого тут моя донька? Я взяла її майже двадцять років тому. Наразі вона доросла й самостійна особа. Які можуть бути до нас питання від Вашої служби?

Та співробітник офісу з дотримання конституційних прав дітей лише зітхнув і настирливо додав:

– Я не можу обговорювати це телефоном. Лише при особистій зустрічі. Тому знайдіть, будь ласка, час.

– З’ясуємо все відразу, говоріть адресу, – рішуче відповіла працівнику урядової установи Лагода та розвернула авто в бік названої вулиці.

Юлія Павлівна дійсно зацікавилася розмовою, адже йшлося про її Тіну. І ось вона вже сидить перед незграбним чоловіком, який щось уважно шукає в ноутбуці, потім повертає екраном до неї.

– Юліє Павлівно, Ви питали мене, що може бути спільного у законослухняних жінок з нашою установою? Ось Вам відповідь, тільки не хвилюйтесь. Вашу названу доньку всі ці роки шукали її рідні батьки зі Сполучених Штатів, Мартін та Емілі Росс. Днями, завдяки співпраці європейської та американської служби Інтерполу, вдалося простежити ниточку й з’ясувати, що Ваша Тіна Лагода не хто інший, як викрадена дев’ятнадцять з половиною років тому, їх єдина донька Ешлі Росс. Дати Вам води? – встав з-за столу співробітник соціальної служби, адже побачив, як красива жінка зблідла.

– Дякую, не треба води. Я припускаю, що у тих людей викрали дитину посеред Європи. Та до чого тут моя Тіна? – стала схожою на звичайну розгублену матір пані Лагода.

– Добре, слухайте. В Австрії на зоні помирала їх відома аферистка. Довгі роки вона викрадала дітей і торгувала ними по всій Європі. Слідчі записали її зізнання й отримали архів. На одному з фото батьки впізнали свою донечку. З поліційної роботи з’ясувалось, що Ешлі, тобто Тіну вона продала наркокур’єру, який перевозив товар в одязі й візочках маленьких дітей. Українські правоохоронці затримали злочинця, а дівчинку передали в дитбудинок. Далі розповідати немає сенсу. Там Ви й обрали її за доньку та виростили. Інколи кажуть, що охоронці закону працюють повільно й погано. Може й так, але ж двадцятирічні пошуки дали результат, а ті американці мають право побачити й обійняти свою дитину. Звісно ми зробимо тести-підтвердження ДНК, але суті це не змінює.

Чоловік замовк і в кабінеті запала важка тиша. Юлія Павлівна тихо зітхнула й втратила свідомість. Але посадовець у своїй роботі вже бачив багато таких сцен, тому встиг відреагувати та привів її до тями за допомогою аміаку. Потім пан Ващук подав їй води та запитав:

– Як почуваєтесь? Швидка не потрібна?

– Дякую, я в порядку, – відповіла йому залізна леді Лагода й не пам’ятала такого розпачу навіть тоді, коли втратила власну дитину.

Розділ 27. Іспанець

Юлія Павлівна сіла за кермо, але розуміла, що їхати вона не зможе. Хіба що до перехрестя попереду, та вріжеться в перше-ліпше авто й наробить біди ні в чому не винному водієві. Тому вона просто сиділа в салоні й плакала.

Забринів телефон і на екрані з’явилось обличчя її колеги з Іспанії. Лагода протерла лице руками й відповіла:

– Buenos dнas, Габріо!

– Ola! Дорога моя Джуліє, що сталося? Чому ти плачеш? – миттю відреагував чоловік.

– О, Габріо! Якби ти знав, що сталося, то теж плакав би разом зі мною, – не прикидалася перед старим другом Юлія Павлівна.

– Миттю розповідай, моя неповторна Джуліє! – зажадав новин гарячий іспанець.

– Наразі я вийшла від одного чиновника і він сказав, що у моєї коханої донечки знайшлися справжні батьки. Вони її всі ці роки невтомно шукали, разом з міжнародними організаціями. Моя Тіночка американка та ще якась Ешлі Росс. Злочинці вкрали її посеред Європи, а піймали їх у нас. Так дитинка й потрапила до мене...

– Сонце моє, Джулія! Не переймайся так, я вже вилітаю до тебе. То якісь аферисти й хочуть грошей або не знаю чого. Нікого не слухай, доки я не приїду, чуєш? Хіба тобі звикати до різних покидьків? А що про це каже сама дитина, чи ще не знає? Краще поки не розповідай! – істерив тепер на іншому кінці зв’язку Габріо Тесоро.

– Слава Богу, Тіночка наразі зовсім відсторонена від життя на землі. Це ще одна моя біда! Вона страшенно закохалась в одного чоловіка та не хоче викинути його зі своєї раніше розумної голови. Наче з глузду з’їхала! Я розумію: в двадцять років і вперше, але ж він старший від моєї зіроньки на сімнадцять років. Таке нещастя, Габріо, що й сказати не можу, – виливала душу колезі жінка. Та власне, що гріха таїти, своєму давньому коханцю!

