Кірстен Бойє - Медлевінґери

Нісс перелякано кивнув.

— Клітка зі скелетом, — пошепки сказав він. — Зі скелетом медлевінґера!

— Зі скелетом? — здивувався Йоганнес, наморщивши лоба. — І де це?

— Там, де іноді буває паводок, — втомлено промовив Нісс. — Там, перед дверима в’язниці, є велике зображення паводка. Зсередини чути брязкіт ланцюгів, а ззовні на вітрі гойдається клітка зі скелетом.

— І все це на острові? — допитувався Йоганнес. — Там, де самі мости? І будівлі досить високі і мають люки, через які можна піднімати вантажі?

— Ти знаєш цю в’язницю? То чому нічого не сказав? — обурився Нісс. — Вони там, це точно! Нам треба поспішати!

Але Йоганнес вже впав спиною на ліжко і розреготався. Він навіть був змушений запхати собі до рота кутик ковдри, щоби не розбудити Брітту. Троє гостей дивилися на нього доволі неприязно.

За хвилю Йоганнес знову сів. Він глибоко вдихнув.

— Вибачте, я знаю, що це не смішно! — сказав він. — Але це не в'язниця, Ніссе. І там стовідсотково нікого не катують. Це просто така штука для розваги, розумієш? Вони відтворюють там моторошні епізоди з гамбурзької історії. У Шпайхерштадті. Це називається данджин — англійською воно означає «в’язниця», — здивовано додав він. — Отже, ти був не так далеко від істини.

— То вони там не катують медлевінґерів? — недовірливо перепитав Нісс. — А скелет?

Йоганнес похитав головою.

— Все з пластику, — відповів він і побачив три нетямущі обличчя. — Я вам пізніше поясню. Крім того, тепер ми й справді знаємо, хто тримає Антака і Ведура, майже точно.

Хлопець глянув на свого наручного годинника.

— Я ще можу годинку поспати, — зрадів він. — Так і зроблю.

І заплющив очі.

— Навіщо ти сюди прийшов? — запитав Нісс, все ще з недовірою дивлячись на Торіла.

Поки Йоганнес досипав останню годинку цього раннього ранку, Торіл переповідав свою історію ще раз.

І ніхто з них не помітив, що надворі, під вікном хтось, притулившись до стіни, намагається їх підслухати.

Коли Йоганнес прокинувся цього ранку вдруге, Моа була першою, на кому зупинився його погляд. Вона сиділа на ліжку і з відразою розглядала свою фібулу, яку поклала перед собою на килим.

— Як уявлю собі, що саме моя фібула належала колись цьому Каїнові! — сказала вона, помітивши, що Йоганнес прокинувся. — Саме моя! Це так несправедливо!

— Авжеж, не дуже приємна думка, — задумливо сказав Йоганнес. — Почисти її, тоді вона відразу виглядатиме зовсім по-іншому. Брітта купила якось таку штукенцію для срібного столового набору. Але так і не почистила його. Тюбик ще повний.

— Та навіть якщо вона буде срібною! — прошепотіла Моа. — Гидко таке уявити!

З-під ліжка повільно виліз розпатланий Нісс.

— Здоров, — привітався він пошепки. — Доброго ранку, Йоганнесе! Торіл мені все пояснив.

— Бідолашний Торіл, двічі за одну ніч, — сказав Йоганнес. — Але ти досі не розповів, чому тебе так довго не було, Ніссе.

Нісс почав викручуватися:

— Я був такий виснажений після того, як знайшов учора в’язницю. Тож заснув, і мене помилково взяли в полон.

— Помилково? — здивувався Йоганнес. — Це щось новеньке.

— Він же був невидимий! — сказала Моа. — Але у своїй темниці, Йоганнесе, він підслухав дивну розмову. А що йшлося про золото, то я подумала…

Моа підбадьорила Нісса поглядом, і той почав свою розповідь. Тим часом Йоганнес поволі вдягався. Колись не завадило б і душ прийняти.

— Ти почув це на власні вуха? — запитав він, коли Нісс закінчив. — У Шпайхерштадті?

— Це ти сказав, що воно так називається… — мовив Нісс.

Йоганнес кивнув. Йому кортіло танцювати від радості. Та він боявся розбудити Брітту.

— І о котрій це було, Ніссе? — Йоганнес був схвильований. — Ти дивився на годинник?

Нісс замислився.

— Після апогею ночі минув деякий час, — сказав він трохи згодом. — Але не дуже багато.

— Ну, класно, — буркнув Йоганнес, але раптом збагнув. — Ти маєш на увазі, що це було після півночі, не зовсім відразу, але і не дуже пізніше? — запитав він і пробігся кімнатою. — Люди добрі, Моа, ти розумієш, що це означає?

Моа, кинувши запитальний погляд, похитала головою.

— Все сходиться, — схвильовано вигукнув Йоганнес. — Все сходиться до найменшого! Подумай, Моа, незадовго після півночі ми вирушили на обшук баркаса. Ми ледь встигли знайти фібулу, як повернувся Томас: після півночі, не зовсім відразу, але й не дуже пізніше. А баркас стоїть менше ніж за десять кроків