Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

імпресіоністів, він створює етюдні портрети, що за силою враження перевищують навіть само полотно. Картиною всі були задоволені. Очевидці засідання вважали, що вона стала дзеркальним відображенням урочистої події, такі «життєві були обличчя, такі характерні пози, так точно відтворена обстановка».

* * *

Рєпін недаремно вважався одним із кращих портретистів. Найкраще вдавалися йому образи тих людей, яких він щиро любив і поважав. Живописець створив портрети цілої плеяди учених: Пирогова, Сєченова, Бехтерева, Менделєєва, Павлова; російських письменників: Тургенєва, Л. Толстого, Писемського, Горького, Короленка, Маяковського; композиторів: Мусоргського, Бородіна, Римського-Корсакова; художників: Крамського, Сурикова, Куїнджі, Ге, Васнецова, Сєрова; портрети Стасова і Третьякова, а також всіх своїх рідних. За словами самого живописця, навіть в «найбільш порожній портрет» він «вкладав душу».

Можна тільки дивуватися, як такий художник, що тонко відчував людину, непокірний і примхливий, міг у 1900 році пов’язати своє життя з вигадницею банальних романів Наталією Нордман-Сєверовою і повністю підкоритися її устрою життя. Вона в різний час була то палкою суфражисткою, то войовничою феміністкою, потім проповідувала вегетаріанство і самообслуговування. Про її обіди з сіна ходили анекдоти. Все, що вона робила, було безглуздо, пихато, гучно, але водночас і щиро. Ілля Юхимович зносив усі навіженства дуже терпляче, хоча життя у фінському маєтку дружини «Пенати» було більше схоже на буфонаду, аніж на творчість. Але Нордман протиставила ворожості рєпінської родини культ художника, підкупивши цим Іллю Юхимовича. За 15 років сумісного життя світ для Рєпіна звузився до розмірів однієї садиби у фінському селищі Куоккала. Він припинив викладання в академії, із подивом і образою усвідомивши, що тепер «виявився поганим педагогом», хоча для багатьох був великим учителем – Рєпін виховав Грабаря, Малявіна, Кустодієва, Остроумову-Лебедєву, Білібіна і Сєрова.

Художник продовжував працювати в звичному для нього режимі, і коли в 1907 році відмовила права рука, писав лівою, закріпивши палітру спеціальними ременями на тілі. Коли йому зовсім заборонили малювати, він ухитрявся за допомогою недопалка і туші на клаптиках паперу створювати самобутні портрети відвідувачів і друзів. Рєпін часто приймав гостей, але вільно зітхнув тільки після смерті Нордман. А вона своє безкорисливе ставлення до Іллі Юхимовичеві довела тим, що, захворівши, покинула маєток, виїхала до Швейцарії і там померла в лікарні для бідних, відмовившись звернутися до нього за допомогою. У «Пенатах» були створені: «Йди за мною, Сатано!», «Чорноморська вольниця», «Фінські знаменитості», «Гопак».

Після революції в Росії 1917 року Фінляндія стала окремою державою. Рєпін відчував себе людиною, якій «піти нікуди». Його звали до Росії, але, заляканий розповідями про зруйновані музеї і розправи над його друзями-художниками, Ілля Юхимовича спочатку боявся їхати, а потім його підвело здоров’я. Рєпін помер 29 вересня 1930 року і був похований в парку «Пенат», в садибі в селищі Куоккала (нині селище Рєпіно Курортного району Санкт-Петербурга).

За кілька років до смерті художник писав: «Так, я відчуваю, що успіх мій був надмірний, і я маю бути покараний забуттям». Але замість забуття Іллю Рєпіна чекала величезна слава. Живуть його картини, декілька видань пережила написана ним книга спогадів «Далеке близьке».

Ілля Рєпін дав нащадкам неповторний приклад величезної працездатності й уміння долати багато знегод. Долати в ім’я творчості саму долю.

Куїнджі Архип Іванович

(1841—1910)

Знаменитий художник-пейзажист, автор понад 500 картин і малюнків

Біографи А. І. Куїнджі дотепер не можуть назвати точну дату його народження, але найчастіше фігурує січень 1841 року. Архип народився на околиці Маріуполя в родині бідного шевця – Івана Христофоровича Еменджі (з татарської – «трудова людина»). Прізвище Куїнджі було дано йому за прізвищем діда – Золотар. Рано осиротівши, хлопчик жив у родичів, але на хліб заробляв сам.

Грамоті Архип навчився у знайомого вчителя-грека, а потім ходив у міську школу. І постійно малював… на стінах будинків, огорожах, обривках пакувального картону. Іноді вдавалося навіть отримати замовлення. Досконало оволодівши майстерністю ретушера, що в той час давало пристойний заробіток, Куїнджі вирішив відправитися до Петербурга, щоб поступити в Академію мистецтв. Після показу на академічній виставці картини «Татарська сакля» рада академії визнала Куїнджі гідним звання некласного художника, і в 1863 році він був прийнятий в академію вільним слухачем.

Куїнджі відразу ж увійшов з головою в атмосферу художнього життя. При цьому він розумів, що йому необхідно шукати свій шлях у живописі. На виставці передвижників 1873 року художник представив полотно «На острові Валаам», яке Достоєвський назвав «національним пейзажем». Картину придбав для своєї галереї П. Третьяков, і тепер некласний художник дістав можливість ознайомитися із західноєвропейським мистецтвом. Він відвідав Німеччину, Бельгію, Францію, Англію, Швейцарію й Австрію.

У 1875 році художник став членом Товариства пересувних художніх виставок. Проте головною подією в його житті стало довгождане вінчання з Вірою Кетчерджі-Шаповаловою. Молоді відправилися у весільну подорож на острів Валаам. У осінню негоду на Ладозі піднялася буря, пароплав напоровся на камінь, і вони ледве встигли врятуватися на човні. Все художнє приладдя потонуло, але пережиті враження пізніше знайшли своє відображення в картині «Північ». Разом із двома іншими («Після грози», «Березовий гай») вона увійшла до трилогії – підсумок роздумів автора про величну красу суворої природи.

Поезія і краса українських земель була наймиліша серцю художника. І він зумів чудово виразити її в полотнах «Степ увечері», «Степ у цвіту», «Дніпро вранці» і інших. Публіка і критика незмінно виявляли цікавість до всіх робіт Куїнджі.

Влітку і восени 1880 року Архип Іванович Куїнджі працював над новою картиною. Про неї складали цілі легенди. Майстерню Куїнджі відвідали І. С. Тургенєв і поет Я. П. Полонський, великий хімік Д. І. Менделєєв, відомі на той час художники І. М. Крамськой і П. П. Чистяков. До картини прицінювався видавець і колекціонер К. Т. Солдатенков. Але прямо в майстерні, ще до виставки, «Місячну ніч на Дніпрі» за величезні гроші купив великий князь Костянтин Костянтинович і, за свідченням Тургенєва, не розлучався з полотном, навіть відправляючись у кругосвітні подорожі.

А потім відкрилася незвичайна експозиція, подібно до якої ще не було в Росії – виставка однієї картини. «Місячна ніч на Дніпрі» була розміщена для огляду в Товаристві заохочення мистецтв, і успіх перевершив всі очікування. Чутка про неї пройшла по всій Росії. Прагнучи побачити незвичайне полотно, люди шикувалися в довгі черги, годинами чекали на вулиці.

Висловлювалися навіть припущення про якісь незвичайні фарби і дивовижні художні прийоми, які нібито використовував художник. Деякі намагалися викрити його у фокусах,