Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

«На цьому Балу ти єдина Зоря».

Не в силах більше стримуватися, Рубі набрала в легені повітря, і…

-Та якого біса коїться у цьому замку?! Що це все означає?! Що і кому від мене потрібно?!

-Рубі, що трапилося? – Ем нарешті відірвала погляд від сукні, яку вона трепетно тримала в руках останні кілька хвилин – ніжний відтінок екрю, який пробивається крізь щонайтонший білий тюль довгої спідниці. Ліф, наче витканий із повітря, розшитий чудової роботи візерунками. Тонесенькі лямки, наче павутинка, прикрашені перлами. Легкість. Ніжність. Краса.

-Я не знаю, Ем, – біснувалася Рубі, тупаючи ногами. – Я взагалі нічого не розумію. Я…

-Вже самій цікаво, хто ж це тобі пише? – Катрін уважно вивчила кілька слів у записці. – Є якісь  варіанти?

-Хм, на папері з гербом королівської сім’ї? Нумо, подумаймо, – вдавано замислилась Рубі. – Я можу скоротити список до трьох осіб. Навіть двох, якщо у королеви не дивні смаки.

Емілія засміялася, знову беручи до рук свою сукню.

-То ти припала до душі комусь із королівської сім’ї? Вітаю!

-Дуже смішно, – огризнулася Рубі. – Ще бракувало, щоб Севен почув.

-Відколи тебе це турбує? – грайливо підняла брову Катрін. Проте Рубі, наче не чуючи її, пройшла вздовж стійок із одягом.

-То що, виберемо собі щось? Робити нічого, все одно свято відбудеться, – пирхнула Рубі, обома руками риючись у найближчих шовках.

Мабуть, уперше в житті вони були просто дівчатами, які обирали собі вбрання і сміючись перекидалися жартами та смішками, пробували різні зачіски та раділи цьому моментові. І заради цих кількох хвилин були забуті Наставники, Стражі, королівська сім’я, демони та весь світ разом із війною, що нависла над ними.

Доволі швидко пролунав тріумфальний вигук Катрін. Її сукня була перлисто-сірою, з легкою, летючою спідницею і ліфом, розшитим камінням, від чого по сукні бігли легкі смарагдові, сині, рожеві відблиски, роблячи сукню схожою на правдиву зірку.

-Неймовірна краса, – в благоговінні прошепотіла Страж Лімер, боячись зайвий раз дихнути на вбрання. Рубі лише закотила очі – сказати, що її сестра була одержимою красивим убранням означало не сказати нічого.

Своє вбрання Рубі шукала довго. Усе видавалося або занадто пишним і пафосним, або дуже простим, або Ернандес розуміла, що, вдягнувши, наприклад, ось цю сукню, вона виглядатиме, наче торговка із базару під мурами замку, яка вирішила затесатися між панами. Проте, віднайшовши зрештою, бажане, вона зрозуміла – це її сукня. Ніжно-рожева, наче вранішня зоря, із тендітно оголеними плечима та невагомою накидкою на них, що була лише трохи довшою за саму сукню, вона ідеально лягла на її фігуру, наче мірки для цієї сукні знімали із неї найкращі кравці. І, ступивши крок до дзеркала, Рубі не впізнала саму себе.

На неї дивилася фея із сяючою шкірою і величезними темними очима, в яких віддзеркалювався весь світ. Світ, який лежав біля її ніг.

Ну ось, знову…. Рубі стиснула голову руками. Знову це відчуття, що кращої за неї немає і ніколи не було. Що свято буде для неї і на її честь. Що єдина Зоря на балу – це вона.

Чари розвіяв стук у двері.

-Прошу! – гукнула Ем, поправляючи пасмо, яке вибилося із зачіски.

До кімнати вбігла якась служниця.

-Свято скоро почнеться. Якщо ви вже готові, то прошу за мною.

Вони перезирнулися – уже зачесана Емілія, Катрін, яка не могла ніяк уплести низку перлів у волосся, та Рубі, чиї каштанові локони вільно розсипалися по плечах.

-Боюся, нам потрібно ще кілька хвилин і, як мінімум, одні руки на допомогу, – замислено висловилася Рубі.

-Як забажаєте.

До кімнати миттю вбігло декілька дівчат, допомагаючи Стражницям із зачісками. У волоссі Рубі хтозна-як опинилася стрічка із коштовним камінням, яка, десь ховаючись, а десь визираючи, привертала до себе увагу. Із шиї було знято хрестика, а на палець їй одягнули перстень із рожевим діамантом у формі зірки.

«На цьому Балу ти єдина Зоря».

Низка перлин із зачіски Катрін поміняли на невеличку діадему, а пасмо волосся Емілії притримали золотим обручем із діамантовими квітами.

Десь унизу залунала музика.

-Час, – мовила одна з дівчат, закінчивши із зачіскою Катрін.

Стражниці знову переглянулися і, тамуючи хвилювання, поспішили вниз. Не розмовляли майже зовсім, лише дихання видавало їхні емоції.

-Ну що ж, – Рубі глибоко вдихнула, зупиняючись перед дверима Інфлюенції. – Наш перший бал.

Дівчата лише мовчки кивнули.

Перед ними відчинилися двері, впускаючи їх у світ сяйва Падучої Зорі.