Жозе Сарамаго - Сліпота

повідомляла йому назви вулиць, а він казав, Звертаймо ліворуч, звертаймо праворуч і нарешті промовив, Ось наша вулиця, будинок по лівій стороні, майже посередині, Який номер будинку, запитала дружина лікаря, але він не пам'ятав, Уявіть собі, не пам'ятаю, та й годі, похитав він головою, і це погана прикмета, якщо ми навіть не пам'ятаємо номер будинку, в якому живемо, отже, сон у нас витіснив пам'ять, цікаво, чи далеко ми зайдемо, прямуючи такою дорогою. Добре хоч, що цього разу ускладнень не виникло, на щастя, дружина першого сліпого взяла участь в експедиції, вона вже назвала номер будинку, й першому сліпому не довелося хвалитися тим, що він спроможний упізнати свої двері навпомацки, або за допомогою магічної тростини, перший стук об метал, другий об дерево, ще три або чотири удари, й поза всяким сумнівом він знайшов би ті двері, які йому треба. Вони увійшли в дім, дружина лікаря — першою, Який поверх, запитала вона, Третій, відповів перший сліпий, у нього не настільки порушилася пам'ять, як здавалося, щось він забув, таким є наше життя, а щось і пам'ятав, наприклад, той випадок, коли вже сліпим увійшов у ці двері, На якому поверсі ви живете, запитав його супутник, який ще не вкрав у нього автомобіль, На третьому, відповів він, різниця була тільки в тому, що тоді вони увійшли в ліфт, а тепер стали підійматися невидимими приступками сходів, водночас темними й осяйними, якщо для когось відсутність електрики або відсутність сонячного світла, чи бодай недопалка свічки, й створює труднощі, то, звичайно, для того, хто не сліпий, але очі дружини лікаря вже пристосувалися до сутіні, напівдорозі вони зустрілися з двома жінками, що спускалися сходами з якогось поверху, можливо, й з третього, жодна з них нічого не запитала, сусіди й справді вже не ті, якими колись були.

Двері були замкнені, Що станемо робити, запитала дружина лікаря, Треба подумати, сказав перший сліпий. Постукали тричі, Нікого немає, сказав хтось із них у ту саму мить, коли двері відчинилися, не варт дивуватися тому, що відчинилися вони не відразу, сліпий, який був у глибині помешкання, не міг прибігти відразу, як почув, що у двері постукали, Хто ви й чого хочете, запитав чоловік, який з'явився перед ними, вигляд він мав серйозний, інтелігентний, певно, то був чоловік культурний. Перший сліпий сказав, Я жив у цьому помешканні, Он як, прозвучала відповідь того, хто вийшов, а тоді він запитав, з вами ще хтось є, Моя дружина й наша приятелька, Як я можу знати, що це помешкання належало вам, Дуже просто, сказала дружина першого сліпого, я назву вам усе, що там є всередині. їхній співрозмовник помовчав кілька секунд, а тоді сказав, Заходьте. Дружина лікаря увійшла останньою, ніхто тут не потребував провідника. Сліпий сказав, Я тут сам-один, мої пішли на пошуки їжі, хоч, певно, я мав би сказати мої дівчата, бо навряд чи в таких випадках добре вживати лише займенник, він зробив паузу й додав, І, думаю, я мав би це знати, Що ви хочете сказати, запитала дружина лікаря, Мої, про яких я говорив, — це моя дружина і дві дочки, Але звідки ви взяли, що не годиться вживати означальний присвійний займенник без іменника в жіночому роді, Я письменник, і такі речі знати повинен, так усі принаймні вважають. Перший сліпий відчув певну гордість, ви тільки собі уявіть, у моєму домі оселився письменник, потім у нього виник сумнів, чи добре виховання дозволяє запитати, як його прізвище, можливо, він навіть чув про нього, а може, й читав якісь його твори, він ще перебував у цьому стані між цікавістю й ваганням, коли його дружина напрямки запитала, А як ваше прізвище, Сліпим не потрібне прізвище, я маю лише власний голос, а все інше не має ваги, Але ж ви писали книжки, й на тих книжках стоїть ваше прізвище, сказала дружина лікаря, Тепер його ніхто не може прочитати, й тому воно ніби не існує. Перший сліпий усвідомив, що тема розмови відійшла надто далеко від того питання, яке найбільше його цікавило, А як сталося, що ви оселилися в моєму помешканні, запитав він, Як і багато інших, що вже не живуть там, де вони жили, у моєму помешканні оселилися люди, які не хотіли слухати аргументи здорового глузду, можна навіть сказати, що вони спустили нас униз по сходах, А ваш дім далеко звідси, Ні, Зробіть ще одну спробу повернути собі вашу квартиру, порадила йому дружина лікаря, тепер часто люди переходять із одного помешкання в інше, Я намагався зробити це ще двічі, І вони й досі там мешкають, Так, І що ви маєте намір робити, після того як довідалися, що це помешкання належить нам, запитав перший сліпий, вигнати нас звідси, як ті інші вигнали вас, У мене не той вік і не ті сили, щоб так учинити, і навіть якби я їх мав, то не думаю, що був би спроможний удатися до таких крутих заходів, письменник мусить мати терпіння, потрібне йому для того, щоб писати книжки, Тоді виселяйтеся звідси й поверніть нам наше помешкання, Так і доведеться мені зробити, якщо ми з вами не знайдемо іншого рішення, Не думаю, щоб інше рішення нам пощастило знайти. Дружина лікаря вже здогадалася, якою буде відповідь письменника, Ви й ваша дружина, як і подруга, що вас супроводжує, думаю, живете в якомусь помешканні, Так, ми мешкаємо у квартирі нашої подруги, Це далеко звідси, Та не дуже, Тоді, якщо дозволите, я хотів би зробити вам одну пропозицію, Кажіть, Ми залишимося там, де й були, поки й ви, і я маємо помешкання, де можемо жити, я пильно стежитиму за тим, що відбуватиметься з моїм помешканням, якщо одного дня ті люди його покинуть, то негайно переселюся туди, ви, сеньйоре, робитимете те саме, регулярно навідуватиметеся сюди, й коли ваше помешкання спорожніє, переселитеся сюди, Я не переконаний, що ваша пропозиція задовольняє мене, Я й не сподівався, що вона вас задовольнить, але не думаю, щоб вам більше сподобалася єдина альтернатива, яка залишається, Яка там іще альтернатива, Ви негайно вступаєте у володіння квартирою, яка вам належить, Але в такому разі, Правильно, в такому разі ми залишаємося жити тут, Ні, ні, про це й не думайте, втрутилася до розмови дружина першого сліпого, поки що залишмо все так, як воно є, а потім побачимо, Мені оце спало на думку, що існує ще одне рішення, сказав письменник, Яке,