Ернст-Теодор-Амадей Гофман - Лускунчик і Мишачий король, Ернст-Теодор-Амадей Гофман

сало, гратки опустились, вони опинилися в полоні й потім загинули на кухні ганебною смертю.

Пані Мишільда зі жменькою своїх уцілілих одноплемінців залишила місце горя і плачу. Сум, розпач і жадоба помсти сповнювали її серце. Двір нетямився з радощів, проте королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишільди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися за смерть своїх синів і родичів.

І справді, одного разу - королева тоді саме готувала для свого вельможного чоловіка печінковий паштет, який він дуже любив,- перед нею раптом з'явилася пані Мишільда і сказала:

«Моїх синів, моїх кумась і тітоньок забито. Бережися, королево, щоб володарка мишей не перекусила твоєї принцеси надвоє. Бережися!»

Після цього вона зникла і більше не показувалась. Проте королева так перелякалася, що впустила паштет у вогонь і таким чином пані Мишільда вдруге зіпсувала королю його улюблену страву, що його дуже розгнівило.

- Але на сьогодні досить, решту дізнаєтесь завтра.

На Марі казка хрещеного справила особливе враження, та хоч скільки вона просила його розповідати далі, все дарма. Він підвівся і сказав:

- Чого забагато, те шкодить здоров'ю, решта лишиться на завтра.

Коли він уже рушив до дверей, Фріц запитав:

- Скажіть, дядечку Дросельмаєре, а це правда, що пастку на мишей винайшли ви?

Мати розсердилась.

Але старший радник суду дуже дивно усміхнувся й тихо мовив:

- А хіба я не вправний годинникар? То чом би я не міг винайти пастку на мишей?

 

ПРОДОВЖЕННЯ КАЗКИ ПРО ТВЕРДИЙ ГОРІХ

 

 

- Тепер ви знаєте, діти,- повів далі Дросельмаєр другого вечора,- чому королева так пильно охороняла свою красуню-доньку принцесу Пірліпат. Як їй було не боятися, що пані Мишільда виконає свою погрозу, повернеться й загризе на смерть принцесу? Дросельмаєрові прилади нітрохи не допомагали проти мудрої, найхитрішої пані Мишільди, і лише двірський звіздар, який був водночас головним тлумачем прикмет і небесних світил, з'ясував, що вберегти колиску від пані Мишільди може тільки рід кота Мура. Саме тому всі шість служниць біля колиски тримали на колінах по одному з синів цього роду, яким, до речі, при дворі надали титул таємних радників посольства, і невтомно гладили їх, щоб полегшити їм обтяжливу державну службу.

Якось опівночі одна зі старших доглядачок, що сиділа біля самої колиски, враз прокинулась ніби з глибокого сну. Все навколо поринуло в сон, не муркотіли таємні радники посольства, стояла така мертва тиша, що чути було, як шурхотять у дереві шашелі. Та що відчула старша доглядачка, коли побачила в колисці велику бридку мишу, яка звелася на задні лапи і головою торкалась обличчя принцеси!

Нажахано крикнувши, доглядачка схопилася з крісла, всі прокинулись, проте пані Мишільда - бо то вона забралася в колиску Пірліпат - шаснула в куток кімнати. Радники посольства погналися за нею, але надто пізно - вона зникла в шпарці.

Той гармидер збудив Пірліпат, і вона жалісно заплакала.

«Хвалити Бога,- вигукнули доглядачки,- вона жива!»

Та як же вони перелякалися, коли глянули на принцесу й побачили, що з неї стало! Замість кучерявої голівки херувима з крихітного зморщеного тіла витикалася велика потворна голова, блакитні, як небо, оченята перетворилися в зелені тупо вирячені баньки, а ротик розтягся від вуха до вуха.

Дарма королева голосила, а в кабінеті короля стіни довелося оббити ватою, бо він раз у раз товкся об них головою і плаксиво вигукував:

«О бідолашний я, нещасливий монарх!»

Йому б тепер визнати, що краще було б їсти ковбасу без сала й не займати пані Мишільди та її роду, хай би собі жили під піччю, але вельможний батько Пірліпат про це не подумав, а всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса Дросельмаєра з Нюрнберга. І видав мудрий королівський наказ: Дросельмаєр мусить за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд чи принаймні знайти на це певний спосіб, а якщо він цього наказу не виконає, його чекає ганебна смерть від сокири ката.

Дросельмаєра неабияк налякав королівський наказ, а проте, покладаючись на свій хист і на своє щастя, він негайно розпочав першу операцію, яка йому здавалася не зайвою. Він дуже вправно розіклав принцесу Пірліпат на частини, повідкручував їй ручки й ніжки і оглянув її внутрішню будову. Та ба! Не було ніякої ради, він переконався, що принцеса чим більше ростиме, тим ставатиме потворніша. Він знов обережно склав її і з тяжким серцем опустив назад у колиску, від якої не мав права відлучатися.

Тим часом почався четвертий тиждень, настала середа, і до кімнати, де лежала Пірліпат, заглянув король. Очі його палали гнівом, він погрозливо махнув берлом і вигукнув:

«Вилікуй принцесу, Кристіане Еліасе Дросельмаєре, а то буде тобі смерть!»

Дросельмаєр гірко заплакав, а Пірліпат лежала собі в колисці й задоволено лускала горіхи. Вперше ворожбит замислився над її незвичайною любов'ю до горіхів і над тією обставиною, що вона з'явилася на світ уже з зубами. Справді, обернувшись у потвору, Пірліпат доти кричала, доки їй випадково не трапився під руки горіх. Вона миттю розлущила його, з'їла зерно й заспокоїлась. Відтоді доглядачки не могли настачити їй горіхів.

«О святий інстинкте природи, вічно незбагненна симпатіє всіх істот,- вигукнув Кристіан Еліас Дросельмаєр,- ти показуєш мені двері до таємниці, я постукаю в них, і вони відчиняться!»

Він негайно попросив дозволу поговорити з двірським звіздарем, і його під суворою охороною провели до цього добродія. Обливаючись слізьми, вони обнялися, бо були щирими приятелями, а тоді зайшли до потаємного кабінету й перегорнули багато книжок, у яких писалося про інстинкти, симпатії і антипатії та інші загадкові речі.

Настала ніч, звіздар глянув на зорі і з допомогою Дросельмаєра, що теж був на таке майстер, склав гороскоп принцеси Пірліпат. Це було нелегке завдання, бо лінії переплутувались дедалі більше й більше, але нарешті,- яка радість! - усе з'ясувалося: принцесі Пірліпат, щоб звільнитися від чарів, які на неї наслано, і стати знов такою гарною, як раніше, досить було з'їсти смачне зернятко горіха Кракатука.

Горіх Кракатук мав таку тверду шкаралущу, що через нього могла переїхати шістдесятифунтова гармата й не роздушити його. Цей твердий горіх мав розлущити перед принцесою юнак, який ще ніколи не голився й не носив чобіт, і з заплющеними очима подати їй зернятко. І, тільки пройшовши потім задки сім кроків і ні разу не спіткнувшись, він міг знов розплющити очі.

Три дні й три ночі без перерви працювали Дросельмаєр із звіздарем. І ось настала субота. Король саме