– А що в цьому поганого, квітко моя весняна? Я теж старший за тебе на п’ятнадцять років, але ж це не заважає нам інколи бути неймовірно щасливими. Я тисячу разів робив тобі пропозицію, тільки ти ніяк не можеш відірватись від свого зеленого Києва! – тепер перейшов на особисте Габріо.

– Ну, ти знайшов час порівнювати! Ми з тобою давні партнери, а він...

– Що гидкий? Чи має багато дружин та дітей? – шукав істину чоловік.

– Ні, він красень і не має жодного тягаря. Ні дружин, ні дітей, лише купу грошей та власну інвестиційну компанію, – правдиво зізналася Джулія.

– А чого ти тоді переймаєшся, моя люба? Трішки погуляють, а потім разом одружимося та й поїдемо до мене на Мінорку. На віллі місця вистачить всім, – заспокоював жінку благородний іспанський мачо.

– Але ж, Габріо! А навчання? Дійшла до фінішу відмінницею, а тепер кине все заради того Гамаюна? – не здавалась мати Тіни.

– Muy bonito! Як красиво звучить. Це його ім’я чи прізвище? – вже танцював мовне фламенко сеньйор Тесоро.

– Габріо, не починай! Звісно прізвище. Теж мені розкіш! – зітхнула Юлія Павлівна.

– Та буде все добре! Тіна Гамаюн - анітрохи не гірше звучить, ніж Джулія Тесоро. Це ж тобі не якась Ешлі Росс. Навіть не думай про таке, моя дорогенька. Все, чекай, я вилітаю. Нам з тобою ще двома моделями обмінятися треба, – нагадав про справи діловий партнер.

– Пам’ятаю, любий! Але це моя третя біда. Модель залетіла від одного дурня й тепер мені треба знайти заміну. Така дівчина була струнка й розумна, а тепер все геть! – бідкалась господарка модельної агенції.

– Нічого, моя шалена україночко! Ось почнуть у тебе з’являтися внуки, тоді відразу зміниш думку. Я вже чотири рази дід та хіба по мені видно? – намагався додати гарного настрою Юлії Павлівні колега, але помилився.

– Тьху-тьху, Габріо! Що ти мелеш? Від цього я зовсім розум втрачаю. Тільки й чекаю від Тіни: мамо я така щаслива, бо вагітна! І пішла під три чорти та Могилянка, – забула про сльози пані Лагода й здавалась тепер страшенно злою.

– Та закінчить Тіна ту вашу Могилянку! Вона ж розумніша за всіх студентів разом узятих. А я з собою нового вина привезу. Ти зі слізками зав’язуй і готуйся зустрічати, бо я страшенно скучив, – не вгавав темпераментний сеньйор.

Через кілька днів дідусь чотирьох онуків таки з’явився на порозі дому Джулії, з вином та квітами в руках. Парочка довго й звабливо цілувалась посеред кімнати, а потім вони взяли вино й занурились у духмяну пінку...

Сеньйор Тесоро милувався своєю красунею й віддавав їй своє гаряче кохання. Коли в ліжку вони задоволено відпочивали, романтичний гість столиці замріяно спитав:

– І чому я не зустрів тебе років двадцять назад? У пристрасті тобі немає рівних... Прекрасна Джуліє, а ми пили вже за Кохання?

– Та разів зо п’ять точно пили, але я не рахувала! – сміялась знесилена Лагода.

– Тоді вип’ємо вшосте, а потім спробуємо щось новеньке, – знову починав загравати шалений дідуган.

Розділ 28. Радість і біда

Окрилені щасливою новиною, містер і місіс Росс прилетіли до Києва, неочікувано та без попередження. Важко судити людей, що два десятиріччя шукали втрачену крихітку. Але ж пертися через пів світу, без будь-якої домовленості, було щонайменше дивним. Звістка застукала Джулію на роботі. Разом з сеньйором Тесоро, хазяйка агенції перебирала претенденток на заміну Тані.

– Слухаю уважно! – відповіла на дзвінок з державної установи Юлія Павлівна та відійшла від подіуму. – Що? Тобто прилетіли на зустріч з дочкою? Я перепрошую, але чому таємно?

Габріо почув розмову Джулії й миттю відібрав у неї айфон. Спочатку він гаряче сперечався іспанською, потім англійською. Але краще в нього, звісно, виходило рідною! Він пообіцяв неприємності всім, аж до міжнародного скандалу. Жінка мовчки милувалася своїм вірним другом, що кинув маєток та онуків, а ще виноградники й моделей та примчав з Іспанії, щоб її захищати. Більш відданого чоловіка пані Лагода в житті не бачила.

На зустрічі з батьками Тіни - Юлія Павлівна була збудженою та роздратованою й навіть не намагалася прийняти позу гостинної киянки. Її вірний друг викручувався як міг, але зустріч вийшла сухою та недоброзичливою. Так і пішла американська пара до свого готелю ні з чим. Пані Лагода надала волосся доньки й наполягла на негайному тесті-порівнянні ДНК. Американським батькам Тіни нічого не залишалося, як теж погодитися здати свої зразки до лабораторії.

