Бернард Шоу - Вибрані твори. Том I

Чартерiс. Але тодi мене теж виключили б з клубу за те, що я мужнiй мужчина. Та й потiм, я ж сам входжу до складу комiтету; не можу ж я виступати одночасно як суддя i свiдок. Вам доведеться звернутись до Парамора — вiн це все бачив.

Ґрейс. Де доктор Парамор?

Чартерiс. Саме пiшов додому.

Джулiя (з раптовою рiшучiстю). Яке число будинку по Сейвiл-Роу, в якому мешкає доктор Парамор?

Чартерiс. Сiмдесят дев’яте. (На загальний подив, Джулiя прудко виходить дверима на сходи. Чартерiс iде слiдом за нею до дверей, що з ляскотом зачиняються йому перед носом, i вiн лишається стояти, дивлячись їй услiд крiзь скло. Сильвiя бiжить до Ґрейс).

Сильвiя. Ґрейс, iдiть же за нею. Не дозвольте, щоб вона випередила вас у Парамора. Вона йому наговорить таких зворушливо-злiсних вигадок про те, як iз нею поводились, що зовсiм його ошалапутить.

Крейвен (гримає). Сильвiє! То оце так, моя паннусю, говориться про сестру? (Ґрейс стискає руку Сильвiї, щоб її потiшити, i спокiйно сiдає. Сильвiя стає за стiльцем Грейс, спираючись на його спинку, i стежить за дальшою розмовою трьох чоловiкiв). Запевняю вас, панi Тренфiлд, доктор Парамор саме запросив усiх нас до себе на вечiрнiй чай, i якщо моя дочка пiшла до нього, то це вона просто скористалась iз його запрошення як з нагоди покласти край цiй прикрiй сценi. Ми всi йдемо туди. Ходiмо, Сильвiє. (Повертається, щоб iти, за ним Кетбертсон).

Чартерiс (вражено). Стiйте! (Стає мiж Крейвеном i Кетбертсоном.) Чого такий поспiх? Що, ви не можете дати людинi часу?

Крейвен. Часу? На що?

Чартерiс (у пiднесеннi, говорячи нестямно). Ну, трохи перепочинути, розумiєте, такiй заклопотанiй, дiловiй людинi, як вiн. Вiн цiлий день не мав для себе й хвилини вiльної.

Крейвен. Але ж у нього Джулiя.

Чартерiс. Ну, що з того — це ж тiльки одна особа. І треба ж їй дати нагоду викласти перед ним усю справу. Як член комiтету, гадаю, що це тiльки краще. Будьте ж розсудливi, Крейвене, дайте йому хоч пiвгодинки.

Кетбертсон (суворо). Що ви хочете цим сказати, Чартерiсе?

Чартерiс. Нiчого, запевняю вас. Я лише iз звичайнiсiнького жалю до бiдного Парамора.

Кетбертсон. У вас є якiсь мiркування. Крейвене, я дуже раджу вам — ходiмте цю ж мить. (Береться за ручку дверей).

Чартерiс (нiжно благаючи). Нi, нi. (Переконливо кладе свою руку на Крейвенiв лiкоть, додаючи.) Це ж недобре i для вашої печiнки, Крейвене, бiгти зразу ж пiсля снiданку.

Кетбертсон. Його печiнка вже вилiкувана. Ходiмте ж, Крейвене. (Розчиняє дверi).

Чартерiс (схоплюючи Кетбертсона за рукав). Кетбертсоне, ви божевiльний. Парамор має освiдчитись Джулiї. Ми мусимо дати йому час — вiн не така людина, щоб потрапив упоратись за три хвилини, як я або ви. (Повертаючись до Крейвена). Хiба ж ви не розумiєте? Це ж виплутає мене з тої скрути, про яку ми говорили цього ранку, — я, ви i Кетбертсон. Пригадуєте?

Крейвен. Ну, як можна ляпнути отаке перед усiма, Чартерiсе! Ви що, чорт вас бери, позбавленi всякої пристойности?

Кетбертсон (суворо). Абсолютно позбавленi.

