Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Наші церковні ієрархи відчули в кумранській знахідці щось важливе саме для східного християнства і почали «заспокоювати» Захід: «Не треба непокоїтися з того, що Ісус у своїх проповідях скористався ідеями, образами і словосполученнями загубленої в іудейській пустелі секти» [Журнал Московской патриархии. — 1957. — № 12. — С. 65].

Повторювали б кумранські рукописи Старий Завіт — і сенсації не було б (усе збігалося б з існуючими канонами). А то виходить, що Христос повторював настанови, які за 200–300 років до нього висловлювали русяві і блакитноокі пророки, що прийшли з півночі. І зовсім це не «пізні вставки», як твердять католицькі богослови, а справжні тексти IV–III століть до н. е.

Секта єсеїв, що сформувалася в Галілеї (неподалік від міста Скіфополя) у IV–III століттях до н. е. (коли сюди накотила друга хвиля кельтсько-галичанського переселення з Прикарпаття), називалася «Новим Завітом». І Христос говорив: «Я приніс вам Новий Завіт». Себе єсеї називали «синами Неба». На чолі секти стояли «Учитель праведності» і 12 Його апостолів (старійшин). Вони виконували обряд обмивання в Йордані (водохрещення!). Сповідували переселення душ (вчення про інкарнації), як і прихильники «язичницької» Рун-віри в Північній Припонтиді [Перші християни теж сповідували переселення душ. Лише в VI столітті Всесвітній собор, на настійну вимогу візантійського імператора Юстиніана, виключив це положення з християнського віровчення]. Єсеїв називали також сонцепоклонниками і… Іванами (Яванами, Іоаннами), тому що серед них було багато «Іванів», чи «Яванів» [Знову ж таки, «жителі Півночі» поклонялися Дажбогу, а населення Північної Припонтиди саме і було колискою античних греків, яких називали «яванами»].

У багатьох літературних джерелах відзначається любов єсеїв до хліборобства. Вони також поклонялися Сонцю і Ранковому світилу. Для іудеїв, як відомо, це не було характерним.

Далі. Елітна частина єсеїв становила щось на зразок секти в секті. І їх звали назареями. Тут дуже важливо спростувати домисли і неточності, притаманні західній богословській літературі.

По-перше, було не дві секти — єсеїв і назареїв (останні користувалися книгами перших), а одна секта — єсеїв, її елітна частина носила назву «Присвячені Богу». У Біблії сказано, що назареї самі були класом подібно до пророків, і були прикладом самовідданості і праведного життя.

По-друге, термін «назарей» не зв'язаний з Назаретом, а означає «належний істині», «посвячений». Назареїв відлучали від звичайних людей і посвячували в істинне, «божественне життя. До них належали, зокрема, батьки Діви Марії та Іоанн Хреститель.

Та й імена в єсеїв-назареїв (як і взагалі у галілеян) — не єврейські, а наші (понтійсько-грецькі): батьки Діви Марії — Яким ї Анна, Іоанн Хреститель, апостоли Ісуса: Андрій, Петро, Іоанн, Пилип, Хома, Матвій, Таддей, Варфоломій…

По-третє, помилковою є теза Біблійної енциклопедії: «Через те, що Господь Ісус довго жив у Назареті, Він був званий назареєм» [Библейская энциклопедия. —С. 500]. Зовсім не так! Ісус, як і Іоанн Хреститель, входив до елітної групи єсеїв, тобто був «посвячений в істину». Іудеї почали називати цим їм ям усіх християн, що вийшли із секти єсеїв [Див.: Дії. XXIV. 5].

Щодо названого батька Ісуса — Йосипа, то про нього сказано так: «Йосип був людиною праведною і відданою єсеям» [Евангелие от Христа эпохи Водолея. — Гл. 1.12].