– Габріо, от ти розумна людина, то допоможи мені порадою. Як розповісти дитині: «Донечко, тут до тебе тато з мамою зі Штатів приперлися й хочуть нас розлучити. Ніяка ти не Тіна, а Ешлі, прости мене Господи!» – божеволіла Юлія Павлівна та почула телефонний виклик, котрого чекала й боялася.

– Мамочко, ти вдома? Ми з Гнатом дуже хочемо до тебе в гості, – прощебетала Тіна-Ешлі.

– Так, ми з сеньйором Тесоро вдома. Приходьте, чекаємо! – відразу здалася бідна мати.

– Оце Вам: ласкаво просимо до України! Тобто тільки дочка за поріг - сеньйор Тесоро вже тут як тут. А мені тільки лекції вислуховувати доводиться. Але я скучила за паном Габріо. Чекайте нас десь через годинку й нічого не готуйте. Ми все привеземо! – наказала матері доросла донька, а голос у неї звучав, як у травневого соловейка.

Уже у дворі Гнат на хвилинку замислився та згадав той день, коли вони з Тіною літали на кулі. Тоді він страшенно злякався, що втрачає свою єдину.

– Приготуйся, Гнаточку! В «Дніпровських зорях» ти бачив виконавицю замовних послуг, а зараз буде моя вреднюча мама. Звикай до суворої тещі, коханий мій! – виспівувала Тіна.

– Казко моя, та заради тебе я готовий на ешафот, – відповів чоловік і вони безсоромно цілувалися прямо в ліфті. На порозі власної квартири Тіна протерла губки й натиснула на дзвінок.

– Привіт, мамуню, я скучила. Завдяки пану Габріо ти така гарна. Вітаю Вас, сеньйоре Тесоро! – вчепилась Тіна матері в шию, наче не бачила сто років. А чоловіки стримано стояли «по різні боки барикад» та лише поглядали одне на одного.

– Взаємно, доню, ти розквітаєш з кожним днем. Рада б посварити, але ж кохання робить дива. Прошу, пане Гнате! Що це я Вас на порозі тримаю? Знайомтесь, сеньйор Габріо Тесоро - мій колега й близький друг. Пан Гнат Гамаюн - дуже близький друг моєї доньки, – схвильовано посміхалась Юлія Павлівна.

– Дуже приємно, пане Гнате! Я про Вас багато чув, – з посмішкою простягнув іспанець руку майбутньому зятю.

– Не сумніваюсь! Радий знайомству, сеньйоре Габріо, – весело відповів йому Гнат.

– Міцна у Вас рука, дорогий сеньйоре! – відчув іспанець та додав: – Думаю, матінка може бути спокійною за доньку. Чим бавитесь? Вільна боротьба?

– Ні, сеньйоре Габріо, бокс! Це захоплення у мене з юності.

– Не слухайте його, пане Габріо! Кинув він свій бокс, – суворо вимовила Тіна. – Правда, Гнаточку?

– Так, моя казкова принцесо! – покірно схилив голову майже двометровий підприємець, з накачаними біцепсами.

– Вітаю в родині, дорогий сеньйоре! – розсміявся іспанець. – Ці дві квітки тільки на перший погляд, такі тендітні, та по секрету скажу, проти них краще не йти.

Коли неймовірно красива четвірка всілась за пишним столом, світ навколо здавався ідеальним. Юлія Павлівна випромінювала щастя та навіть думки не допускала про зміни. Важко було зізнаватись, що Тіна таки випурхнула з гнізда, але ж по життю її нестимуть сильні крила цього кароокого, до нестями закоханого в неї красеня. Що може бути краще для матері?

По праву старшого за столом, сеньйор Тесоро налив усім свого вина, підвівся та з щирою посмішкою сказав:

– Очі сліпнуть дивитися на цю красу. А ви хоч уявляєте їхніх нащадків? Але про це пізніше! Ось я маю вдома купу родичів, та коли не поруч з Нею - завжди відчуваю себе самотнім. Ця жінка відібрала в мене тіло й душу, але чомусь не хоче віддавати свої. Та я настирливий і дочекаюсь її згоди.

Розділ 29. Українка

Радість - радістю, щастя - щастям, але кожного з учасників чарівної київської вечері чекали різноманітні обов’язки. Тіна набрала до Гната купу книжок та готувала дипломну роботу. Сеньйор Габріо допомагав коханій з пошуком нової моделі. А щасливий гендиректор фінансової компанії «Кращі інвестиції» мав непереборний головний біль та шукав нового багатого вкладника.

Але найгіршим було те, що американські батьки Тіни вже отримали підтвердження про кровну спорідненість з дочкою Ешлі й вимагали зустрічі з нею. От тільки дівчина досі нічогісінько не знала!

