Ю. Несбе - Леопард

— Вона цілує його, — мовила Кая і на крок відступила від картини. — Чи втішає.

— Вона кусає його й ссе кров, — відповів Мікаель.

— Чому ти такої думки?

— Саме через те Мунк і назвав цю картину «Вампір». Чи все вже готове?

— Так, мій потяг в Устаусет відходить за годину.

— А чому ти попрохала мене прийти сюди?

Кая набралася духу:

— Хотіла сказати тобі, що ми більше не можемо зустрічатися.

Мікаель Бельман гойднувся на підборах:

— «Кохання і біль».

— Що?

— Саме так спершу Мунк назвав цю картину. Чи Харрі розповів тобі подробиці нашого плану?

— Так. Ти не розчув, що я тобі сказала?

— Дякую, Сульнес. Я маю чудовий слух. Якщо я не помиляюся, ти вже кілька разів таке говорила. Я пропоную тобі передумати.

— Це моє остаточне рішення, Мікаелю.

Він провів пальцями по вузлові краватки.

— Ти з ним спала?

Вона сіпнулася:

— З ким?

Бельман тихо засміявся.

Кая не дивилася йому услід, коли він пішов, її погляд привернуло обличчя жінки на картині, але вона чула його кроки, що віддалялися.

Крізь сталеві жалюзі соталося світло. Харрі намагався зігріти руки, обхопивши білу кавову чашку з синім написом «Крипос». Кімната для нарад нічим не відрізнялася від тієї, яка була у відділі убивств, де він провів стільки годин свого життя. Світла, дорогі меблі й попри те — досить спартанська у тому холодному сучасному стилі, що радше свідчить не про прагнення до мінімалізму, а про певну бездушність. Кімната спонукає до такої ефективності, що хочеться дременути к бісовій матері.

Восьмеро у кімнаті становили те, що Бельман називав кістяком команди. З-поміж усіх Харрі знався лише з двома — Бйорном Гольмом та грубуватою, приземленою, без особливої фантазії слідчою, яку всі називали Пеліканихою. Колись вона теж працювала у відділі убивств. Бельман познайомив Харрі з присутніми, укупі з Ердалем, чоловіком в окулярах з роговою оправою й у старомодному коричневому костюмі, який нагадував про колишню НДР. Він сидів у кінці столу з відстороненим виглядом, чистячи нігті пилкою зі складаного швейцарського армійського ножа. Мабуть, служив у військовій розвідці.

Звіти ще більше переконали Харрі, що розслідування тупцяється на місці. Всі ніби стали у захисну позицію, а надто той, хто звітував про результати пошуків Тоні Лейке. Він у подробицях розповідав, які транспортні компанії заявили про те, що Лейке немає у переліку пасажирів жодного рейсу, і які телефонні компанії повідомили, що їхні базові станції не ловили ніяких сигналів з його мобільного. У жодному міському готелі гостя з таким прізвищем не зареєстровано, зате їм зателефонував Капітан і повідомив, що бачив чоловіка, подібного до Тоні Лейке (навіть Харрі був у курсі, що портьє у готелі «Брістоль» був ревним поліцейським стукачем, котрий допомагав з власної ініціативи). Старший слідчий розповідав про виконану роботу, пересипаючи звіт подробицями, не розуміючи, що насправді виправдовується за те, що результатів — пшик, жодних. Zilch. Nada[103].

Бельман сидів на чільному місці, заклавши ногу за ногу і досі страждаючи від пекучого відчуття невдоволення. Подякувавши за звіти, він познайомив усіх з Харрі більш офіційно, швидко прочитав щось на кшталт резюме, де згадувалися рік закінчення Поліцейської академії, курси у ФБР щодо серійних убивств у Чикаго, розслідування у Сіднеї, підвищення до старшого інспектора й, врешті, справа Сніговика.

— Отже, віднині Харрі — частина команди, — мовив Бельман. — Він підзвітний мені особисто.

