Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Сторож зупинився перед великими дубовими дверима. Стукати він не став, а просто написав на дверях якийсь знак кінцем свого посоха. Напевно, це магічна Руна, подумала Іріан. Посох у нього був дуже легкий, з якогось дивного сірого дерева. Двері відчинилися, і звучний голос з-за них запросив:

— Заходь!

— Почекай тут трохи, будь ласка, Іріан, — сказав Сторож і увійшов до кімнати, втім, залишивши двері розкриті навстіж, так що Іріан були добре видні книжкові полиці, безліч книг і стіл, на якому також купою були навалені книги, стояли чорнильниці, і лежали списані аркуші паперу. За столом сиділи два або три хлопчики і сивочолий кремезний чоловік, до якого і підійшов Сторож. Вона побачила, як змінився вираз обличчя цього сивочолого, як його здивований погляд на мить зупинився на ній, і він став тихо і наполегливо розпитувати Воротаря про щось.

Потім вони обидва підійшли до неї.

— Це Майстер Метаморфоз з острова Рок; а це Іріан з острова Вей, — представив їх один одному Сторож.

Метаморфоз буквально не зводив з дівчини очей, хоча для цього йому довелося задерти голову — Іріан була набагато вищою за нього на зріст. Потім він деякий час запитально дивився на Воротаря і нарешті промовив, знову втупившись на неї:

— Прости нас, молода пані, що ми будемо обговорювати тебе в твоїй присутності, але ми змушені це робити. — І він повернувся до воротаря: — Ти і сам знаєш, я б ніколи не поставив під сумнів твоє рішення, але Статут говорить ясно, а тому я змушений запитати: що змусило тебе порушити Статут і впустити сюди цю жінку?

— Вона попросила про це, — відповів Сторож.

— Але ж… — Метаморфоз не закінчив фразу.

— Коли, скажи, в останній раз жінка просила впустити її у Великій Будинок?

— Але всім жінкам відомо, що Статут забороняє їм входити сюди!

— Ти це знала, Іріан? — запитав Сторож, і вона чесно відповіла:

— Так, пане мій.

— І яка ж необхідність привела тебе сюди? — запитав її Метаморфоз суворо, проте з неприхованою цікавістю.

— Я хочу тут навчатися. Майстер Айворі сказав, що я цілком можу зійти за чоловіка. Хоча я вважала, що слід відразу сказати, хто я… Але я буду точно так, як і чоловіки, зберігати обітницю безшлюбності, пане мій!

Дві довгі напівкруглі зморшки знову з'явилися на щоках Майстра Воріт; вони ніби замикали інший півкруг — півкруг посмішки, яка повільно розпливалася у нього на губах. Лице Метаморфоза залишалося як і раніше суворим, проте і він моргнув від несподіванки, почувши цю нехитру відповідь, а потім подумав трохи і сказав:

— Я впевнений… так… Це безумовно було б куди краще. А про якого це Майстра Айворі ти говориш?

— Айворі, наш колишній учень, — сказав Сторож. — Він з порту Хавнор. Три роки тому я впустив його сюди, а в минулому році випустив. Ти, може, навіть пам'ятаєш…

— Ах, Айворі! Той хлопець, що навчався у Спритної Руки? То він теж тут? — сердито запитав Метаморфоз, звертаючись до Іріан. Вона випросталася і мовчала, ніби води в рот набрала.

— Тут, але не в Школі, - з посмішкою відповів за неї Сторож.

— То він обдурив тебе, мила моя! Обвів навколо пальця, та й нас намагався провести! — вигукнув Метаморфоз.

— Ні, він просто допоміг мені потрапити сюди. І пояснив, що потрібно сказати воротареві, - сказала Іріан. — І я тут не для того, щоб когось обманювати! Мені просто необхідно дещо дізнатися, а це я можу зробити тільки тут.

— Я і раніше часто дивувався, чому я впустив цього хлопчиська, цього Айворі, - задумливо промовив Сторож. — Тепер я починаю розуміти, чому…

Почувши ці слова, Метаморфоз якось дивно подивився на нього і досить похмурим тоном запитав:

— Слухай, що в тебе на думці?

— Мені здається, Іріан з острова Вей прийшла до нас, щоб дізнатися не тільки те, що їй знати дійсно необхідно, але також і для того, щоб ми дізналися те, що нам знати необхідно. — Тон у Воротаря теж чомусь став теперь похмурим і урочистим; і він більше не посміхався. — І, по-моєму, це було б добре обговорити нам всім, Дев'ятьом.

Метаморфоз вислухав його з видом найглибшого подиву, але жодного питання не поставив і сказав лише:

— Але без учнів.

Сторож згідно кивнув.

— Але дівчина могла б зупинитися і в місті! — Метаморфоз явно відчував деяке полегшення і знову став наступати.

— А ми будемо обговорювати її долю у неї за спиною? — запитав Сторож.

— Невже ти хочеш привести її в Зал Ради? — Метаморфоз був вражений.

— Між іншим, Верховний Маг приводив туди юного Аррена.

— Але ж… Але ж Арен — це король Лебаннен!

— А хто така Іріан?

Метаморфоз деякий час мовчав, а потім промовив, тихо і з безумовною повагою:

— Друже мій, скажи, що саме ти хочеш дізнатися чи зрозуміти? І хто вона така, що ти так просиш за неї?

— А хто ми такі, - відповів йому Сторож, — щоб відмовляти їй, не знаючи навіть, хто така вона?

«Якась жінка», — сказав Майстер Заклинатель.

Іріан чекала кілька годин в кімнатці Майстра Воріт; кімнатка була низенька, але світла і майже порожня. Біля вікна було влаштоване зручне сидіння, а саме вікно з частою химерною решіткою виходило на городи Великого Будинку — дуже красиві, доглянуті городи з довгими грядками, на яких росли різні овочі, зелень і трави; далі виднілися ягідні кущі, оточені круговими підпорами, а ще далі — фруктові дерева. Іріан бачила, як на город вийшли троє людей — дуже смаглявий чоловік міцної статури і двоє хлопчиків — і взялися прополювати одну з грядок з овочами. У неї навіть на душі полегшало, поки вона спостерігала за їх акуратною і зосередженою роботою. Шкода, що вона не може допомогти їм! Це очікування і дивна незнайома обстановка діяли на неї гнітюче. Одного разу до неї зайшов Сторож і приніс їй глечик води і тарілку з холодним м'ясом, хлібом і дрібними цибулинами, і вона поїла, бо він велів їй поїсти, але з зусиллям змушувала себе жувати і ковтати. Городники пішли, і тепер з вікна дивитися не було на що, хіба що на качани капусти та на стрибаючих по городі горобців. Іноді високо в небесах вона помічала ширяючого яструба та чула, як вітерець м'яко шелестить в кронах високих дерев, що росли на деякому віддаленні, за городом і