Сьогодні щаслива красуня вирішила порадувати коханого новою стравою. Вона стояла посеред кухні, біля плити, й весело наспівувала. Зателефонувала мама.

– Привіт, мамуню! Як сьогодні почуваються молодята? Знайшли вже з Габріо когось на місце Таньки? – щебетала дочка.

– Вітаю, Тіночко! Ще ні, але ми в процесі. Доню, маю до тебе невідкладну справу, можна заїхати?

– Мамо, ти чого? Звісно, приїзди. Сама чи з Габріо? Ой, в мене цибулька підгоряє, вечерю готую, – пританцювала Тіна, в гарній футболці Гната. Вона спеціально одягала вдень його речі, щоб відчувати ніжний аромат парфумів і тіла коханого. Інколи вона навіть цілувала тканину й блаженствувала, згадуючи пристрасті, що вирували між ними вночі.

– Сама приїду. Мені треба тобі розповісти дещо, – тягнула бідолашна Лагода.

– Давай уже розродись інфою, мамо! Ти вагітна? Що не знаєш, як сказати Габріо? Та він буде страшенно радий. Народиться дитинка, молодша за його внуків! – розсміялась дочка.

– Тіно, що ти верзеш? – тяжко зітхнула від її жартів Юлія Павлівна. – Через пів годинки буду.

– Коли хочеш, мамо! Гнат все одно приходить не раніше восьмої вечора, а мені сумно, – знову взялася за сковороду Тіна й продовжувала співати.

Юлія Павлівна з’явилась точно, як швейцарський годинник. Вона привезла ароматний ананас і гілку бананів та, вимивши руки, сіла в крісло.

– Тіночко, залиш ненадовго своє куховарство і йди до мене. А чого це ти ходиш так, наче одягу не маєш? Ти ж забрала цілу купу?

– З купою все добре, мамо. Але ця футболка пахне моїм Гнатком, – приклала губи до власного плеча осяяна Тіна.

– О, Господи, бідолашне моє дитя. Добре, що хоч у вас все добре. Та я повинна розповісти таке, що краще сядь, – настирливо просила мати.

– Ви полаялись з Габріо? Мамо, він хороший, помиритесь! – дуріла донька, а Юлія Павлівна відчувала себе на краю прірви.

– Та все добре у нас з Габріо, це інше. Розумієш, доню, тут з’явились одні люди. Вони приїхали до тебе та стверджують, що справжні батьки й дуже довго шукали. Наразі в готелі чекають на зустріч.

Весь цей час Тіна слухала матір мовчки, потім розсміялась, наче це було смішно та в кінці серйозно випалила:

– Мамо, Габріо привіз вина, яке не пахне? Ти ж за кермом. Що, це правда? То нехай забираються туди, звідкіля взялися. Навіщо ж вони мене спочатку до притулку здали, а тепер старі й опам’яталися? Ти моя мама, а їх геть!

– Дякую, донечко! На твоєму місці, я сказала б те саме. Але вони нікуди тебе не здавали. І взагалі це американські громадяни, з міста Чікаго. Ти єдина донька Мартіна й Емілі Россів, яку вкрали в них, коли тобі було пів року. Звати тебе Ешлі Росс. Ці диваки, на Різдво, поперлися через пів світу до родичів у Відень. Ось там тебе й викрали. Наші доблесні правоохоронці злочинців посадили, а тебе здали до будинку маляти. Там ми й зустрілися. Прости за такі страхіття, але ж ті люди дуже нещасні та зовсім невинні. Вони двадцять років шукали тебе по всьому світу й ось тепер навіть не знають, як себе вести, щоб побачити.

Наразі бідолашна, ще десять хвилин тому, найщасливіша у світі студентка-відмінниця Тіна Лагода сиділа з оченятами повними сліз та не могла зрозуміти: хто вона? Виходить немає в неї більше неньки-Батьківщини? І не рідні їй всі ті українці, що наразі йдуть вулицею за вікном? І вулиці чужі? І сніг, що падає на українську землю та засипає тихі київські парки, теж чужий? А каштани, цвітіння яких вона обожнює, і вони чужі? Виходить далеке й невідоме місто Чікаго тепер її рідний дім?

– Та гори воно все, мамо! Не хочу я цього чути й бачити нікого не хочу. Що сталося колись, вже сталося. Нехай собі їдуть, непотрібні вони мені. Це моя рідна земля, бо я тут виросла. Так їм і скажіть. Немає ніякої Ешлі. Я Тіна Лагода - киянка й українка. Інакше не буде, мамочко!

Тепер дівчина обійняла матір за шию й ридала, вірніше ридали вони обидві. Неочікувано з маленької студентки, посеред кухні нареченого, вирвалась щемлива й патріотична промова. Просто життя з гордою українською мамою виховало в ній непохитні принципи, з якими важко буде боротись.

Розділ 30. Не найкращі часи

Вмовити Тіну зустрітися з американськими батьками у Юлії Павлівни не вийшло. Так, вона добре знала про горе й самотність та намагалась допомогти тим людям побачити дочку. Але ж іспанець нещодавно мав рацію. Якщо вже жінки-Лагоди щось втлумачили у свої голови, вибити це звідти справа марна!

