Стівен Кінг - Протистояння. Том 1

— Господи, Френ, у тебе ж кров іде.

Він дістав із задньої кишені хустинку, із сумнівом поглянув на неї, а потім сховав назад. В уяві Френ вигулькнув образ того, як вони, молоді й закохані, ідуть до стоянки, тримаючись за руки, а з її рота стирчить носовичок. Вона махає рукою до усміхненого добряка-паркувальника й каже: «Хше-хшуто-Ґах!»

Попри те, що язик справді болів, а від кривавого присмаку в роті стало дещо млосно, Френ знову захихотіла.

— Відвернися, — манірно сказала вона. — Дамі треба зробити одну гидоту.

Легенько всміхнувшись, він театрально прикрив очі. Зіпершись на руку, вона перехилилася через край пірса й плюнула — яскраво-червона слина. Фе. Ще раз. І ще раз. Нарешті рот трохи очистився. Френ озирнулася й побачила, що Джесс підглядає крізь пальці.

— Вибач, — мовила вона. — Я справжня засранка.

— Ні, — сказав Джесс, вочевидь, маючи на думці «так».

— З’їздимо по морозиво? — спитала вона. — Ти кермуєш, я купую.

— Домовилися.

Він звівся на ноги й допоміг їй піднятися. Вона знову сплюнула у воду. Яскраво-червоним.

— Я ж нічого не відкусила? — боязко запитала вона.

— Не знаю, — люб’язно відповів Джесс. — А що, щось проковтнула?

Вона злякано притиснула руку до рота.

— Це не смішно.

— Твоя правда. Вибач. Просто вкусила.

— А в язику є артерії?

Тримаючись за руки, вони рушили до берега. Вона періодично зупинялася, аби сплюнути у воду. Яскраво-червоним. Вона не ковтатиме власну кров, ні-ні, нізащо.

— Та нема.

— Це добре, — вона міцніше стиснула його руку та підбадьорливо всміхнулася, — бо я вагітна.

— Справді? Круто. Знаєш, кого я зустрів у…

Він зупинився й поглянув на неї; обличчя в нього закам’яніло, а очі уважно вивчали її. Серце у Френ здригнулося, коли вона помітила, як він насторожився.

— Що ти сказала?

— Я вагітна.

Вона усміхнулася йому й знову сплюнула. Яскраво-червоним.

— Ну в тебе й жарти, Френні, — невпевнено мовив він.

— А я не жартую.

Він просто дивився на неї. Трохи згодом вони рушили далі. Коли вони йшли стоянкою, Ґас вийшов із будки й помахав до них. Френні махнула у відповідь. Джессі теж.

———

Вони зробили зупинку в «Дейрі Квін»[15] біля автомагістралі № 1. Джесс узяв колу й задумливо попивав її, сидячи за кермом «вольво». На прохання Френ він купив їй «Банановий мегачовен», тож вона сперлася на дверцята й черпала ложкою горіхи, кленовий сироп та ерзац-морозиво «Дейрі Квін». Їх розділяло два фути.

— Знаєш, — заговорила вона, — морозиво в «Ді-К’ю» — самі бульбашки. Чув про таке? Більшість людей навіть не здогадується.

Джесс дивився на неї й нічого не казав.

— А правда криється в тому, — вела далі Френ, — що їхні автомати для морозива — то лише велетенські машини з виробництва бульбашок. Ось чому морозиво в «Дейрі Квін» таке дешеве. Нам розповідали про це на теорії бізнесу. Зняти хутро з кота можна безліччю способів.

Джесс дивився на неї й нічого не казав.

— Тож якщо хочеться справжнього морозива, мусиш іти до спеціалізованого кафе «Дірінг Айс Крім»[16], а це…

Френ розревлася.

Джесс ковзнув до неї сидінням і обійняв дівчину за шию.

— Френні, не треба. Будь ласка.

— Мій «Мегачовен» протікає, — сказала вона, усе ще рюмсаючи.

Знову з’явився носовичок, і Джесс заходився витирати морозиво. Коли він із цим покінчив, вона вже не плакала, однак продовжувала шморгати носом.

— «Банановий мегачовен» із «Кривавим соусом», — сказала вона, дивлячись на нього червоними очима. — Гадаю, у мене більше не полізе. Пробач, Джессе. Викинеш?

— Звісно, — сказав Джесс на автоматі.

Він забрав у неї морозиво, виліз з автомобіля й кинув недоїдок у смітник. Дивна в нього хода, думала Френ. Ходить так, наче його копнули між ніг — туди, де в хлопців болить найсильніше. У певному розумінні саме туди йому й поцілили. Та коли поглянути на це з іншого боку, після того як він позбавив її цноти на пляжі, вона рухалася так само. Френні тоді почувалася так, наче в дитинстві, коли від пелюшок виступали попрілості, тільки гірше. Однак попрілості ще нікого не запліднювали.

Джесс повернувся та сів у машину.

— Що, справді, Френ? — раптом спитав він.

— Так, справді.

— Як так сталося? Я гадав, ти на пігулках.

— Ну, по-перше, хтось у відділі контролю за якістю на старому доброму заводі «Овріл» міг заснути над кнопкою, поки конвеєром ішли браковані пігулки, зокрема мої; по-друге, може, вас, хлопців, годували в їдальні чимось таким, що зміцнює сперму; по-третє, я могла забути, що не ковтнула пігулку, а потім забути, що забула.

Вона всміхнулася йому такою силуваною, натягнутою та блискучою усмішкою, що він навіть трішки відсахнувся.

— Чого ти так казишся, Френ? Я ж просто спитав.

— Ну, я можу відповісти на твоє запитання інакше: того теплого квітневого вечора ти удванадцяте, утринадцяте або ж учотирнадцяте вставляв свій член у мою піхву й кінчав, таким чином вивергаючи в мене сперму, що складалася з мільйонів…

— Припини, — перервав він її. — Тобі не варто…

— Що не варто?

Зовні вона здавалася кам’яною, та в душі перелякалася. Вона передбачала різноманітні варіанти розвитку цієї сцени, однак такого серед них не було.

— Не варто так казитися, — кволо проговорив він. — Я не збираюся тебе кидати.

— Я знаю, — сказала вона вже лагідніше.

Цієї миті Френ могла зняти його руку з керма й зімкнути тріщину, що пробігла між ними. Та вона не могла змусити себе це зробити. Він не мав права на те, щоб його втішали, — байдуже, яким прихованим і несвідомим було це прагнення. Зненацька вона зрозуміла, що так чи інакше смішки та веселощі на деякий час скінчилися. Від цього їй знову захотілося плакати, і вона похмуро притлумила сльози. Френні Ґолдсміт, дочка Пітера Ґолдсміта, не збиралася сидіти на паркінгу «Дейрі Квін», виплакуючи свої тупі очі.

— То що ти хочеш робити? — спитав Джесс, дістаючи цигарки.

— А ти що хочеш робити?

Він запалив сірник, і на хвильку, якраз коли дим злинув над цигаркою, вона чітко побачила, як на його обличчі за панування змагаються хлопчик і дорослий чоловік.

— От чорт, — мовив він.

— А ось які варіанти бачу я, —