Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Хм… — тільки й зміг сказати на це одкровення Льєн.

А Ленц почухав потилицю, глянув на небо і сказав:

— Щось не сходиться.

— Що не сходиться? — запитав у нього Ваня.

— У твоїй розповіді щось не сходиться. Якщо тебе напували зіллям, приворотним, правильно? Загалом, ти не міг сам прийти, тебе мали приволочити, а ти виривався б і вимагав повернути себе до коханої.

— Та, ну, — здивувався бортник. — Може, зілля неправильне?

— Правильне, Латьяла казала. Вона, до речі, теж дивувалась, що ти сам приходиш. Втім, тому, що ти не втік зі свого села, вона також дивувалася, — сказала Томія. — Вона думала, що ти ненормальний. Будь-який нормальний ще після першого зілля втік би. А ти повертався, наче вирішив перепробувати все. Чи подобалося бути єдиним хлопцем на все село?

— Спершу подобалося, — зізнався Ваня. — Спочатку мені навіть дія цього ідіотського зілля сподобалася, відчуття були цікаві, щоправда, похмілля від нього звіряче. А ще ця дурепа одружуватися вимагає… А потім… а потім мені не було куди йти. І грошей накопичити особливо не виходило, а так, хоч ці дурні жінки годували.

— Приворотними зіллями, — сказала Томія.

— Ні, щось підливали вони не часто, коли зовсім зневірялися. А так, у них просто було змагання: "ожени на собі бортника". Спокушали по-різному. Я у однієї спитав, навіщо їй це? Виявилось, щоб іншим не дістався. Дивні дівчата загалом, але хто я такий, щоб заважати їм змагатися?

— Ти дуже дивний, — сказав Шелест.

— Ну, я теж не йшов би, якби мене годували й спокушали, — замріяно сказав Ленц.

— І приворотними зіллями напували, доки не з'їдеш з розуму, — додав Шелест.

— Він же не здурів. — Ленц тицьнув пальцем Ваню в живіт і широко посміхнувся.

— Знаєте, — тоном людини, що вирішила скоритися обставинам сказав Льєн. — Серед зіллєварів та лікарів безліч людей здатні без шкоди здоров'ю пити отрути, від яких інші люди помирають на місці. Просто така особливість дару. І люди, на яких практично не діють зілля, що змінюють свідомість, також існують. І в них дар обов'язково ментального спрямування. Втім, цей напрямок дару так само непогано пояснює, чому Івана тварини слухаються.

— Він мозком?! — здивувався Ленц.

— Не обов'язково. Дивлячись на кого вчитиметься. Та й те, що мозколоми не здатні працювати зі звичайними стандартними для всіх плетіннями — повна нісенітниця. Вони просто не хочуть витрачати на таку дурню силу, вона їм для іншого потрібна. Енергія, у принципі, у всіх однакова. Просто комусь простіше вплинути на розум, а комусь влаштовувати пожежі. І це не означає, що вогневики мають зайнятися спаленням міст. І що не можуть полити поле, воно теж не означає… Тож ідемо поливати поле, точніше болото, — вирішив Льєн, усміхнувся підопічним, що вирячився на нього з нерозумінням, і пішов.

— А навіщо? — несміливо спитала Весяна, коли він був біля самих дверей. — Воно й так мокре.

— Ну, поливати поля, які не потребують поливання, все одно гірше. За болото нас хоч побити не спробують, — філософськи сказав Льєн і вийшов надвір.

Компанія переглянулась. Ленц поманив рукою подавальницю, щоб розплатитися. А потім усі досить дружно побігли за Льєном. Іван просто з цікавості, він взагалі слабо уявляв, як на порожньому місці можна викликати дощ. Весяна тому, що не збиралася залишатися на самоті. Томія сама не знаючи навіщо. А студенти з думками про ганьбу.

Старий кінь, що снідав зерном під навісом, провів їх поглядом, ворухнув вухом і повернувся до їжі. Іти у бік болота він не збирався. І точно не збирався когось туди везти. Нехай цим займаються обіцяні головним дізнавачем коні. А старий і втомлений коник відпочине і порадіє життю.