Тіна відпустила маму ні з чим, а сама нашвидкуруч приготувала французький супчик та впала на ліжко зі сльозами. Вона відчувала себе рослиною, яку з корінням вирвали з землі й кинули без потреби. Дівчина не розуміла: нащо їй стільки батьків? Жила собі з мамою, кохала неймовірного чоловіка, що блаженно мріє про їх весілля. А тут вилізли якісь Росси, невідомо навіщо!

Десь біля восьмої вечора з’явився хазяїн дому. Він вже звик, що його піднесена красунечка кидається в обійми прямо в передпокою, але сьогодні щось було не так. З кухні смачно пахло та Тіни ніде не було. Він тихенько пройшов до спальні й побачив її розпластану на ліжку.

– Тіночко, що сталося? Тобі десь боляче? – забрався він ближче й доторкнувся до плечей, а вона перевернулась, вся зарюмсана.

– Привіт, моє серденько. Так, дуже боляче! – тужила його маленька жінка.

– Де? Покажи! – розхвилювався Гамаюн та відразу ж звинуватив себе в тому, що вночі зробив щось не так.

– Отут, – показала на серце дівчина й кинулась до нього на шию. – Коханий, я не знаю як жити далі? Вони приїхали за мною.

– Хто? Куди приїхав? Крихітко, не лякай мене, – обережно пестив Гнат тендітне тіло.

– Мої справжні батьки. Вони приїхали, щоб зруйнувати нашу долю; відібрати у мами, у тебе, у Батьківщини. Гнаточку, захисти! Ти ж все можеш.

Гендиректор «Кращих інвестицій» їхав додому з надією добре відпочити в обіймах чарівної нареченої, бо провів сьогодні один з найгірших днів у своєму фінансовому житті. Як не прораховували вони з заступниками всі ходи, але без жирного шматка вкладника Пасюка, наразі не могли звести безпечний баланс. Та й вдома його мрія не здійснилася, бо життєрадісна дівчинка виглядала страшенно нещасною.

– Тіно, дитинко, розкажи мені докладно, я нічогісінько не зрозумів. Давай, зберись та допоможи мені, щоб я захистив, – цілував її мокре личко Гнат.

– Ці люди американці і я в тебе теж... Господи, що я говорю? – захлиналась риданнями Тіна.

Гамаюн не розсміявся й не пожартував. Тільки звів до купи свої гарні брови та чомусь став дуже серйозним. Невже так відразу й повірив?

– Звідки все це вилізло? Вони самі тобі розповіли? – розхвилювався він.

– Якби ж то? Я їх послала б. Ні, вони причепились до мами. Але ж і вона в мене не подарунок, примусила зробити тести. Та ними лише підтвердилось, що я дійсно якась Ешлі Росс, з Чікаго. Боже, дай мені сили все дорозповісти тобі, – здригалась Тіна в обіймах Гната й продовжила:

– Мама тримала все в таємниці, скільки могла. І сеньйор Тесоро прилетів саме через цю біду. Хотів допомогти, а як допоможеш? Вони вимагають зустрічі зі мною, а мені хочеться померти. Мене зрізали під корінь та хочуть пересадити в інший ґрунт, вже без корінців. Гнаточку, сховай мене кудись, я буду лише з тобою! – істерила Тіна.

– Знаєш, моє солодке диво, я скажу наразі дурницю. Але краще відразу залишитись без батьків, як я. Тоді немає спокуси й ось таких страшних змін. Не плач, моя чарівна кохана, ми щось придумаємо. І взагалі ти повнолітня й можеш бути там, де захочеш, – констатував Гамаюн та йому теж було страшно.

– З тобою! Більше ніде не хочу. Навіщось же ти побачив мене в тому ресторані, покликав у небо, побився та захворів. Нас ніхто не роз’єднає. Я цілий день дихаю тобою, а вночі... Господи, ніхто на світі не знає, який ти коханий і дорогий!

Слухати таке було неймовірно приємно. Гнат пригортався до неї, а сам ковтав щось важке й теж не міг повірити, що все це відбувається насправді.

– Ну, от і вирішили. Зустрітися з людьми треба. Я піду з тобою, маю на це повне право, як твій друг і чоловік. Побачать та й поїдуть собі, а ми житимемо, як жили щасливо. Тіночко, ну чого ти переймаєшся? Дивись, яка ти в мене багата: у тебе ціла купа батьків! Після одруження злітаємо до них, зробимо людям приємність. Все, пішли я буду тебе вмивати. Негоже іноземній пані виглядати такою зарюмсаною, – намагався розрадити її Гнат.

Тіна його послухалась, або в неї вже не залишилось сліз? Хотіла піднятись та Гамаюн підхопив її, наче пушинку та й поніс вмивати. Він дбайливо протирав мокрими руками своє зеленооке диво й дівчині можна було лише позаздрити. Адже крім купи батьків з нею був неймовірно гарний чоловік, що кохав її всім серцем.

