Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

е. рухалися в Західну Європу і на Балкани. Ці «корінні галичани» привели сюди корів, білих (арійських) волів, принесли «східних птахів» (курей), житла типу українських хат-мазанок, полотняні штани, сорочки тощо. Залишили масу пам'яток, і яких пам'яток! Міста Галич (у Прикарпатті), Галац (у Румунії), Калиш, Гальштадт, Галичина, Галіція, Галлія (приблизно територія нинішніх Франції і Північної Італії).

Група галльських (галичанських) племен перейшла через Геллеспонт (протока Дарданелли) у Малу Азію і, осівши уздовж ріки Галіє, заснувала державу Галатію [Галатія—у давнину країна в центральній частині Малої Азії. Назва пішла від імені галатів-кельтів] (саме до цих галатів згодом звертався апостол Павло з посланням).

Частина галатів (галичан) пішла далі в Північну Палестину й оселилася біля озера Генісарет. Так утворилася Галілея — країна Діви Марії, Ісуса Христа і всіх Його апостолів, батьківщина великого християнського Вчення, що стало світовою релігією. «Хвилі» галльського руху докочувалися до Європи, Палестини із земель Праукраїни. Особливо великою була друга хвиля. «Галли-кельти, вдруге вийшовши із серця Сколотії (території України — Ю. К.), після знищення Гелона рушили на захід, оволоділи землями аж до Лаби (Ельби — Ю.К.), завоювали південь Європи»[Паїк В. Корінь безсмертної України. — С. 179].

Усе це широко відомі і незаперечні факти (лише у нас вони маловідомі!). Про них оповідають багато давніх істориків (Лівій, Страбон, Пліній, Йордан, Прокопій та ін.).

І не тільки давні. Відомий англійський історик і етнограф XIX століття Д. Прічард також доводив, що галли почали своє розселення з нашої Галичини (осьде їхня прабатьківщина!) і їхня мова близька праукраїнській. Він обстоював погляд, що галли-кельти були «родичами» скіфів-сколотів (корінного населення Праукраїни в І тисячолітті до н. е.) [Див.: Priсhard О. Eastern origin of the Celtic nation. — London, 1857].

Важливо подолати в суспільній свідомості першу історичну «неточність», що галли і кельти — не одне й те саме і що вони буцімто не мають жодного відношення до української Галичини.

Німецькі автори, використовуючи твердження Страбона, що галли з Карпат — це чисті кельти, назвали їх германцями (латинський термін «germani» означає «чисті»). А нинішню Галичину включили до німецької Бастарнії. І вони вважають, що це цілком закономірно, адже її населяли «чисті», тобто германці! У цей німецький кунштюк повірив, на жаль, і М. Грушевський, що називав жителів давньої Галичини німцями.

Потребує виправлення і друга «неточність»: галілеяни, мовби, це ті ж іудеї і їх не можна виділяти в окремий народ. Хоча іншу область Палестини — Самарію — виділяли, а от Галілею всіляко намагалися» «злити» з Іудеєю.

Є дивне за точністю й інформаційною змістовністю пророцтво Ісаї: «Перша пора злегковажила край Завулонів та край Нефталимів [Земля Галілейська за жеребом дісталася родам Завулона і Нефталима], — а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів. Народ, який у темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, світло засяє над ними!»[Іс. VIII. 23-ІХ. 1].

Як бачимо, біблійний пророк підкреслює, що Галілея не була у пошані в іудеїв, оскільки була «поганською», жила «у темряві», І це не дивно, адже мітраїзм прибульців з півночі не міг вписатися в «істинну», з погляду іудаїстів, релігію. Також зверніть увагу, вище йдеться про приморський шлях (смугу уздовж Середземного моря, по якій йшли народи з півночі). Усе це благословляється пророком, що передбачає велич землі Галілейської, на якій засяє «світло велике», тобто християнське Вчення.

ГАЛІЛЕЯ — КАППАДОКІЯ — УКРАЇНА: ДУХОВНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?»

Біблія

Деякі вчені (Д. Прічард, В. Паїк та ін.), аналізуючи світову історію І тисячоліття до н. е., особливу увагу приділяють так званій другій хвилі кельтського руху. А справа в тім, що в цей період на українських землях жили кельти, які злилися зі скіфами-хліборобами і стали, власне кажучи, автохтонами. Саме вони були справжніми хазяями Північної Припонтиди, мали свою духовну столицю-святилище — легендарне місто Гелон, де панував культ Дажбога та інших богів, що згадуються у Велесовій книзі.

Крім скіфів-сколотів (скїфїв-кельтів)[» Сколоти — стерта етимологічна структура слова «кельти»] жили в Припонтиді і «чисті» кельти, не асимільовані з автохтонами. Вони, правда, мали інші вірування та звичаї. їхнім святилищем був протошумерський Храм — нинішня Кам'яна Могила. Тут жерці молилися іншим богам, головними серед яких були Одін (Одноокий) та Іштар (вона ж богиня шумерів) [Більш докладно про цедив.: Послание хозарам. — К., 1997].

Як вже згадувалося, перський цар Дарій, який вдерся з величезним військом до Скіфії у 522 р. до н. е., зруйнував обидва святилища — «правоарійське» (Гелон) і «лівоарійське» (протошумерський Храм). Після походу Дарія і почалася «друга хвиля виходу» кельтів з Північної Припонтиди. Скіфи-сколоти (скіфи-кельти) через землі Прикарпаття (Галичини) рушили на південь: на Балкани і далі — у Малу Азію.

А «чисті» кельти знову ж через землі Галичини рушили на північний захід Європи, дійшли до Ельби і навіть до нинішньої Англії. Чистих кельтів («germani Celtus») історики почали називати просто «germani» — «германці». Так і вийшло, що предки германців жили в Наддніпрянщині і Галичині, звідки прийшли на Ельбу і в Англію. Але нас цікавить духовний аспект цих подій. Кельти-сколоти під проводом жерців зі зруйнованого Гелона прийшли в Північну Палестину і тут, поблизу міста Скіфополь (у містечку Салюм), заснували мітраїстський храм. Він став духовним центром громади єсеїв, до якої пізніше належали батьки Діви Марії Богородиці і в якій згодом виховувалися Іоанн Хреститель та Ісус Христос.

У Біблії є таємничий персонаж — цар Салима, а при ньому жрець на ім'я Мельхиседек [Мельхиседек деякими релігійними письменниками ототожнюється із самим «містичним Ісусом Христом»], який радо прийняв Авраама, почастував його вином, «хлібом-сіллю», але одночасно зажадав від нього… десятину (частину доходів, призначену самому Богу). Де ці місця на карті? Де храм Мельхиседека? Хто він був насправді? З цих питань існують великі розбіжності в біблеїстиці. Одні дослідники тлумачать термін «Цар Салимський» як «Цар Єрусалимський». Інші схиляються до думки, що йдеться про єсейське містечко Салюм, яке знаходилось неподалік стародавнього, заснованого ще гіксами, «руського» міста Скіфополь [Див.: Библейская энциклопедия]. Але головне те, що Мельхиседек був хранителем мітраїстських містерій, принесених з далекого Гелона в Палестину.

Вже згадуваний нами філософ Менлі П. Холл пише: «Досліднику порівняльної релігії зрозуміло, що ці мітраїстські секрети, зібрані невеликою групою відданих справі філософів та містиків (так шанобливо автор називає вчених-жерців, що прийшли з Праукраїни з «другою хвилею» кельтського руху — Ю. К.), були вбрані