Вольфґанґ Шивельбуш - Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

подібними сценами підноситься «пияцький чорт» (с. 50 угорі), якого тоді вважали причиною та втіленням цього зла

Титульний аркуш книжки «Проти пияцького чорта» Матеуса Фридриха

«Застілля багатіїв» Ганса Бурґкмайра

Титульний аркуш із «Philocothonista, або П’яниця» Томаса Гейвуда

Титульний аркуш «Ґробіануса» Фридриха Дедекінда

Велика протверезниця

Кава пробудила людство від алкогольної дрімоти до здорового глузду й працьовитості середнього класу — так сказали би пропагандисти кави з ХVІІ сторіччя. Англійські пуританські поети підхопили цю тему, як, наприклад, у цій анонімній поемі, опублікованій 1674 року:

When the sweet Poison of the Treacherous Grape

Had acted on the world a general rape;

Drowning our Reason and our souls

In such deep seas of large o’erflowing bowls,

When foggy Ale, leavying up mighty trains

Of muddy vapours, had besieg’g our Brains,

Then Heaven in Pity...

First sent amongst us this All-healing Berry,

Coffee arrives, that grave and wholesome Liquor,

That heals the stomach, makes the genius quicker,

Relieves the memory, revives the sad,

And cheers the Spirits, without making mad...

(В часи, коли зрадливої лози трутина

Сквернила й нівечила світ людини,

Приспавши глузд і душі наші

В бездонні переповненої чаші,

Коли дурманив ель нас до нестями,

А мозок брав в облогу, мов кліщами,

Тоді Господь зі співчуття

Явив нам ягоду-зілля.

Шляхетну каву, цей поважний трунок,

Що розум стимулює, гоїть шлунок,

Веселить дух, розраджує сумного

Отримали ми від самого Бога.[9])

Іще за двісті років поет-історик ХІХ сторіччя Жуль Мішле вважатиме, що кава виконала історичну місію агента витверезіння для всієї епохи: «Відтоді таверну було скинуто з престолу, потворну таверну було скинуто з трону, яка ще півсторіччя тому доводила юнаків до того, що вони валялися між барил і дівок, її повалено. Усе менше змочених горілкою пісень лунає серед ночі, все менше шляхетних людей валяється в стічних канавах. Кава, тверезий трунок, потужна пожива для мозку, яка, на противагу іншим речовинам, підносить чистоту і ясність; кава, яка розвіює хмари уяви та їхню похмуру масу; яка раптово осяює дійсність речей спалахом істини...».

Однак у ХVІІ сторіччі каву не лише вважали тверезим трунком, на відміну від алкогольних напоїв, а й, крім того, приписували їй і важливішу здатність протвережувати людей, які вже напилися, — це навіть сьогодні поширене переконання, всупереч усім фармакологічним доказам протилежного. Сильвестр Дюфур був автором-редактором і укладачем книжки про нові гарячі напої. Її неодноразово видавали й перекладали по всій Європі після публікації у 1671 році («Traitez Nouveau et curieux du café, du thé, et du chocolat»[10]). Дюфур стверджував, що був свідком такого епізоду: «Кава миттєво протвережує вас чи принаймні протвережує тих, хто ще не повністю сп’янів. Один із моїх друзів, який випив забагато вина, сів після трапези за картярський стіл. Він програвав великі суми; вихиливши забагато вина, він сплутував чирву із дзвінкою. Я відвів його вбік і дав випити горня кави, після чого він повернувся до гри з цілком тверезою головою та проясненим поглядом».

Титул і фронтиспіс Дюфурового «Трактату»

Ця книжка ліонського підприємця Сильвестра Дюфура, від 1671 року вельми поширена в численних перевиданнях і перекладах, стала своєрідною біблією нових гарячих напоїв. Ідеться про компіляцію низки текстів про каву, чай і шоколад, які вже тоді доволі жваво циркулювали

На фронтиспісі Дюфурової праці зображено три напої в руках персонажів, що втілюють три національності: зліва — турок або араб із кавою (її тоді ще пили, як і чай, із невеличких мисочок без вушка); посередині — китаєць із чаєм; а праворуч — індіанець із шоколадом. Перед постатями бачимо відповідний посуд, що вже виказує чинну відтоді форму: грушоподібний кавник, широкий череватий чайник і тонкий овальний шоколадник із паличкою для розмішування

Була ще низка якостей, які в ХVІІ сторіччі приписували каві, однак теперішні наукові відкриття не підтвердили жодної з них. Схоже, що люди тієї епохи наділяли каву властивостями, яких вона, можливо, й не могла мати, але які вони самі переносили на неї. Хіба не класичний приклад ефекту плацебо?

Якщо звернемося до ще однієї із гаданих властивостей, мотивація, що стояла за цими перенесеннями, стане зрозумілою. У наступному після цитованого уривку Мішле говорить про «антиеротичність кави, яка, врешті, замінила сексуальне збудження на стимулювання інтелекту». Тут він має на думці каварняну культуру Просвітництва, каварню як місце зборів для інтелектуалів і центр обговорень. В Англії у ХVІІ сторіччі ідея кави як антиеротичного трунку була ще чіткішою та конкретнішою. Каву розглядали як речовину, що зменшувала сексуальну енергію аж до рівня імпотенції. Її рекомендували духовенству, що жило в целібаті. 1674 року одна листівка викликала велику сенсацію в Лондоні. Вона мала назву «Петиція жінок проти кави, що виносить на громадський розгляд великі незручності, які випали на долю їхньої СТАТІ через надмірне споживання цього осушливого, знесилювального НАПОЮ. Подана Високоповажним Стражам Свободи ВЕНЕРИ». Цей текст недвозначними словами висловлював побоювання, що кава зробить «чоловіків [такими ж] безплідними, як і пустелі, звідки цю лиховісну ягоду буцімто привозять». Неважко розпізнати соціально-політичний поштовх, що стояв за цими наріканнями: англійські каварні цього періоду не допускали присутності жінок, і ті в памфлеті повставали проти дедалі більшої патріархалізації суспільства. Те, що жіноча опозиція вдавалася до аргументу про згубність кави для чоловічої потенції, демонструє, з одного боку, яким потужним у той час було це уявлення, а з другого — якими непуританськіми, ба навіть антипуританськіми були тогочасні жінки.

Кава як напій тверезості і кава як засіб притлумлення статевих потягів — за цим переорієнтуванням неважко розпізнати ідеологічні сили. Тверезість і невживання алкоголю завжди були бойовим кличем пуританських, аскетичних рухів. Англійське пуританство, а ще загальніше — вся протестантська етика означували каву саме в такий