Джеймс Хедлі Чейз - Покладіть її серед лілій

— Підозрілого? Що ви хочете цим сказати? Вона померла від злоякісного ендокардиту. Його симптоми ні з чим не сплутаєш. До того ж, доктор Зальцер це підтвердив. Тут нема нічого підозрілого. Не знаю, про що ви говорите.

— Радий це почути. А що таке злоякісний ендокардит?

Бьюлі трохи насупив брови, і я був майже певний, що за мить він скаже, що не знає. Але лікар опанував себе і, напружуючи старечу пам’ять, сказав повільно, наче цитуючи сторінку з медичного довідника:

— Це прогресуюча хвороба, викликана мікробами, котрі вражають клапани серця. Часточки уражених виразкою клапанів розносяться кров’ю по всьому тілу. Шансів вижити у неї не було. Навіть якби мене викликали раніше, я б нічого не зміг зробити.

— Саме це мене й турбує, лікарю, — сказав я, приязно посміхнувшись йому. — Чому вони викликали саме вас? Адже ви не були її лікарем, чи не так?

— Звісно, що ні, — сказав він майже обурено. — Але викликати мене було цілком прийнятно, бо я живу поруч. До того ж, було б неетично, якби доктор Зальцер підписав свідоцтво сам.

— А хто такий доктор Зальцер?

Лікар Бьюлі знову почав вагатись, і рука його вкотре потяглася до жоржини. Я бачив, як палко йому хочеться, щоб я залишив його в спокої, аби він міг і далі безжурно насолоджуватися квітами. І щоб його не турбував такий здоровань, як я, забираючи час без жодної за те винагороди.

— Він завідує одним з тих дивних санаторіїв, що поруч з маєтком Кросбі, — нарешті озвався Бьюлі. — Він — друг сім’ї, тож навіть з етичних міркувань доктор Зальцер не міг би підписати таке свідоцтво. До того ж, він не є практикуючим лікарем. Тож я був приємно здивований, коли мене попросили допомогти.

Оце вже я міг уявити. Цікаво, скільки вони йому заплатили?

— Послухайте-но, лікарю! — сказав я. — Хочу відразу все з’ясувати. Я спробував зустрітися з Морін Кросбі, але вона нездужає. Перед тим, як піти звідси, хотів би уявити всю картину. Чув, що Дженет померла раптово. Ви стверджуєте, що через проблеми зі серцем. То що ж сталося? Ви були присутні в момент її смерті?

— Ясна річ, що ні, — сказав він, і в його очах знову зблиснула тривога. — Я прийшов через півгодини після того, як вона померла. Це сталось уві сні. Але симптоми були непомильні. Доктор Зальцер розповів мені, що вона страждала від ендокардиту впродовж кількох місяців. Він її і лікував. У таких випадках нічого порадити, крім абсолютного спокою. Не розумію, навіщо ви ставите так багато питань?

Він з надією поглянув на свій будинок — чи не кличе його, часом, дружина. Але вона не кликала.

— Хочу з’ясувати це суто для себе, — запевнив я його, знову посміхнувшись. — Коли ви зайшли в будинок, доктор Зальцер був уже там, так?

Він кивнув, з кожною миттю непокоячись дедалі більше.

— А хто там ще був?

— Міс Кросбі-молодша.

— Морін?

— Гадаю, що її звати саме так.

— І Зальцер провів вас у кімнату Дженет? Ви пішли туди разом із Морін?

— Так. Вони обидва зайшли зі мною в спальню померлої. Молодша... молода жінка виглядала дуже засмученою. Вона плакала.

Лікар ще раз торкнувся жоржини.

— Можливо, слід було зробити розтин, — раптом сказав він. — Але, запевняю вас, у цьому не було потреби. Симптоми злоякісного ендокардиту не сплутаєш ні з чим. Тут варто подбати про почуття рідних.

— І все ж тепер — після того, як минуло чотирнадцять місяців — ви вважаєте, що слід було зробити розтин? — із притиском спитав я.

— Строго кажучи, це таки слід було зробити, бо її лікував доктор Зальцер, який, за його власним зізнанням, є доктором природничих наук, а не медицини. Однак усі симптоми...

— Так, я це вже чув... Їх ні з чим не сплутаєш. Іще одне, доку. Чи бачили ви Дженет Кросбі колись раніше? Маю на увазі, до смерті?

Він втомлено глянув на мене, розмірковуючи, яку пастку я йому приготував.

— Бачив її в машині, але не говорив з нею.

— Тож ви бачили її недостатньо близько, щоб помітити якісь симптоми серцевої хвороби?

Він кліпнув.

— Цього я справді не зауважив.

— Наскільки розумію, у неї ці симптоми були впродовж кількох місяців. Ви кажете, що бачили її в авто. Як давно це було — коли саме ви її бачили? Чи задовго до смерті?

— Місяць, два — не пригадую точно.

— Саме це я й намагаюся з’ясувати, — сказав йому терпляче. — З такими симптомами ви би розпізнали хворобу, якби побачили дівчину перед тим, як вона померла?

— Не думаю.

— А ви впевнені, що ці симптоми були?

Він облизав тонкі губи.

— Я справді не розумію, на що ви натякаєте, — сказав Бьюлі, поволі задкуючи. — І я дійсно не можу вділити вам більше часу. Кожна моя хвилина — дорога. Прошу мені вибачити!

— Усе гаразд, лікарю! — мовив я. — Ну що ж, дякую! Пробачте, що потурбував вас. Знаєте, як це буває — я просто хотів зняти тягар з душі. Мені подобалася та дівчина.

Він нічого не сказав, продовжуючи задкувати у напрямку трояндових кущів.

— Ще одне,