Сьогоднішня ніч не була схожа на всі попередні. Тіні снились якісь жахіття й тому вона весь час прокидалась та кричала. А Гнат тихенько обіймав і тяжко зітхав, бо для всієї родини настали не найкращі часи.

Розділ 31. Зустріч

На зустріч з чиказькими гостями пішла вся об’єднана родина: Тіна з Гнатом та Юлія Павлівна з сеньйором Габріо. В одному з ресторанів, поблизу Хрещатика, кияни все ж виявили традиційну гостинність та замовили столика на шість персон.

Жінки сиділи й чекали всередині, а чоловіки ввічливо зголосилися зустріти містера і місіс Росс біля входу. Ось вони пропустили парочку до зали й Тіна інстинктивно вчепилась в руку мами Юлі.

А коли гості підійшли ближче - Тіна встала. Якби у тієї жінки не було такого сивого волосся чи зморщок, то дівчина подумала б, що бачить своє відображення у дзеркалі. Юлія Павлівна спеціально не говорила раніше доньці про разючу схожість її з рідною матір’ю. Звісно ті тести були ні до чого, але бідолашні люди пройшли б через усе на світі, тільки б побачити ЇЇ...

Місіс Росс не кинулась до Тіни з обіймами. Вона зупинилась і міцно заплющила очі, а сльози щедро котились по її рум’яних щічках. Містер Росс притримував дружину та розгублено посміхався дурною посмішкою, дивлячись відразу на всіх. У нього був такий вигляд, наче чоловік мовчки перепрошував, що потривожив спокій щасливої родини.

– Прошу, будь ласка, до столу! – першим опам’ятався Гамаюн та спробував допомогти американській гості присісти. Але після його слів жінка зрозуміла, що тут говорять її рідною мовою й тільки тепер прошепотіла:

– Я всі ці роки бачила тебе серед своїх снів саме такою, доню, – вона закрила личко обома руками й похитнулась. Тіна першою допомогла їй сісти за стіл. А жінка схопила руку дорослої дочки й поцілувала. – Твої рученята виросли лише трішки. Я пам’ятаю, як любила їх цілувати...

Наразі вже всі жінки плакали. Офіціант хотів підійти та Гнат зупинив його жестом і показав, що треба почекати. Той з розумінням кивнув і пішов до інших столиків.

Після цієї сцени, навіть особи сильної статі стали якимись сповільненими й просто чекали, що буде далі. Ось і зрозумів Гнат Гамаюн: на кого схожа не тільки чарівною зовнішністю, а й добрим серцем його тендітна Тіна Лагода. Тільки тепер він не дуже тямив: як буде її називати? І що чекає на них у подальшому житті?

Сеньйор Тесоро, з мудрістю іспанського кабальєро, швиденько розсадив гостей за столом та запросив до частування. Але їм було не до українських смаколиків. Батьки Тіни сиділи навпроти й милувались красою дорослої доньки. Ну, а в парі з Гнатом - вони взагалі виглядали фантастично.

Так-сяк зібрання розговорилось і стало ясно, що Росси зовсім непогані, а дуже приязні й скромні люди. Вони розповіли, що мають вдома в Чікаго невеликий бізнес - мережу ресторанів швидкої їжі. В кінці зустрічі нові знайомі домовились товаришувати й обмінюватись поїздками. А ще Росси відразу запросили Тіну з Гнатом до себе в шлюбну подорож та обіцяли мандри по всій країні. Але залізна леді Лагода пояснювала, що доньці ще треба закінчити навчання. Сеньйор Тесоро намагався жартувати й стримувати незламну кохану. Вона завжди була стійкою. Але Габріо свято вірив, що зможе зробити з неї м’яку та добру господиню маєтку. І в кого з нас немає нездійсненних мрій?

У підсумку треба сказати, що зустріч пройшла навіть краще, ніж думалось. Споріднені навколо одного найдорожчого скарбу люди, розійшлися мирно та залишили по собі багато нових вражень. Містер і місіс Росс полетять до Чікаго сповнені щасливих сподівань, адже їх донечка жива й здорова, а ще неймовірно красива.

Сеньйор Тесоро поїхав до своєї Джулії, щоб з усім іспанським темпераментом, допомогти розслабитись майбутній дружині. А парочка молодих закоханих не пішла додому. Тіна захотіла прогулятись Володимирською гіркою й помилуватись на Дніпро.

– Гнаточку! – пригорталась вона до широких грудей коханого. – От скажи: хіба може бути щось чарівніше за цей краєвид? Скільки яскравих вогнів! І за кожним вогником прихована чиясь окрема доля.

– Слава Богу! Я такий радий, що тебе попустило. А ще відчуваю, що озеро Мічиган ніколи не зрівняється з нашим Дніпром? Так, маленька? – млів поряд з нею Гнат.

