Арістотель - Метафізика

Адже одні говорять про начало як матерію і покладають то одне начало, то більше ніж одне [25] і при цьому вважають його то тілом, то безтілесним, як-от Платон говорить про велике і мале, італіки — про безмежне, Емпедокл — про вогонь, землю, воду й повітря, Анаксагор — про безліч однакових часточок. Отож усі вони займалися подібною причиною, а також ті, хто говорив про повітря, вогонь, воду або щось щільніше за вогонь, але рідкіше за повітря. При цьому деякі казали, що таким є перший елемент.

Отже, ці філософи розглядали лише цю причину, а деякі інші — також джерело руху, як, наприклад, ті, хто покладає началами дружбу та розбрат, або розум чи любов. Але чимбутність [35] та сутність чітко ніхто не пояснив. 988b [1] Найбільше про це говорили ті, хто покладає ідеї, адже ідеї вони не вважають ані матерією для чуттєвих речей (а єдине — матерією для ідей), ані джерелом руху (радше вони говорять, що це причини нерухомості та перебування у спокої). Проте вони вважають ідеї [5] чимбутністю для кожної окремої речі, а єдине чимбутністю для ідей.

Натомість мету (мету дій, змін та рухів) вони у певному сенсі вважають причиною, але невідповідно до природи цільової причини. Адже ті, хто говорить про розум або дружбу, покладають ці причини як благо, але не в тому сенсі, що заради них існує або виникає щось із сущого, але в тому, що вони спричинюють рух. Так само й ті, хто називають єдине або суще благом, кажуть, що воно є причиною сутності, але ж не те, що щось заради нього існує або виникає. Отже, схоже, вони і вважають, і не вважають благо причиною, адже вони прямо його так не називають, але побіжно воно постає в них як причина.

Отже, оскільки всі ці філософи не знайшли інших причин, це свідчать про те, що ми правильно визначилися щодо того, скільки є причин і які вони. До того ж очевидно, що причини слід шукати або всі у такий спосіб, як це робили ми, або в якийсь інший спосіб. [20] Далі ми розглянемо, як саме висловився кожний з цих мислителів, а також питання про начала й можливі труднощі стосовно них.

8

Очевидно, що ті, хто вважають всесвіт єдиним та покладають як матерію одну якусь речовину, а цю останню тілесною і наділеною величиною, багато в чому помиляються. Адже вони покладають елементи лише тіл, але не безтілесних речей, хоч існують і безтілесні речі. [25] І, говорячи про причини виникнення й руйнування та розмірковуючи про природу всіх речей, вони геть усувають причину руху.

Крім того, вони ані сутність, ані щосність не вважають причиною ні для чого, а ще нерозсудливо називають началом те чи інше з простих тіл, за винятком землі, не розглянувши, як вони виникають одне з одного (я маю на увазі про вогонь, воду, землю та повітря). Адже одні речі в них виникають через поєднання між собою, інші — через роз’єднання. Але ж це велика різниця в тому сенсі: що є переднішим, а що пізнішим.

Справді, те з усього [35] здається найелементарнішим, із чого речі виникають через поєднання, [989а] [1] а таким, певно, було б тіло, що складається з найдрібніших частин і найтонше, тому ті, хто покладають началом вогонь, далебі найбільше у згоді з таким поглядом.

Але кожний із цих та й інших філософів погоджується в тому, що такий елемент є тілесним. [5] Ніхто принаймні з тих, хто говорив про єдине, не вважав землю елементом, певно тому, що вона складається з великих часток; натомість для кожного з трьох інших елементів знайшлися свої прихильники: одні називають таким елементом вогонь, другі — воду, треті — повітря. Але чому ж вони не називають також землю, як це робить більшість людей? [10] Справді, адже кажуть, що все є земля; і от Гесіод каже, що земля виникла першою з тіл. Отже, ця думка є давньою й поширеною. З цієї точки зору було б неправильно називати началом якийсь із цих елементів, окрім вогню, або припускати, що воно щільніше за повітря, але [15] рідкіше за воду. Якщо ж те, що пізніше за походженням, передує за природою, а зріле й складене є пізнішим за походженням, то вийде, мабуть, навпаки: вода передуватиме повітрю, а земля — воді.

Отже, про тих, хто покладає одну причину, подібну до згаданої, сказано достатньо. Те саме стосується тих, хто покладає більше начал, як-от Емпедокл, котрий каже, що матерія — це чотири тіла. Звідси випливають як ті самі, так і деякі інші наслідки. Справді, ми бачимо, що ці тіла походять одне від одного, тож вогонь і земля не завжди залишаються тим самим тілом, як ми про них казали у книгах про природу[25]. Та й про причину того, що рухається — одна вона чи їх дві, — він висловився невірно й нерозважливо. Взагалі ті, хто так говорить, неминуче усувають зміну: адже тоді ані з теплого не вийде холодне, ані з холодного тепле. Адже щось мало б зазнавати цих протилежних станів, мала б існувати певна природна речовина, яка стає то вогнем, то водою, і про яку Емпедокл нічого не говорить.

Що ж стосується Анаксагора, то хоча він сам цього чітко не висловив, було б цілком логічно припустити, що він має на увазі два елементи, і певно він сам охоче з цим погодився б. Адже по суті і взагалі безглуздо стверджувати, що все на початку було змішаним, — [989b] [1] і тому, що звідси випливає, що спочатку мало існувати щось чисте й незмішане, і тому, що неприродно, щоби будь-що змішувалося з будь-чим. А, крім того, стани та побіжні властивості довелося б відділити від сутностей (бо ж змішання й розділення притаманні одним і тим самим тілам). Одначе, якщо простежити [5] крок за кроком його думку, то його погляди здаватимуться значно сучаснішими, ніж можна думати. Адже коли ще нічого не було розділено, то, вочевидь, нічого не можна було істинно стверджувати про ту сутність. Я маю на увазі, що вона не була ні білою, ні чорною, ні сірою або ж якогось іншого кольору, але з необхідністю була безбарвною, бо інакше вона мала б якийсь із цих [10] кольорів. З тієї ж причини вона б не мала ні смаку, ні якоїсь іншої подібної якості. Отож вона не могла б бути якоюсь