Іван Семенович Левицький - Світогляд українського народу

грізних хмар, котрі розбиває Громовик, тягне їх по небесних чагарях-хмарах і по пожарищу-блискавці; а кров короля — то дощ з чорної хмари, котрий заливає небесну пожежу. Часто Іван на ловах прицілюється стріляти сокола на дивному дереві; і звір тур, і сокіл промовляють до його, просять не стріляти на їх. Звір дає свої роги, а сокіл обіцяє стати в пригоді. Іван промовляє до братів, що він у ліску назнав куну в дереві і панну в терені. Братам обіцяє дати куну в дереві, а собі хоче взяти панну в терені. <39> Потім з ловчого він знов стає воїном, розбиває город з золотими ворітьми і якогось царя Ворота і бере собі панну.[33]

В образі Йвана ловчого в картині ловів ми бачимо міф про грім і блискавку з дощем і хмарами. Образ для міфа народ узяв з княжого бита, з ловів давніх українських князів з хортами й соколами. Соколині лови на рибу переносять нас на далекий азійський схід. І тепер в Китаї на річках і понад морем ловлять рибу приученими до того птицями, котрих сажають цілими рядками на дрючках над водою. Думка намалювати грім і блискавку в формі ловів певно з'явилась у народі в той давній час, як ще народ жив ловами, не знаючи хліборобства. Летючі хмари в арійській міфології описуються стадами, чередою, звірями, птицями і навіть рибою. В образі дивного звіря тура-оленя з дев'ятьма рогами нетрудно впізнати дощову або снігову хмару, котру розбиває грім і блискавка. Міф про дощову хмару з громом в образі ловів рідко трапляється в давній міфології арійських народів і розвився вповні тільки в німецькій міфології. У німецькій міфології розказується сага про дикі лови Водана. Тихої ясної ночі часом зразу схвачується страшний шум, гам, свист; місяць темніє, вихор свистить, дерево ламається й падає на землю, і на повітрі в бурі летить дикий ловчий Водан на білому як молоко коні; з кінських ніздрів пашить полум'я; на Водані широкий бриль, а одежа його широко матляється по вітру. Сага розказує, <40> що дикий ловчий часом іде на лови на огневому возі кіньми, що пашать полум'ям, як і наш громовик св. Ілля їздить по хмарах возом. Його погонич ляскає батогом, а з батога сипляться іскри як блискавка. За поїздом бородатого Водана летять птиці ворони, як за Іваном ловчим летять соколи, бо ворона птиця бога Одина, як у нас сокіл грає міфічну роль при світлих богах. За поїздом біжать, гавкають і виють чорні собаки. Водан полює на коней, оленів і свиней, а часом гониться за повногрудою дівчиною, достоту так, як Іван ловчий ловить коней, тура-оленя, куниць, рибу, а в кінець усього назнає панну в терені, розбиває город і бере в полон дівчину. Іван ловчий, що добуває панну в терені, то бог Громовик, що розганяє хмари на небі, очищає небо і виводить на чисте небо богиню Сонце.

У колядках описуються ще особливі міфічні типи чоловічий і жіночий: їх спеціальність грати, красно співати і танцювати. Іван, горде паня й царське дитя, лежить на білій постелі або сидить на золотому стільчику серед шовкового білого намету на широких луках; сидячи отак, царевич грає на виграні й красно співає. До нього приходять три панни з Відня, всі в золоті й сріблі, і питають, хто навчив його на виграні грати й гарно співати. Царевич каже, що його навчила стара ненька, три рази вночі встаючи, купаючи в вині та в меду, напуваючи солодким медом, забавляючи червоним яблучком і вишвикуючи швидким пруточком.[34] Княгиня Іванко вміє не тільки грати, але любить і <41> танцювати. На луках горить терновий огонь, а кругом того огню ходить широкий танець; у тому танці ходить княгиня Іванко, носить сокола на голові, в правій руці водить коня, а в лівій держить гусла. В колядках споминається ще й одна дівчина, похожа на Івана княжа. Та дівчина танцює в світлиці перед Перемишльським паном; на їй руда сукня, шнуровані чобітки, козацький пояс з жовтими ретязями і золотими ключами. Її золотий перстень без огню горить, а павяний вінок без вітру шумить.[35]

Сі міфи про співаків, музик і танцюрів ми зрозуміємо з міфології давніх Індусів. За індійським громовиком Індрою, тоді як він ішов на війну, ішли слідком Гандарви, небесні співаки, і Апсараси, небесні баядерки. За Індрою йшли на війну і Марути, убрані в блискучі панцирі. З оружжям в руках вони летіли в бурях по небу на возах, запряжених антилопами. Упившись медовими напоями, вони помагали Індрі на війні, кидались у битву, одмикали небесні гори, доїли небесні корови і славили побіду Індри, співаючи голосну пісню хвали, од котрої двигтіло небо й земля, розлітались хмари і розпадались гори. Всі сі міфічні співаки й танцюри — то вітри й бурі і хмари, що бувають разом з громом; самі їх співи й танці — то метафора шуму вітру й хвилювання хмар на небі, котрі ніби танець танцюють кругом Громовика Індри. В колядчаному княжаті Йванові нетрудно впізнати якогось світлого бога, може роздвоєного Громовика. Його вчила <42> співати мати не вдень, а вночі, бо вночі чутніший буває шум вітру в тихій хаті, коли гудіння й свист вітру часом виразно нагадує музичні голоси. Мати купала Івана в меду, пестувала вином і медом, а ті напої бувають у міфології метафорами дощу, так як з громом і вітром разом ллється на землю дощ. Самий швидкий прутик і червоне яблучко служать знаками швидкої блискавки на небі. Оригінальна картина тернового багаття на луках, кругом котрого ходить широкий танець, в котрому танці ходить княжа Іванко з соколом на голові, з конем в одній руці і гуслами в другій. Та картина міфологічна дуже нагадує купальські огні при воді, де палили терен як символ небесного огню а найбільше блискавки. Широкий танець, де певно було багато людей, переносить нас в давню давнину, коли може ще Українці танцювали кругом того багаття, як Греки танцювали кругом ідолів, як Жиди танцювали кругом золотого теляти. Ходити в танці з конем в одній руці, з гуслами в другій і соколом на голові — в звичайнім биту то невидана й нечувана річ, і більше всього в усій тій картині можна бачити образ небесного вогню в час грому, кругом котрого ходить широкий на все небо танець небесних хмар, а меж ними ходить якесь міфічне божество, може сам Громовик. Сокіл на його голові показує, що