– Так, Гнатку! Але тепер ми обов’язково полетимо з тобою туди. Розберемось зі справами вдома та й будемо кататись між двох півкуль! – розсміялась Тіна. – Пішли додому, я стомилась.

– Йдемо, моя красунечко! Я сидів там та роздивлявся, які ви неймовірно схожі з рідною мамою. Адже поки ти не розповіла про вас з Юлією Павлівною, я не міг зрозуміти: чому ви такі різні? Так, освічені та виховані, але ж наче біле й чорне. Ти моя найніжніша квітка на землі й та жінка така ж. Ходімо швидше додому, я розповім тобі казочку перед сном! – вже загравав до дівчини Гнат та сподівався на дуже солодкі сни.

Розділ 32. Нова біда

Йшов час. Тіна продовжувала жити з Гнатом та навчатись на завершальному етапі. Всі попередні проблеми якось утряслись і щаслива парочка не могла натішитися взаєминами.

Одного разу маленька господиня попросила Гната про поїздку до нового гіпермаркету. Ця сім'я фінансових геніїв хоч і була лише на старті родинних розрахунків, але точно вміла раціонально мислити. Тіна ніколи не піддавалась на штучно створені акції, а в новому магазині хотіла знайти гарні знижки.

Але коханий попросив вибачення та переніс поїздку на інший день. Сказав, що дуже зайнятий. Дівчина не образилася й миттю знайшла іншу важливу справу. Її однокурсниця нещодавно приземлилась на замерзлій калюжі так, що опинилась у лікарні на Дарниці. Вона попросила Тіну привезти їй конспекти, щоб не дуже відставати на фініші навчання.

Щиросердна студентка вийшла з таксі й пошукала оченятами кондитерську. Вона швиденько купила солодких смаколиків та попрямувала в бік лікарні. Але наразі Тіні здалося, що на протилежному боці вулиці стоїть Тойота її Гната. Звісно, коли вже він відмовив їй, то не може бути тут?

Але зір дівчині поки не зраджував. Вона чітко бачила, що з його кросовера вистрибнула якась жінка. Перед цим та смачно чмокнула Гната в щоку, а потім приязно помахала на прощання рукою. Серце бідолашної Тіни просто зупинилось! Вона шукала, але не могла знайти розумної відповіді. А Гамаюн зірвався з місця та помчав, на традиційно шаленій швидкості, геть.

У Тіни був шок! Коли хтось розповів би їй подібну історію, вона б ту людину вдарила. Але все відбулося на її очах... Наче в дурмані, дівчина залишила пакет з тістечками на якомусь бетонному виступі та просто пішла за жінкою на територію лікарні.

Нахабна розлучниця дійшла до одного з корпусів і зникла всередині. Йти далі не мало ніякого сенсу. Ким би не була та жінка, наразі вона стала між закоханими та зруйнувала їх чарівний світ! Тіна забула про конспекти й про подругу та побрела в бік метро. Щоб не відчувати страшної самотності, їй дуже потрібна була купа людей навколо. Дівчині важко дихалось і вона примостилась на холодному мармурі, що завжди обрамляє станції метро. Якийсь уважний чоловік проходив повз та спитав:

– Вам зле?

– Страшенно зле, але Вас це не стосується. Дякую, – прошепотіла чужим голосом Тіна й тихенько попрямувала сходами вниз. Гамірний метрополітен точно допоміг. Тут бігало багато заклопотаних людей і вони не мали на своїх обличчях «наклеєних» посмішок, а жили своїм насиченим простим життям.

Нещасна, обдурена коханим, студентка їхала в метро з заплющеними очима і весь час бачила перед собою ту страшну сцену прощання. Вона поки не розуміла: що зробить? Просто піде від Нього, чи дочекається вечора й спитає правду? Адже навіщось Гамаюн збрехав про раду акціонерів, а сам поперся на лівий берег, щоб зустрітися з тією інкогніто.

Господи! Тисячу разів мама казала, що не все так гарно й однозначно. Та жінка була десь його віку й зовсім не виглядала красунею. Але ж вона запросто може виявитись колишньою дружиною чи коханкою. Цього усміхнений Гамаюн чомусь не розповідав. А те, що його біографія в мережі така гладенька - легко підробити чи навіть купити! Тіна дуріла від страшних думок та почула, що доїхала до кінцевої, зовсім на іншому боці міста.

Чому в її нещасному житті все аж так складно? Спочатку вони з мамою Юлею були як дві самотні билинки на цій землі. А потім прийшов Він, красивий і благородний, та подарував їй своє божевільне Кохання. Ще й справжні батьки навіщось з’явились через двадцять років!

Ну, сеньйор Тесоро то зовсім інша справа. Гарний добрий дядько, що подобається мамі й весь час пропонує їй руку і серце. Але вона відмовляється заради своєї найріднішої, хоч і нерідної дочки. А Тіна відсторонилась від неї, бо втратила розум з Ним. Отим, що сьогодні підло збрехав їй і помчав до чорта на кулички, щоб зустрітись з якоюсь старою бабою...

