Дато Турашвілі - Покоління джинс. Втекти з СРСР

— Ми звідси спостерігатимемо і за заходом сонця?

— Захід сонця звідси не видно.

– І що ж нам робити?

— Треба нам їхати на море.

— Зараз — на море?

— Зараз море найкраще, осіннє.

– І нікого не буде?

— Лише ти і я, і море — хочеш?

— Хочу, — сказав Гега і нерішуче торкнувся пальців дівчини правою рукою.

Був уже ранок, на вулиці снували люди. Кілька школярок у формі по дорозі до школи затримали погляд на прекрасній парі. Та вони не знали, що Тіна і Гега були найпрекраснішими у всьому світі саме тому, що цього ранку їхні пальці вперше торкнулися один одного…

— До кінця хотів проявити свою повагу, але вище не поїду, та й машину шкода, — сказав хлопцям водій і вимкнув двигун.

Хлопці вийшли з машини й витягли рюкзаки.

— Звідси далеко? — спитав Сосо й подивився на гірську вершину.

— Пішки за годину піднімемось. Якщо підемо швидше, то й раніше, — відповів Дато.

— Тоді відпустимо того чоловіка, сніг свіжий — він дійсно даремно напружуватиме машину, — сказав Паата.

— Були б у мене ланцюги, я б вас підняв, а без них не доїде, точно знаю, совєцька ж машина…

Водій був явно задоволений легкою згодою хлопців і з радістю взяв гроші у Дато, що поквапливо рушив угору засніженою дорогою. Решта пішла за Дато, але повільніше, а Сосо кілька разів зупинявся по дорозі й уважно роздивлявся справді дуже красиву, засніжену ущелину.

— Сідай і малюй скільки хочеш, — посміхаючись, мовив Кахабер, знову дивуючись ранньому снігу.

— Справді рано випав, — погодився Сосо, і більше вони не розмовляли, оскільки знали, що людину, яка підіймається по засніженому схилу, більш за все втомлює розмова.

Невдовзі з’явився і монастир, він був таким красивим на фоні білих гір, що усі зупинились. Сосо ще й посміхнувся і більше до себе промовив улюблену фразу:

— Все ж найкращий художник…

— Хто? — спитав Паата, та Сосо не відповів і лише простягнув руку в бік монастиря, біля входу до якого стояв одягнений у рясу чернець разом з маленькою дівчинкою і дивився на гостей. Потім вони спустилися по дорозі й зустріли хлопців. Господар по-чернечому обійняв Дато і братів на знак привітання, а Сосо міцно потис руку.

— Це Сосо, наш друг, художник, я казав тобі, що він хотів піднятися, — сказав Дато ченцю, і всі скинули свої рюкзаки.

— Хай Господь водить вас лиш дорогами добра, — мовив чернець більше до Сосо, спробувавши закинути на плече його рюкзак — мовляв, що тут лишилось іти, однак Сосо не дав цього зробити і сам доніс рюкзак до монастиря, на біле подвір’я котрого було дійсно приємно дивитись. У монастирі лишилося лише кілька маленьких келій і трохи більша трапезна зала, де хлопці залишили продукти й взялися за приготування їжі.

Перед трапезою чернець промовив «Отче наш» і перехрестився. Хлопці взяли приклад з ченця, але найбільш старанною була маленька Ека, яка разом із батьком промовляла «Отче наш», а опісля, вдоволено поглянувши на нього, отримала похвалу. Навіть під час трапези маленька Ека поводила себе неначе велика господиня і так доглядала за гостями, що хлопці кілька разів посміхнулись. Батько був дуже щасливий і задоволений своєю маленькою панною й під час трапези ще кілька разів похвалив її. А Ека з великою любов’ю поцілувала свого дорогоцінного батька, який був досить значущою людиною і для цих хлопців, що було помітно з першого погляду.

Після трапези Дато порушив тишу і сказав те, про що, мабуть, думали й інші:

— Як рано тут сніг випав, у Тбілісі все ще тепла осінь.

— Така в нас країна, — мовив отець Теодоре, — маленька, проте дивовижна. Тут уже сніг, а на морі, мабуть, ще купаються. Бог дав цій маленькій країні усе, люди ж у ній втратили відчуття вдячності, а самого Бога забули.

— Чому? — раптом перебив Сосо, — люди в цій країні все одно пам’ятають Бога навіть попри заборону ходити до церкви. Якщо у країни погана влада, це не провина людей.

— Влада також складається з людей, — тепер уже чернець перебив Сосо. — І влада є частиною того народу, який ви зараз хвалите.

— Я нікого не хвалю, просто захищаю тих, які не мають права вибору і через це не можуть відповідати за тих поганих людей, які трапляються у владі. У народу відібрали право вибору, тому він не відповідальний за те, що відбувається у нашій країні, —: сказав Сосо вже не так спокійно і поглянув на хлопців. У них були більш спокійні обличчя — вони знали, що Сосо завжди любив посперечатись, але не битись і до того ж ніколи не залишав супротивника ображеним, завжди намагаючись аргументувати свою позицію.

— Ви вважаєте, якщо у цієї країни буде обрана народом влада, а не призначена з Кремля, як зараз, вона буде менш атеїстичною і менш поганою? — дуже спокійно запитав Сосо отець Теодоре і сам наповнив вином його порожню склянку.

Спокій ченця виявився заразним для Сосо, який раптом заспокоївся і, вже посміхаючись, сказав:

— Поганою вона буде чи хорошою, та оскільки народ сам обере свою владу, відповідатиме також народ, а не який-небудь мертвий чи живий вождь. Можливо, станеться навпаки й обрана влада буде ганятись не за віруючими, як це відбувається зараз, а за атеїстами.

— Я не уявляю такої Грузії, — раптом сказав Дато.

— Не так вже і складно, до речі, уявити! І той народ, який зараз ходить на паради, ходитиме масово до церкви і перехреститься завжди там, де побачить людей і церкву…

— Ну і що в цьому поганого? — зараз явно здивований Паата спитав у Сосо.

— Задля того, аби один одного побачити й обдурити, не годяться ані паради, ані церква.

— Думаю,