Чак Паланік - Прокляті

повчає мене Леонард, — походить від християнських теологів, які невірно зрозуміли термін «даймон» у творах Сократа. У Сократа воно значило «муза» чи «натхнення», але найбільш поширеним значенням було «бог». — Він додає: — Коли наша цивілізація протримається достатньо довго, одного дня навіть Ісус тинятиметься Аїдом, відправлений у вигнання й у минуле.

— Лайно собаче! — кричить хтось. Крик іде з клітки футболіста. Зараз на його кістках киплять червонокрівці, червоні бульбашки збираються докупи й формують мускули, що роздуваються та розтягуються і прикріплюються до сухожиль, білі зв'язки обмотуються навколо них — видовище привабливе й відразливе водночас. Шар шкіри ще не встиг повністю покрити череп, а нижня щелепа вже опускається, щоб випустити на волю крик: — Все це лайно собаче, мудило! — потік нової шкіри розбивається, наче рожева хвиля, і формує навколо зубів губи, які промовляють: — Ти весь час верзеш одне й те саме, ідіот! Саме через це тебе сюди й запхали!

Не відводячи очей від власного відображення у дзеркальці, Бабетта питає:

— А тебе за що сюди?

— За офсайд, — відповідає чолов'яга.

Леонард кричить:

— Так за що мене сюди запхали, га?

Я питаю:

— Що таке офсайд?

Золотаво-каштанове волосся пробиває скальп футболіста. Кучеряве, з мідним відтінком. Кожна очна западина спалахує сірим оком. Навіть форма сама себе відтворює зі шматків і ниток, що розкидані по підлозі його клітки. На спині футболки великими літерами написано прізвище «Паттерсон» і зазначено номер: 54. У відповідь на моє запитання футболіст каже:

— Я наступив ногою на лінію сутички, коли рефері дунув у свисток, наказуючи розпочати гру. Це називається «офсайд».

Я вражена.

— І це заборонено у Біблії?!

Тепер, коли все волосся та шкіра футболіста повернулися на місця, видно, що він лише школяр, мабуть, останніх класів. Йому років шістнадцять-сімнадцять. Поки він говорить, тонкі срібні дроти з'являються поміж його зубів; мить — і в нього повний рот скобок.

— На другій хвилині другого періоду, — каже він, — я перехопив пас, але півзахисник суперника в мене його відбив — бум! І ось я тут.

Леонард знову волає:

— Але чому сюди потрапив я?!

— Тому, що ти не віриш у єдиного вірного Бога, — відповідає Паттерсон, футболіст. Тепер, коли його тіло знову прикрите шкірою, він не зводить своїх нових очей з Бабетти.

Бабетта все ще дивиться у дзеркальце, але корчить гримаси, і складає губки бантиком, і підправляє зачіску, і швидко моргає повіками. Як би сказала матінка: «Ніхто не тримає спину так рівно, коли камера повернута в інший бік». Тобто: увага Бабетті дуже до смаку.

Ні, це нечесно. Сидячи кожен у своїй клітці, і Паттерсон, і Леонард не зводять очей із Бабетти, яка замкнена у сусідній камері. На мене не дивиться ніхто. Коли б я хотіла, щоб мене ігнорували, я б залишилась на землі як привид і дивилася б, як мама й тато ходять голі, і відкривають завіси, й напускають холоду в кімнати; а я б лякала їх, аби вони одяглися. Навіть нова поява демона Арімана, цього разу — по мене, щоб розірвати на шматки моє тіло й проковтнути, — і те було б значно краще, ніж не отримувати взагалі жодної уваги.

Ось вона, знову — ця прискіплива схильність до сподівання. Моя погана звичка.

Поки Паттерсон і Леонард прядуть очима на Бабетту, а вона пряде очима на себе, я прикидаюсь, ніби дуже зацікавлена кажанами-вампірами, що носяться навколо. Я спостерігаю за тим, як на Озері лайна підіймаються бурунами хвилі,і як вони спадають і котяться далі. Я ніби чухаю удаваний псоріаз на обличчі. Грішники у сусідніх клітках за звичкою тиснуться до ґрат і плачуть. Якась проклята душа, вдягнена у нацистську форму, раз за разом щосили б'ється обличчям по кам'яній підлозі, розбиваючи в кров ніс і лоба, наче постукуючи вареним яйцем по тарілці, щоб легше було знімати шкаралупу. У паузах між ударами по камінню його розбиті риси наче надуваються повітрям і повертаються до нормального стану. В іншій клітці сидить підліток, вдягнений у чорну шкіряну байкерську куртку; з щоки в нього стирчить завелика англійська булавка; голова поголена, окрім центральної частини, а волосся, що залишилося, пофарбоване у синій колір, намазане гелем так, що стоїть, і цей загострений ірокез іде від лоба і до самої потилиці. Не встигла я відвернутися, як вдягнений у шкіряну куртку панк підносить руку до щоки й розстібає булавку. Він витягує її з дірок на шкірі, встромляє кінчик булавки до замка на дверях клітки й починає ворушити ним у замковій щілині.

Все ще замріяно дивлячись на себе у дзеркальці, Бабетта питає ні в кого конкретно:

— Який сьогодні день?

Леонард миттю згинає руку, дивиться на свій дайверський хронограф і каже:

— Четвер. П'ятнадцять нуль дев'ять, — через хвилину він додає: — Стривай-но… вже п'ятнадцять нуль десять.

Не дуже далеко від нас якесь величезне створіння з головою лева, вкрите кудлатою чорною шерстю, простягає до клітки котячі кігті замість рук і видирає звідти за волосся грішника, що скиглить і відбивається руками й ногами. Так само, як людина відкушує виноградини з грона, губи демона змикаються навколо ноги чоловіка. Кудлаті левині щоки демона западають, і вереск чоловіка стає ще голоснішим, бо демон висмоктує м'ясо з його кісток. Коли від однієї ноги не залишається нічого, крім голої кістки, демон починає смоктати м'ясо з іншої.

Незважаючи на весь цей ґвалт, Леонард і Паттерсон продовжують милуватися Бабеттою, яка милується собою. Льодовиковий період тиші.

Від клітки панка у шкіряній куртці до мене доходить приглушене брязкання: хлопець орудує в замку кінчиком булавки, повертаючи його в різні боки, намагаючись підчепити пружину. Він витягує булавку, витирає її об блакитні джинси, доки на кінчику не залишається ані крихти іржі, і облизує її, після чого повертає на місце, тобто — до дірок у щоці. Потім панк розчиняє навстіж двері клітки й виходить назовні. Ірокез у нього такий високий, що чіпляється за верхню частину одвірка.

Панк із синім ірокезом чванливо йде вздовж ряду кліток і заглядає в кожну. В одній лежить єгипетський фараон чи, мабуть, просто людина, яка молилась не тому богу: бідолаха згорнувся на підлозі, бурмотить собі щось незрозуміле та пускає слину; він розкидав руки так, що одна опинилася зовсім поряд із ґратами клітки. На пальці в нього блищить величезний перстень із діамантом: у камені каратів із чотири, він чистої води, це вам не цирконій із дешевих сережок Бабетти. Поряд із цією кліткою панк зупиняється і нахиляється. Простягає руку у клітку та стягує