Роберт Шеклі - Остання збірка

спальний мішок, він усе ж зміг на кілька годин забутися тривожним сном.

Уранці компаньйони оглянули пастки й виявили, що всі вони порожні.

Наступні кілька годин пішло на вивантаження з корабля, складання й налагодження громіздкого устаткування для морганізації. Поки Арнолд закінчував останні приготування, Грегор вивантажив апарати системи Турньє і проклав тимчасові кабелі довкола будинку.

Партнери увімкнули обидві системи й почали чекати масового винищення пацюків.

Настав полудень. Невелике гаряче сонце планети Сиер висіло прямо над їхніми головами. Обладнання для морганізації гуло й гарчало, немов розмовляючи із собою. Над кабелями системи Турньє раз у раз спалахували сині розряди.

Нічого не відбувалося.

Минали години. Арнолд устиг перечитати всі посібники з боротьби із гризунами. Грегор витяг колоду пошарпаних карт і похмуро розкладав пасьянс. Обладнання працювало й монотонно дзижчало, як було вказано в інструкції виробника. А енергії воно споживало стільки, що вистачило б на освітлення невеликого містечка.

Однак жодного мертвого пацюка вони не знайшли.

Надвечір стало очевидно, що цих пацюків не бере ані морганізація, ані турньєризація. Треба було повечеряти й вирішити, що робити далі.

— Як їм удається уникати небезпеки? — здивовано запитав Грегор, сидячи на стільці в кухні й тримаючи в руках відкриту бляшанку саморозігрівних м'ясних консервів.

— Мутація, — констатував Арнолд.

— Цілком можливо. Надзвичайний розум, адаптація... — Грегор механічно жував мелене м'ясо. На кухні, де вони сиділи, чулося тупотіння незліченних лапок, шкрябання кігтів об підлогу та стіни нір, але жодного з пацюків так і не вдалося побачити.

Арнолд зняв упаковку з яблучного пирога.

— Це має бути мутація, до того ж до біса хитра! Нам треба піймати хоча б одного пацюка, щоб розібратися, з чим ми маємо справу.

Але зловити одного пацюка виявилося анітрохи не легше, ніж знищити тисячу. Вони не показувалися на очі, ігнорували пастки, принади й отруту.

Опівночі Арнолд рішуче заявив:

— Це смішно.

Грегор неуважно кивнув. Він закінчував встановлювати нову пастку — велику металеву скриньку, спокусливо відкриту з двох сторін. Якщо сюди завітає який-небудь дурний пацюк, то за сигналом фотоелемента дверцята блискавично зачиняться.

— А тепер поглянемо, — сказав Грегор. Залишивши скриньку в кухні, вони перейшли до вітальні.

О пів на третю ночі дверцята скриньки голосно брязнули.

Арнолд і Грегор поспішили на кухню. Зі скриньки було чути шум, запекле дряпання і пищання. Грегор запалив світло і поставив скриньку вертикально.

Хоча він знав, що жоден пацюк не зможе піднятися по слизькій, відшліфованій стінці, усе ж відчиняв верхні дверцята повільно й обережно, дюйм за дюймом.

Писк посилився.

Обидва компаньйони з цікавістю зазирнули всередину пастки, готові до всього, навіть побачити пацюка в повній солдатській уніформі з білим прапором у лапах. Але вони не побачили нічого. Скринька була порожня.

— Він не міг утекти! — розчаровано вигукнув Арнолд.

— І не міг прогризти металеву скриньку... О! Чуєш? У скриньці тривали метушня й писк, здавалося, що

пацюк дряпає лапами стінку пастки, затято намагаючись вилізти назовні.

Грегор опустив руку в скриньку й обережно провів пальцями по стінах.

— О чорт! — скрикнув він, висмикуючи руку. На вказівному пальці було видно два невеликих сліди від зубів.

Галас у скриньці посилився.

— Схоже, ми зловили пацюка-невидимку, — похмуро промовив Грегор.

Сиерієць відпочивав у готелі «Мажестик» у зоряному скупченні Катакіні.

Щоб зв'язатися з ним по міжзоряному телефону, довелося витратити майже дві години.

Свою розмову Грегор почав з претензії:

— Ви нічого не казали про те, що ваші пацюки — невидимки!

— Невже? — здивувався сиерієць. — Це прикра помилка з мого боку. І що далі?

— Це порушення умов контракту, — гарячкував Грегор.

— У жодному разі. Мій адвокат, який випадково теж відпочиває в одному готелі зі мною, каже, що невидимість тварин підпадає під визначення поняття «природне захисне забарвлення», а отже, про нього необов'язково згадувати в контракті як про небезпечну або унікальну характеристику. До речі, в юридичній практиці суди не визнають об'єкти невидимими у разі існування деяких засобів їх виявлення. Вони називають таку властивість «відносною видимістю» і не вважають достатньою підставою для розірвання контракту.

Грегорові на якийсь час відібрало мову.

— Нам, бідним фермерам, доводиться захищати себе, ви ж знаєте, — вів далі сиерієць. — Але я вірю, що ви здатні впоратися з цією роботою. Зичу успіху.

— Захист у нього ого який, — зауважив Арнолд, кладучи слухавку. — Якщо нам удасться знищити цих невидимих пацюків, він буде у великому виграші. А якщо ні — просто відшкодує витрати за рахунок неустойки.

— Видимі вони чи ні, — сказав Грегор, — але морганізація повинна на них діяти.

— Однак не діє, — зауважив Арнолд.

— Знаю. Але чому не діє? Чому не спрацьовують пастки? А система Турньє?

— Тому що це пацюки-невидимки.

— Яка різниця? Нюх у них як у звичайних щурів, слух теж? Вони мислять як звичайні пацюки і діють так само, хіба не бачиш?

— Гаразд — промовив Арнолд, — але якщо невидимість — це справді результат мутації, то їхній сенсорний апарат також міг змінитися.

Грегор насупився.

— А зміни в їхньому сенсорному апараті вимагають від нас змінити стимули. Насамперед треба дізнатися, чим ці пацюки відрізняються від звичайних.

— Звісно, окрім того, що вони невидимі, — додав Арнолд.

Але як перевірити сенсорний апарат невидимого пацюка? Грегор почав з побудови експериментального лабіринту з кращих меблів сиерійця. За його задумом стінки лабіринту повинні яскраво світитися, коли повз них пробігав пацюк. У такий спосіб можна було відстежувати маршрути пересування гризунів.

Арнолд експериментував з барвниками, намагаючись знайти речовину, яка б дозволила зробити пацюків видимими. Один із найстійкіших барвників виявився настільки сильним, що на кілька секунд повернув пацюка до його природного вигляду.

Немов за помахом чарівної палички перед очима виник пацюк, що здивовано кліпав очима та рухав на всі боки чуйним носом. Тварина обурено-байдуже поглянула на Арнолда й безстрашно повернулася до нього хвостом.

Потім швидкий процес обміну речовин поглинув барвник, і пацюк знову зник із поля зору.

Грегор наловив десяток гризунів і спробував пропускати їх через свій лабіринт. Але ті виявилися вкрай неслухняними. Більшість із них взагалі не бажали рухатися. Вони зневажливо обнюхали їжу, трохи погралися з нею, а потім почали ігнорувати. Навіть легкі електричні удари змушували їх посунутися лише на кілька дюймів.

Проте загалом досліди дозволили з'ясувати причину неефективності систем морганізації та турньєризації.

Як і всі інші засоби масового винищення гризунів, ці