Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

солі, аби напій став ще гострішим. Відблиски полум’я надавали людям, які обступили казан, тієї синюшності, яку людська уява приписує примарам. Сп’янівши від алкоголю, тубільці дико заволали й, узявшись за руки, закружляли у скаженому хороводі довкола короля Казонде.

Альвеца, озброївшись величезною розливною ложкою з довгим держаком, помішував у казані вогняну рідину. На обличчях очманілих танцюристів відблискувало синє полум’я.

Муані-Лунга підступився ближче. Вирвавши ложку з рук работоргівця, зачерпнув палаючого пуншу і підніс до рота. Як же страшно скрикнув король Казонде! Його наскрізь проспиртована величність запалала, як спалахнула би сулія гасу. Вогонь не палав довго, проте горіння тривало.

При цьому несподіваному видовищі хоровод тубільців розпався. Один із міністрів Муані-Лунга кинувся до свого господаря, аби загасити його. Але позаяк був проспиртований не менше, ніж король, відразу зайнявся й сам. Усьому двору Муані-Лунга загрожувала та ж сама доля.

Альвеца і Негоро не знали, як врятувати палаючого короля. Королівська дружина від жаху кинулася навтьоки. Коімбра біг щодуху, знаючи свою легкозаймисту натуру…

Король і міністр, упавши додолу, корчилися від нестерпного болю. Якщо жирові тканини глибоко просочені алкоголем, горіння дає лише легке синювате полум’я, і вода не може його загасити. Навіть якщо вдасться пригасити його ззовні, воно горітиме зсередини. Немає жодного способу припинити горіння живого організму, всі пори якого просочені спиртом…

За кілька хвилин Муані-Лунга та його міністр були мертві, але трупи їх ще продовжували горіти. Невдовзі лише жменя попелу та кілька хребців і фаланги пальців, що не піддалися вогню, вкриті смердючою сажею, лежали біля казана з пуншем.

Ось і все, що залишилося від короля Казонде та його міністра.

Розділ дванадцятий
Похорон короля

Наступного дня, 29 травня, місто Казонде мало незвичний вигляд. Налякані тубільці боялися вийти на вулицю. Вони досі ніколи не бачили, щоб король божественного походження загинув разом зі своїм міністром такою страшною смертю. Декому з них, особливо старим, траплялося ще присмажувати на багатті простих смертних. Вони пам’ятали, що такі бенкети завжди вимагали складних приготувань через те, що людське м’ясо дуже важко засмажити. А тут король та його міністр згоріли, як хмиз! У цьому було щось незбагненне. Хозе-Антоніо Альвеца також причаївся у своєму будинку. Він боявся, аби на нього не звалили відповідальності за це нещастя.

Негоро пояснив йому причину смерті короля й порадив триматися насторожі. Поганими будуть справи Альвеца, якщо смерть короля виставлять йому в рахунок: тоді не відвертітися йому, не зазнавши збитків. Але Негоро спала на думку чудова ідея. За його порадою розпустили чутки, що незвичайна смерть володаря Казонде — знак особливої милості до нього великого Маніту, що це честь, якою боги одаровують лише небагатьох обраних. Марновірні тубільці легко піймалися на цю нехитру брехню. Вогонь, що зжер тіла короля та міністра, оголосили священним. Залишалося лише вшанувати Муані-Лунга похованням, гідним людини, яку возведено в ранг божества.

Це поховання та своєрідні обряди, пов’язані з ним в африканських племенах, давали Негоро можливість звести рахунки з Діком Сендом. Якби не свідчення багатьох дослідників Центральної Африки й, зокрема, Камерона, ніхто не повірив би, скільки проливається крові при похованні негритянських царьків на кшталт Муані-Лунга.

Королева Муана мала успадкувати королівський престол. Вона поспішала закріпити свої права на трон і негайно ж віддала наказ розпочати підготовку до поховання. Тим самим вона проголосила свої верховні права, випередивши в такий спосіб інших претендентів, і в першу чергу короля Нукусу, який прагнув стати володарем Казонде. Як правителька держави, Муана уникала жорстокої долі, що чекала на решту дружин покійного короля. Нарешті вона позбулася молодших дружин, які чимало насолили їй — першій і старшій за віком дружині. Це особливо припало до смаку лютій мегері. Вона наказала оголосити народові у супроводі звуків рога і маремби про те, що завтра ввечері тіло покійного короля буде піддане похованню з дотриманням усіх встановлених обрядів.

Наказ нової королеви не викликав заперечень ані з боку двору, ані з боку народу. Альвецу та іншим работоргівцям нічого було боятися сходження на престол королеви Муани. Вони не мали сумнівів, що лестощами й подарунками зможуть завоювати її прихильність. Отже, питання про наступника престолу вирішилося швидко й мирно. Розпач обійняв лише гарем покійного короля, і не без причин.

Підготовка до поховання розпочалася того ж дня. Наприкінці головної вулиці Казонде протікав повноводний і стрімкий струмок, затока Куанго. На його дні Муана наказала вирити могилу. Для цього на час похорону потрібно було відвести у бік плин струмка. Тубільці взялися зводити греблю, що перепиняла шлях струмку й скеровувала його на рівнину Казонде. Під кінець похоронної церемонії цю греблю мали зруйнувати, аби вода могла повернутися у попереднє русло.

Негоро вирішив долучити Діка Сенда до людей, яких буде принесено в жертву богам на могилі короля. Португалець був свідком того удару ножем, яким розгніваний юнак зустрів звістку про смерть місіс Уелдон і Джека. Якби Дік був на волі, жалюгідний боягуз Негоро побоявся б до нього підійти, аби його не спіткала доля спільника, але безпомічний, зв’язаний по руках і ногах бранець був цілком безпечний, і Негоро зважився відвідати його.

Португалець був із тих страшних негідників, яким недостатньо було завдати мук, їм потрібно було познущатися над своєю жертвою. Він хотів насолодитися видовищем страждань Діка Сенда.

Удень він пішов до сараю, де юнака пильнували хавільдари. Хлопець лежав на підлозі, зв’язаний по руках і ногах. В останню добу йому зовсім не давали їжі. Ослаблений від пережитих страждань, змучений болем через те, що мотузки впивалися йому в тіло, Дік Сенд думав про смерть — нехай страта буде жорстокою, але вона принаймні покладе край всім його стражданням. Проте вгледівши Негоро він стрепенувся. Дік спробував розірвати пута, аби кинутися на зрадника й задушити його. Однак навіть Геркулес не зміг би впоратися з такими міцними мотузками. Дік зрозумів, що боротьбу не закінчено, але характер її змінився. Він спокійно