— І лише тобі підкоряється? — гаркнула Пеліканиха.

Харрі згадав, що прізвисько до неї причепилися саме через манеру говорити, опускаючи довгий, подібний до дзьоба ніс до худющої шиї і дивлячись над окулярами скептично й хижо водночас, ніби міркуючи, чи бажає бачити тебе у своєму меню, чи ні.

— Він безпосередньо нікому не підкоряється, — сказав Бельман. — У команді він — вільний птах. Вважаймо пана Холе консультантом. Так, Харрі?

— Чому б і ні? — кивнув Харрі. — Консультант — це людина, котрій зазвичай переплачують, котру переоцінюють і котра вважає, що знає більше за всіх.

Несміливі смішки довкола столу. Харрі перезирнувся з Бйорном Гольмом, той підбадьорливо кивнув у відповідь.

— Якщо не зважати на те, що за цих обставин він дійсно знає більше, — мовив Мікаель Бельман. — Чи ти говорив з Іскою Пеллер, Харрі?

— Говорив, — відповів він. — Але спочатку я б волів дізнатись, як ви наміряєтесь використати її як приманку:

Пеліканиха кахикнула:

— Наразі ми ще не обмірковували подробиць. Лише збиралися витягти її у Норвегію й повідомити, де вона є, щоб убивця гадав, що вона — легка здобич. А ми ховатимемося у засідці, сподіваючись, що він заковтнув живця.

— М-м-м… — сказав Харрі. — Невибагливо.

— Зазвичай найпростіше буває й найдієвішим, — встряв чоловік у східнонімецькому костюмі з армійським ножем і зосередився на нігті вказівного пальця.

— Згоден, — мовив Харрі. — Але підсадної качки у нас немає. Іска Пеллер відмовилася приїхати.

Почулися розчаровані зітхання.

— Я хотів запропонувати дещо простіше, — вів далі Харрі. — Іска Пеллер спитала, чому б нам, якщо вже усім платять за те, щоб ми спіймали нелюда, самим не стати приманкою.

Він обвів присутніх поглядом. Безсумнівно, він привернув загальну увагу. Але переконати їх буде важче.

— Ми маємо перевагу над убивцею. Певно, він має сторінку з книги відвідувачів з хатинки, так що ім’я Іски Пеллер йому відоме. Але він не знає, яка вона на вигляд. Хоча ми й не думаємо, що убивця в ту ніч був у хатинці. Іска та Шарлотта Лолле дісталися туди раніше. Іска нездужала й пробула добу у спальні, де, окрім Шарлотти, нікого не було. Вона залишалася там, поки решта не пороз’їжджалися. Тобто ми можемо розіграти виставу, у якій наша співробітниця зіграє роль Іски Пеллер, й убивця її не викриє.

Харрі знову кинув оком на присутніх. На обличчях не проявилося нічого, окрім скепсису.

— Тож як ти сподіваєшся затягти на свою виставу глядачів? — спитав Ердал, складаючи свій армійський ніж.

— Ми використаємо те, у чому Крипос — незрівнянний, — відповів Харрі.

Запала тиша.

— Тобто? — спитала нарешті Пеліканиха.

— Прес-конференцію, — відповів Харрі.

У залі запала важка тиша. Допоки її не розітнув сміх. Реготав Мікаель Бельман. Вони з подивом глянули на боса. І зрозуміли, що план Харрі Холе було затверджено раніше.

— Отже… — повів Харрі.

Після наради Харрі відвів Бйорна Гольма убік.

— Ніс ще болить?

— Це ти так вибачаєшся?

— Ні.

— Загалом, пощастило тобі, Харрі, що ти не зламав мені носа.

— Хтозна, може, так для тебе було б краще.

— То ти будеш вибачатися?

— Вибач, Бйорне.

— Добре. Отже, тобі потрібна моя допомога.

— Потрібна.

— І чого ти хочеш?

— Скажи, ви їздили