Чартерiс (повертаючись до Кетбертсона). Нi, не будьте ж ви такий недобрий, Кетбертсоне. Пiдтримайте ж мене. Адже моє майбутнє, її майбутнє, майбутнє панi Тренфiлд, майбутнє Крейвена, майбутнє всiх залежить вiд того, чи буде вже Джулiя Параморова заручена наречена, коли ми прийдемо на Сейвiл-Роу. Вiн запевне освiдчиться їй, якщо тiльки ви дасте йому час. Знаєте, Кетбертсоне, ви надзвичайно люб’язна й спiвчутлива людина, та й розумна, незважаючи на всi вашi недоладностi. Промовте ж хоч слiвце за мене.

Крейвен. Я з охотою залишаю Кетбертсоновi вирiшувати, i я не маю анi найменшого сумнiву щодо того, яке буде це рiшення. (Кетбертсон обережно причиняє дверi i повертається в кiмнату з виглядом людини, що розважно обмiрковує).

Кетбертсон. Я говоритиму як людина свiтська, цебто не беручи на себе моральної вiдповiдальности.

Крейвен. Але ж ясна рiч, Джо. Розумiється.

Кетбертсон. Отже, хоч я й нi в чому не спiвчуваю Чартерiсовим поглядам, а гадаю, що нам нiчого не зашкодить трохи почекати — ну, скажiмо, хвилин десять, чи що. (Сiдає).

Крейвен (глибоко розчарований). О, прекрасно, якщо таке ви вирiшуєте, Джо, я мушу дотримати свого слова й скоритися. Тодi, мабуть, краще нам сiсти i розташуватись якнайзручнiше. (Сiдає також з виглядом протесту.)

Чартерiс (метушливо сновигаючи навколо них). А я не можу сидiти, я надто занепокоєний. Рiч у тому, що Джулiя призвела мене до такої нервовости, що я не можу ручитися за себе, аж доки не знатиму її рiшення. Панi Тренфiлд може вам розповiсти, який я мав клопiт за останнiй час. Знаєте, Джулiя справдi надзвичайно рiшуча жiнка.

Крейвен (схоплюючись). Ну, знаєте, щоб я так жив! Клянусь честю й сумлiнням! Це вже занадто!!! Я йду цю ж мить! Сильвiє, гайда. Кетбертсоне, ви, сподiваюсь, покажете, як ви дививитесь на подiбнi речi, i зараз же пiдете з нами до Парамора. (Урочисто рушає до дверей).

Чартерiс (розпачливо). Крейвене, ви граєте щастям своєї доньки! Благаю вас, ще тiльки п’ять хвилин.

Крейвен. Анi п’ять секунд, мiй пане! О, сором, сором, Чартерiсе! (Виходить).

Кетбертсон (до Чартерiса, обминаючи його по дорозi до дверей). Партач! (Виходить слiдом за Крейвеном).

Сильвiя. Так вам i треба, ви, бевзю! (Виходить слiдом за Кетбертсоном).

Чартерiс О, цi твердолобi старi! (До Ґрейс). Тепер нiчого iншого не лишається, як тiльки пiти з ними i якомога затримувати полковника. Отже, на превеликий жаль, мушу облишити вас.

Ґрейс (пiдводячись). Зовсiм нi. Парамор запросив i мене теж, коли ми тут розмовляли.

Чартерiс (вражено)...Чи не хочете ви цим сказати, що ви теж збираєтесь iти?

Ґрейс. Обов’язково. Чи ви мiркуєте, що я дозволю цiй жiнцi думати, що боюсь iз нею зустрiтись? (Чартерiс iз довгим стогоном падає на стiлець). Ну ж, не дурiйте, ви не наздоженете полковника, якщо будете ще гаяти час.

Чартерiс. І нащо я на свiт народився, о, я, дитина нещастя! (Розпачливо пiдводиться). Ну, гаразд, якщо вам конче треба йти, то ходiм. (Пропонує їй руку, вона бере її). До речi, що було пiсля того, як я облишив вас?

Ґрейс. Я їй так вичитала за її поведiнку, що вона повiк пам’ятатиме.

Чартерiс (ухвалюючи). Це ви добре зробили, любко моя. (Його рука сковзає їй навколо стану). Один-єдиний поцiлунок, щоб потiшити мене.

Ґрейс (знадливо пiдставляючи щоку). Дурненький хлопчику! (Вiн цiлує її). Ну, пiшли! (Виходять удвох).

Дія четверта

Вiтальня у Параморовому помешканнi на Сейвiл-Роу. Похмурнувато-солiдне вмеблювання, так би мовити, пасує до Параморового сурдута