Анатолій Георгійович Олексин - Говорить сьомий поверх

всі ці місяці дуже кортіло довідатися, що там, усередині! І ось я довідався…

Я обережно взяв у руки червоний трикутний вимпел, який лежав зверху. На ньому вишито золотом усього три слова: «Справедливість. Чесність. Сміливість».

А на дні ящичка я знайшов твою записку. І в ній написано, що я повинен узяти вимпел і піти з ним до Фелікса.

І ось я йду до нього.

Коля

Коля пише Олі

Пишу тобі, Олю, сьогодні другого листа, бо повинен одразу, негайно ж розповісти про те, що сталося. Я навіть телеграму хотів послати, але подумав, що трьома словами нічого не поясниш.

Мене обрали командиром «Загону Справедливих»! Я відмовлявся, говорив, що ще ніколи ніким не командував. Але Фелікс сказав, що оскільки я прийшов до нього з червоним вимпелом, отже, «кращої кандидатури не підбереш». Чому він так сказав? Слово честі, він так просто всім і заявив? «Не підбереш!» І всі піднесли руки.

Поясни мені, що це значить.

Коля

Оля пише Колі

А це значить, Колю, що все збулося: моя посилка вказала тобі шлях до штабу дружинників, до Фелікса, а там на тебе чекав сюрприз! Хоча ти, здається, йому й не дуже радий…

Ти просиш усе пояснити. Зараз я постараюся. Перед моїм від'їздом Фелікс сказав, щоб я вибрала у нашому загоні нового командира «Загону Справедливих». Замість себе, розумієш?

Він сказав, що я організувала загін і тому заслужила право вибрати собі заміну.

Але вибрати мені було дуже важко. Я дивилася на кожного так пильно, що Левко Звонцов навіть сказав мені: «Ти хочеш на прощання запам'ятати всі наші обличчя? Щоб зберегти їх у пам'яті на все життя, так? Може, дати тобі фотографію усього нашого класу? Є у мене така: ми якось для стіннівки фотографувалися!»

Я взяла фотографію і почала вдома ще уважніше розглядати всіх своїх товаришів, згадувати їхні заслуги й всілякі провини також. Я навіть згадувала, хто з них як виступав на зборах — справедливо чи несправедливо, і які писав замітки до стіннівки — справедливі, чесні чи не дуже.

Я думала порекомендувати і свою Білку, і Любу Янкевич, яка серйозніша від усіх у нашому класі. І ще декого з хлопців… А потім я вирішила назвати твоє ім'я. Знаєш, коли я це вирішила? Того дня, коли зустріла тебе у дворі, біля зеленого горбочка. Ти розповів мені про свого померлого птаха, про свою пташину лікарню, показав свою саморобну клітку, яка дуже простора. І тоді я вперше як слід розгледіла твої очі. І побачила, що вони надзвичайно добрі. А командир «Загону Справедливих» неодмінно має бути доброю людиною. І ти завжди будь таким: добрим і справедливим.

Усі, звичайно, дуже здивувалися, коли я назвала твоє ім'я. Бо вони не знали тебе таким, який ти насправді. Адже ти мовчав про себе. А ми з тобою жодного разу й поговорити по-справжньому не намагалися. Нічого ніколи не доручали: не довіряли чомусь… Ну, й ти нам через те не довіряв. Ні думок своїх не довіряв, ні вчинків, ні навіть добрих слів.

— Бачиш, усі проти, — сказав мені Фелікс. — А їм же голосувати!

— Давай поб'ємося об заклад, що Коля доведе, на що він здатний! — вигукнула я. — І що ви усі за нього проголосуєте!..

Фелікс подав мені руку: певно, теж не вірив у тебе. І ми побилися об заклад!

Ще раніше Фелікс просив мене придумати девіз нашого «Загону Справедливих» і вишити його золотом на червоній тканині. Я не встигла цього зробити. І сказала, що надішлю вимпел з девізом із Заполяр'я.

— Передай його як естафету тому, кого вибереш у командири, — сказав Фелікс.

І ось, Колю, я прислала вимпел тобі. У тебе тепер дуже висока посада: ти повинен бути найсправедливішим із справедливих!

Оля

Оля пише не Колі

Дорогий Феліксе!

Я перемогла у нашій суперечці! Коля довів, на що він здатний. Я не тільки можу поручитися за нього, але можу твердо сказати, що він підходить для командира набагато більше, ніж я: він кмітливіший за мене, і наполегливіший, і сміливіший!

Про все моє теперішнє життя ви знаєте від Колі. Правда, Білка пише, що всі ображаються на нього за те, що мало про мене розказує. Та хіба він винен, що я у своїх листах не про себе писала, а більше про ці ось завдання, які він виконував.

Тепер я частіше розповідатиму вам про школу, в якій учуся, і про своїх товаришів, до яких потрошку вже звикаю. І про наше Заполяр'я, яке, бачиш, уже почала називати «нашим».

Привіт усім нашим. І поцілуй Тимка. Нехай він мене не забуває.

Олі пише не Коля

Дорога Олю!

Я дуже радий, що програв заклад.

Спасибі, що допомогла Колі довести, «на що він здатний». Для цього я й бився об заклад!

Фелікс

Оля пише не Колі

Шановна Олено Станіславівно і батько Колі (не знаємо, на жаль, вашого імені та по батькові)!

Навіть сюди, до самого Заполяр'я, докотилися чутки про вашого чудового сина Миколу Незлобіна! Ми пишаємося ним і хочемо наслідувати його, бо він дуже здібний, кмітливий і сміливий. Але головне — дуже здібний!

Нам стало відомо, що його обрали командиром «Загону Справедливих», хоча він через скромність може вам про це навіть не розповісти. Його вирішили обрати за те, що він зразково виконав важливі й відповідальні завдання.