ЛІдія Тугай - Вовчиця , ЛІдія Тугай

— "І так можна було?"

— "Звісно," — вона усміхнулася, бачачи його здивоване обличчя. — "Але є побічний ефект. Той, хто носить другий медальйон, швидко ослабне і, можливо, захворіє. Йому доведеться його зняти."

За столом стало тихо, Лілія чула лише легкий шум холодильника. Їй здавалося, що навіть тіні в кутках кімнати слухають їхнє мовчання.

— "Шкода," — відповів він нарешті. — "За ним ми могли б знайти злодія."

— "Ще одне," — Лілія вирішила додати те, що давно підозрювала. — "Вона наполовину відьма."

Тепер пауза затягнулася довше. Паша, піднявши брови, вдивлявся у текст, ніби це жарт. Нарешті він написав:

— "Що?"

— "Її мати була відьмою, і вона успадкувала її силу," — пояснила Лілія. — "Її очі світяться фіалковим відтінком — такого у вовків не буває."

— "Тобто вона метис?"

— "Так. Наполовину вовк, наполовину відьма."

Паша не стримав усмішки й відповів іронічно:

— "І ще наполовину Богиня."

— "Не смішно," — швидко відписала Лілія. — "‘Богиня’ — це не кров і не раса, це дар. Не плутай."

Паша відкинувся на спинку стільця, прогорнувши їхнє листування вгору.

— "Зрозуміло. Щось іще?"

Лілія зупинилася на кілька секунд, ніби розмірковуючи, чи варто ділитися своїми думками. Нарешті вона написала:

— "Я б хотіла навчити її магії."

Паша почухав потилицю, зітхнув і почав друкувати відповідь:

— "У нас немає часу. Завтра ми вирушаємо до моєї зграї під Харків."

— "Твій вибір," — швидко відповіла Лілія, але цього разу без посмішки. — "Хоча додаткові здібності їй не завадять."

Паша уважно перечитав повідомлення, але більше нічого не написав. Він прислухався до будинку. У кімнаті Маші було тихо, навіть її серцебиття стало рівномірним. Вона спала.

— "Що скажеш?" — пошепки запитала Лілія, піднявши очі від телефону.

— "Про що?"

— "Про неї. Про Машу."

Паша зробив ковток холодного чаю, ніби даючи собі час.

— "Не знаю. Вона... дивна. Наче одна частина її боїться, а інша готова стрибнути в бій."

— "Це нормально. Усе це нове для неї," — заспокоїла його Лілія.

Вони ще кілька хвилин розмовляли пошепки, згадували минуле, перші трансформації, і як Лілія теж колись боялася змін. Нарешті обидва пішли по кімнатах, залишивши кухню у темряві.

У цей час Маша вже спала, але її сни були сповнені фіолетового світіння і таємничих голосів...