Отже, звідки взяті ідеї, образи, притчі і проповіді, якими користувався Ісус у своєму подвижництві? Вони були принесені в Галілею синами й онуками Тарсена з Карпат і Наддніпрянщини. А з відкриттям секти «Новий Завіт» і прочитанням кумранських рукописів стало абсолютно зрозуміло, що «основні моральні і богословські ідеї християнства вже існували в період його зародження» [Свинцнцкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 46].

Та й не могло нове релігійне («сонячне») вчення з його «жіночим началом» — Дівою Марією і Трійцею — зародитися в іудейському духовному середовищі. Адже закон Мойсея забороняв поклоніння сонцю і стверджував суто чоловічий єдиний абсолют у вигляді жорстокого і нещадного бога Яхве. І не випадково за християнським каноном день народження Ісуса Христа — 25 грудня — збігається з днем народження сонячного Мітри і всемогутнього Дажбога.

Євангелія писали саме галілеяни-назареї (члени секти Новий Завіт»), і в ньому, за свідченням фахівців, відчутно простежуються ідеї, притчі і навіть словосполучення північної Дажбогової релігії. Назареями спочатку ставали чарівники і волхви, що приходили в Галілею з храмів Наддніпрянщини і Прикарпаття.

На користь висунутої версії розглянемо ще один аргумент. У Новому Завіті, як вважають учені-біблеїсти, дуже сильними є «антиєврейські мотиви». Саме це є головною причиною того, чому іудеї визнають священною книгою лише Старий Завіт.

У Євангелії від Луки вина за розп'яття Ісуса покладається не на фарисеїв, а на народ. Не ієрархи іудаїзму, а юрба вимагала його розп'яття: «Кров його лежить на нас і наших нащадках!» Більше того, автор Євангелія називає весь єврейський народ «рід зміїний [Лк. ІІІ. 7].

Звичайно, національний (расовий) фактор відіграв свою роль у трагічному суді над Боголюдиною. Як можна, не будучи іудеєм, називати себе «царем Ізраїлю»!

Щоб пом'якшити «євангельський расизм», деякі фахівці намагаються довести, що вищезазначені наголоси розставили вже пізніші політики, виходячи зі своїх кон'юнктурних міркувань. Чимало здивована релігієзнавець І. Свінцицька тим, що в Євангелії від Луки, більш далекому від іудейського переказу, слова «рід зміїний» відносяться до всього єврейського народу. Редактори цього Євангелія, відмежовуючись від іудейства, навіть Іоанна Хрестителя прагнуть протиставити іудейському народу» [Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 21]. Але, за такою логікою, виходить, що не можна ганьбити жоден народ, а тільки експлуататорські класи.

Та ні ж, буває, що і народом (масами) оволодіває диявольська ідея. Треба лише розрізняти, як пише Іоанн Кронштадтський, народ і те зло, яке в ньому тимчасово оселяється. Євреї, німці, росіяни — великі народи. Але в певні часи ними оволодівали сатанинські ідеї (христовбивство, фашизм, комунізм). Ніхто від сатанізму не застрахований.

Взагалі існує величезна ранньохристиянська література антиіудейської спрямованості. І справа не в «пізніших вставках», а в тім, що вона (Євангелія) готувалася єсеями-галілеянами, які перебували з євреями в антагонізмі.

Нарешті, слід враховувати і те, що у І столітті н. е. в Палестині точилася запекла боротьба між християнами-назареями (секта єсеїв) та іудео-християнами (секта ебіонітів). Ебіоніти — суто іудейська секта — вважали Ісуса не Сином Божим, а рабом Божим, тобто звичайною людиною, народженою в єврейській родині (євреєм!), на яку лише у віці 30 років (під час водохрещення) «зійшов Дух Божий». Тобто Ісус — це лише пророк-чудотворець. Протистояння було таким серйозним, що навіть в «іудейській війні» секти єсеїв і ебіонітів поводилися по-різному. Читаючи Йосипа Флавія, мимоволі думаєш, що насправді це була не іудейська, а галілейська війна проти Риму, у всякому