Чому він так зробив? Тіна ж повірила йому єдиному на землі та неймовірно кохала! А ще він умів дарувати її тілу таке неземне блаженство, що навіть уявити страшно. Вона готова була помирати від насолоди в його шалених обіймах кожної ночі... Стоп! Досить! Треба просто повернутися додому і все це розповісти мамі. Вона одна знає, що робити.

Розділ 33. Детектор брехні

Тіна вийшла з метро на Печерську та пішла додому, але мами там не було. Без її підтримки перше, що прийшло дівчині в голову - це порізати собі вени. Звісно в кіно такі сцени викликають яскраві емоції та зараз дівчині було дуже страшно.

«Це ж, боляче? Та й кухня в мами новенька. Піду до ванної. Так всі роблять» - пульсували в її голівці шалені думки, а тіло тряслося. Поки вона обирала гострого ножика, на щастя, ключ в замку провернувся і Юлія Павлівна втупилась в дочку пронизливим поглядом.

– Тіно, звідки ти тут? Щось сталося? – миттю піймала жіночу біду в очах дівчини досвідчена мати.

– Мамо, я повернулася додому. Приймеш мене? – прикрила шухляду дочка та відклала процедуру суїциду на потім, а тепер просто кинулась матері на шию й заридала.

– Що він зробив? Хоче, щоб ти теж залишилась без діточок? Аборт, так? – жінка зациклено сприймала лише одну найстрашнішу біду.

– Не жартуй так, мамо, бо мені зараз точно не до жартів! Гамаюн - це непорушна досконалість і він ніколи не дозволить собі такої слабкості, як небажана вагітність. Він мені зрадив, мамо! – билась в обіймах Юлії Павлівни нещасна.

– З ким? З радою директорів чи з прибульцями? Тіно, що ти мелеш? Я його недолюблюю - це правда. Але ж дорослий чоловік поводиться біля тебе, наче блаженний. Розповідай все докладно! – суворо зажадала мати.

– Добре, розповім. Я повезла Саньці на Дарницю конспекти, бо поки вона вичухається вже й диплом захищати треба. Але тільки встигла вийти з таксі, як побачила авто Гамаюна. Звідти вистрибнула якась стара шкапа та побігла до лікарні. А перед цим смачно поцілувала його в щоку, тварюка! – істерила Тіна.

– Тю! І це все? Так може то його меценатські справи? Він же волонтерить не перший рік. А чого ти не пішла до нього й відразу не спитала? Ти взагалі знаєш: скільки розставань стається саме через недостатню інформативність партнерів? – читала лекцію з сімейної психології доньці жінка, що ніколи не була заміжня.

– Ну, по-перше, як він їздить містом, взагалі не знаю, чому в нього досі права не відібрали? А по-друге, мамо, я все ще маю гордість і бігати за ним не збираюсь. Ти мені краще скажи: можу я повернутись жити до тебе? – питала дурницю знедолена дівчина.

– Тіно, ти взагалі себе чуєш? Та я тебе прийму навіть тоді, коли вже по простору розвіюсь. А доки жива - ти мій найбільший скарб на землі.

Коли донька почула від матері цю фразу вона скрикнула й забилась в істериці так, що пані Джулія викликала швидку. Скоро дівчина стихла на ліжку в своїй кімнаті, а Юлія Павлівна не знала: горювати їй чи радіти?

Донька спала, а на екрані її айфона все з’являлись пропущені виклики від Гната. Виглядало це так, наче Гамаюн вже зробив за день всі необхідні йому справи та дуже переймався відсутністю маленької господині в їх гніздечку. Зимовий вечір настає рано, тому давно смеркло. А збурений невідомістю абонент телефонував знову й знову.

Потім, від розпачу чи для виправдання, чоловік писав неймовірно красиві повідомлення і Юлія Павлівна натиснула прийняття дзвінка.

– Господи, Тіночко, що ти зі мною робиш? Де ти? – почула Джулія не той шикарний баритон, а тремтячий голос знищеного страхом чоловіка. Щось тут було не так! Звісно ці «істоти» вміють добре прикидатися, але ж не настільки. Так пані Лагода величала сьогодні всіх чоловіків, бо страшенно розізлилась за дитину.

– Гнате, Тіна в мене, – коротко відповіла вона.

– Юліє Павлівно? Чому? Не розумію. Я давно чекаю її вдома. Що сталося? – тепер Лагода чула або великого актора або зовсім невинну людину.

– Поки не знаю. Це щось між вами. Вона прибігла в сльозах і каже, що не повернеться, бо ти зрадив. Дівчинка поїхала до подруги в лікарню та випадково бачила, як тебе цілувала інша жінка. А Тіні ти сказав, що будеш на нараді. Як це розуміти, Гнате? Вона ж кохає тебе до нестями, а ти таке виробляєш!

В трубці на мить запала тиша, а потім Гамаюна прорвало:

– Господи, бувають же настільки дивні збіги! Я зараз приїду і все поясню...