Олександр Романович Бєляєв - Стрибок у ніщо

— Потім, потім, — “поім, поім” виходить у Блоттона.

Але трохи звикнувши, Ганс починає розуміти його мову. Блоттон потім розповість про все. Зараз їм треба швидше рятуватися. Де ніж?.. Блоттон виймає з піхов мисливський ніж Ганса і починає обережно розрізати липучий одяг. Невже прийшов порятунок, і так несподівано?

Через кілька хвилин усі полонені “вилупилися з своїх коконів”, як сказала Амелі, швидко спустилися з дерева, підняли рушниці, що лежали на землі, і швидко побігли.

До світанку треба було якнайдалі втекти від шестируких. А бігти вночі лісом — нелегко.

Коли б не Блоттон, мандрівникам було б скрутно. Він став справжнім дикуном — з такою спритністю умів орієнтуватися в лісі, обминати перешкоди, знаходити стежки в заболоченій місцевості.

Блоттон одягнений в лісовий одяг, який захищає його від шпильок та колючок, а у втікачів на тілі лише пошматована білизна. Добре, що шестирукі не знають одягу. Якби вони зірвали його і обмазали клеєм тіло, не втекли б мандрівники з полону. Блоттон так і не міг одірвати долоні від ручки ножа, на якій був шар клею.

Ліс, нарешті, скінчився. От і затоку видно. Зарості “мангрових”. Тільки б дістатися до них… Кинулися бігти по відкритому місцю.

Зійшло сонце. Шестирукі, мабуть, прокинулися і побачили, що полонені зникли. Можливо, вже женуться по слідах…

— Скоріше, скоріше! — підганяє Пінч.

І раптом позаду почулося зловісне клацання кастаньєт і глухе “уррр… уррр”. Доганяють…

До коріння надводних дерев лишилося кілька десятків кроків. От і вони. Мандрівники полізли по корінню. Мабуть, земні мавпи не могли б рухатися швидше. Ось мандрівники вже посередині Тихої гавані. Добігли до “мангрових” і шестирукі; відчайдушно клацаючи, помчали вони по. корінню з такою навальністю, що всім стало ясно: встигнути добратися додому — значить врятуватися.

— Треба приймати бій, — сказав Ганс. — І головне — не підпускати їх близько. Інакше вони знову запирхають, ми знепритомніємо і впадемо у воду.

Затріскотіли постріли. Шестирукі почали падати, але ті, що вціліли, продовжували вперто наступати. Ось вони вже зашипіли своїми “носами-пульверизаторами”. На щастя, пішла дуже сильна злива. Вона збила газову хвилю. Постріли тріскотіли, шестирукі падали, і все-таки вони наближалися. В “таборі” вже почули постріли. На допомогу бігли Уеллер, Стормер, Жак і Мері. Вогонь посилився. Шестирукі не витримали і втекли.

— Хоч які смачні кокосові горіхи, — сказав Ганс, — а нам доведеться відмовитися од них і зруйнувати повітряний міст, щоб уникнути нападу шестируких.

Частину повітряного коріння було розрубано, міст через Тиху гавань знищено.

Коли Еллен побачила Блоттона, вона голосно скрикнула. І важко сказати, чого було більше в її крику — радості чи жаху.

— О Генрі!..

Здичавілий лорд, не звертаючи увагу на Еллен і леді Хінтон, кинувся до казанка з учорашньою рибою, вийняв її руками і почав жадібно їсти, мружачись і завиваючи.

— Невже це ви, Генрі?..

У відповідь почулося хрипке гарчання. Леді Хінтон шепотіла молитву…

Лікареві Текеру довелося чимало поморочитися з Блоттоном. Губи лорда страшенно опухли і почорніли. Нижня була розсічена надвоє і мала вигляд “заячої губи”. На опухлому язиці — кровоточива рана. Текер дивувався, як обійшлося без зараження крові. Лише через кілька днів, завдяки вмілому лікуванню, опух зійшов, рани затяглися, і Блоттон міг виразно говорити: Він розповів про свої пригоди.

Велетенський кажан, “якщо це тільки не була літаюча тигриця”, — схопив його кігтями і підняв у повітря. От сліди кігтів на плечах і спині… Так, він злякався! Але недарма він був пристрасним мисливцем і полював на диких звірів у всіх частинах світу. В такі хвилини не можна розгублюватись — це головне. “На льоту птах мене не з’їсть. А поки летить, є час обдумати становище”. Блоттон був усе-таки важкою здобиччю, і птах незабаром почав знижуватися, відокремившись од зграї.

— Ми це бачили…

Чорна стрічка птахів зникла за хмарами, рятуючись від негоди. Птах з Блоттоном летів ущелиною.

Лорд мав ножа. Але вийняти його з піхов було не легко: кігті птаха стискали плечі і руки.

Ціною нестерпного болю, — при кожному русі кігті все глибше впивалися в плечі й спину, — Блоттон звільнив праву руку, вийняв ніж і всадив його в черево птаха. Той несамовито закричав, але не випустив здобичі з кігтів. “І добре зробив, інакше я розбився б. Я вже приготувавсь до того, щоб, коли птах почне розтискати кігті, самому схопитися за його ногу”.

Птах намагався на льоту клюнути Блоттона, але, хоч у нього була довга шия, він усе-таки не міг дістати свою жертву дзьобом. А кровопускання робило свою справу. Блоттон з ніг до голови був облитий кров’ю птаха. Очі злипалися, і це було найгірше. Лорд заплющив їх і раптом відчув, як його ноги вдарилися об