Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

– І цього не знаю. Та обличчя ката запам'ятав на все життя: спочатку спотворене скаженою люттю, а потім таке спокійне, ніби нічого не сталося. Товаришу дорогий, не розпитуйте мене довго, хапайте його, проклятого, потім розберетеся, запевняю: це він!

Але за катом поки що ніхто не погнався. Чекісти лише попросили свідка дати прикмети опізнаного ним карателя, сказати, у що він одягнений, чи є інші свідки злочину…

Вже вийшовши на вулицю, дід повернувся знову:

— Я хотів звернутись по допомогу до міліціонера, щоб затримав карателя, але вбивця сів у машину і поїхав. Авто ніби не наше. Марки не знаю, а номер за пам'ятав. Ось він…

Це прискорило пошук. Доки «турист» мандрував на території нашої країни, його фотографія, в числі інших була пред'явлена свідкам злочину. І всі вони, без вагань указали на фото Лук'янова.

«Германа Михайловича» затримали. Звичайно, органи державної безпеки могли і без зізнань злочинця встановити справжній його «послужний список». Та Лук'янов сам допоміг зробити це, випадково назвавши на одному з допитів те фатальне прізвище: Долл.

Тоді й попросив полковник Максимович папки з архіву, досьє Лук'янова років війни. Слідами старих повідомлень Клинченка та Астрова пішли слідчі. Вони розшукали не тільки сотні свідків варварських «акцій» підлеглих зондерфюрера Долла, а й багатьох потерпілих, яким пощастило вирватися з гітлерівських катівень; знайшли явні й приховані могили жертв фашистського терору. І коли ці могили розкопували, щоб гідно поховати останки загиблих радянських патріотів, патологоанатоми встановили: останки належать людям, які загинули від насильства після страшних знущань. Чимало розповіли трофейні документи фашистських таємних служб, захоплені радянськими військами під час втечі гітлерівців.

Коли Лук'янову пред'явили неспростовні докази вини (а на очних ставках зрадник бачив людей, яких давно вважав покійними чи просто викинув з пам'яті), він жахнувся. Не того, що накоїв, а масштабів відповідальності. Думав: усе забуто. Хіба інакше наважився б, хай із закордонним паспортом, зробити таку собі прогулянку в місця, де піддавав вогню й мечу цілі селища?

Ворогом утік він од нас, таким і залишився. В таборі для переміщених осіб у Мюнхені, а потім у Бельгії брав участь у діяльності різних антирадянських організацій, починаючи від створеного ще Альфредом Розеибергом при «Східному міністерстві» Калмицького націоналістичного комітету і до білогвардійського «Народно-трудового союзу».

Програма тієї чи іншої організації не мала для нього значення: аби була антирадянською. Лук'янов не шкодував ні грошей, ні часу, щоб вилити свою чорну ненависть до радянського народу, гавкнути на Країну Рад з першого-лІпшого підворіття.

У ФРГ, де в 1957 році проживало тільки сто калмиків-емігрантів, існувало «Буддійське товариство». На гроші німецьких реваншистів та ряду імперіалістичних розвідок воно провело галасливий мітинг «на захист поневолених народів Росії». На мюнхенське збіговисько примчав і Лук'янов з Бельгії, щоб виголосити промову відповідного змісту.

Отакий він без машкари, «мирний обиватель» і «звичайний турист».

Те, що відбулося далі, нагадувало ланцюгову реакцію. «Дотик» слідства до справи Лук'янова відкрив шляхи до багатьох інших абверівців. Шляхи не торовані, нелегкі, не такі, що підходь, бери, сади на лаву підсудних. Спіймати фашистського ката іноді легше, ніж знайти неспростовні докази його вини. Особливо, коли вони, ті докази, приховалися під нашаруваннями часу. Тоді слідчий діє, як археолог: обережно знімає шар за шаром пласти років, щоб побачити й показати суддям злочин таким, яким він виглядав тоді, коли був вчинений,

У крові жертв недолюдки намагалися втопити страх перед неминучою розплатою. Та вона, та священна розплата, невтримно йшла до них ще в роки війни богатирською ходою червонозоряного солдата-визволителя. А сьогодні її невідворотність гарантують політична пильність радянського народу і невтомні пошуки наших чекістів, які поруч з благородним обов'язком по охороні безпеки Вітчизни виконують ще одну, високогуманну місію: розшукують і знешкоджують тих, хто чинив злочини проти людства.

Настав день, коли полковник Максимович і його помічники поклали на стіл правосуддя обвинувальний висновок у справі головних карателів із «корпусу» Долла. Не було в цьому списку лише прізвища зондерфюрера. За непідтвердженими даними з щоденника Пецюри відплата настигла його раніше: в день визволення Кракова від німецько-фашистських загарбників: Долл був розчавлений гусеницями радянського танка.

За непідтвердженими даними… А чекісти — лицарі точності. Кати з гестапо, абверу, ОУН, які лютували на радянській землі, відомі поіменно. Пошук фашистських карателів триває.

Знак Почесного чекіста № 1 Колегія ДПУ вручила Феліксу Едмундовичу Дзержинському. На посвідченні до цієї нагороди стоять слова, що визначають достоїнства, за які вона видається: пильність, рішучість, хоробрість. Ці якості були притаманні дзерживцям і в період Великої Вітчизняної війни.

Чекісти створили, як свідчать історики, щільний і надійний заслін від проникнення ворожої розвідки до штабів радянських військ, до важливих життєвих центрів нашої країни. Гітлерівцям не вдалося здобути плану жодної з великих операцій радянського командування. Більше того, з кінця 1941 по травень 1943 року для передачі ворогові дезинформаційних даних використовувалося 80 радіостанцій фашистської агентури, викритої органами державної безпеки в нашому тилу.

В той же час органи державної безпеки розгорнули широку розвідувальну, контррозвідувальну і диверсійну діяльність в тилу ворога, подавали велику допомогу нашим Збройним Силам у проведенні бойових операцій проти фашистських військ.

Давно змовкли громи Великої Вітчизняної війни. Спокій панує нині на наших кордонах. Завдяки мудрій зовнішній політиці КПРС, яка успішно втілює в життя грандіозну й величну Програму миру, на небосхилі лишається дедалі менше хмар «холодної війни». Та не перестає існувати фронт, який називають незримим, невидимим, таємним. І сутички на ньому загострюються, бо імперіалістичні розвідки ведуть тепер проти табору соціалізму підривну роботу не лише в сферах політичній та військово-економічній, а й активно включилися в ідеологічну боротьбу. їх функцією є підміна боротьби ідей, в якій імперіалізм незмінно програє, психологічною війною.

Одним з теоретиків психологічної війни виступає знайомий уже читачеві цієї книги колишній ідейний керівник карального батальйону «Нахтігаль», військовий злочинець і запопадливий німецький реваншист Оберлендер. У мілітаристському журналі «Штальхельм» він подає «технологію» цієї війни, в якій змішані елементи шпигунства, наклепів і облудництва: «Це, твердить він, війна без чітко визначеного початку. Вона не оголошується як звичайна війна. Навпаки, відбувається майже невидимо, з допомогою пропаганди, шляхом інфільтрації ідей, шпигунства. Ця війна тим ефективніша, чим непомітніше ведеться…».

Апарати імперіалістичних розвідок націлені сьогодні проти країн табору соціалізму і насамперед проти