Артур Хейлі - Готель

о пів на одинадцяту. Пітера Макдермота повідомили про його появу, і він зійшов у вестибюль, щоб офіційно привітати гостя.

Фінансовий уповноважений Олберта Уеллса, солідний, поважний чоловік, мав вигляд типового адміністратора великого банку. На Пітерове зауваження про стрімке розгортання подій, він відповів:

— Містер Уеллс — людина ділова.

Коридорний провів бізнесмена до його номера на одинадцятому поверсі, а через двадцять хвилин містер Демпстер увійшов до кабінету Пітера Макдермота.

Він сказав, що вже побував у містера Уеллса й мав телефонну розмову з містером Трентом. Домовлено, що зустріч між ними відбудеться, як планувалося, об одинадцятій тридцять. А тим часом містер Демпстер хотів би де з ким побалакати, зокрема із старшим ревізором готелю. Для цих розмов містер Трент надав у його розпорядження свій робочий кабінет.

Видно було, що містер Демпстер звик командувати людьми.

Пітер провів його до кабінету Уоррена Трента й відрекомендував йому Крістіну. Цього ранку Пітер зустрівся з Крістіною вдруге. Прийшовши до готелю, він насамперед відшукав її. Навколо були люди, він міг тільки торкнутися пальцями її руки, і вона відповіла йому тим же, але в цьому дотику була і радість і жага.

— Міс Френсіс? — Монреалець уперше за весь час усміхнувся. — Містер Уеллс розповідав мені про вас. І, знаєте, з великою симпатією.

— Мене тепер трохи турбує одна річ, яка сталася вчора ввечері.

Містер Демпстер дістав окуляри у масивній оправі, протер їх і надів.

— Якщо ви маєте на увазі історію з ресторанним рахунком, міс Френсіс, то вам абсолютно нема чого турбуватися. Містер Уеллс сказав мені — я повторюю його слова, — що ваша доброта зворушила його до глибини душі. Він, звичайно, відразу розгадав вашу хитрість, бо чоловік він вельми спостережливий.

— Так, я вже зрозуміла це, — сказала Крістіна.

До кабінету, постукавши, ввійшов Сем Якубець. Побачивши групу людей, він пробурмотів «Пробачте!» й хотів вийти, але Пітер покликав його.

— Я прийшов, щоб перевірити одну чутку, — сказав Якубець. — Вона шириться в готелі, як пожежа в прерії. Базікають, ніби цей літній добродій, містер Уеллс…

— Це правда, — відповів Пітер і відрекомендував Демпстерові завідуючого відділом кредиту.

Якубець схопився за голову.

— Господи! А я перевіряв його кредитоспроможність! Я взяв під сумнів його чек! Я навіть дзвонив у Монреаль!

— Я чув про ваш дзвінок, — удруге всміхнувся містер Демпстер. — Мушу сказати, що в нашому банку давно так не сміялися. Але банк має сувору інструкцію: не розголошувати ніяких відомостей про містера Уеллса. Взагалі, очевидно, мені слід було б розповісти вам хоча б коротко про стиль і методи діяльності мого хазяїна. — Він глянув на свій годинник. — Незабаром сюди прийдуть банкір містер Дюмер і кілька адвокатів, але, гадаю, ми ще маємо час…

Його мову перебила поява старшого ревізора Ройолла Едвардса. Коли Пітер відрекомендував свого колегу, містер Демпстер потиснув йому руку й сказав:

— У мене до вас буде кілька запитань, а крім того, я попрошу вас взяти участь у нараді, яка розпочнеться о пів на дванадцяту. І, до речі, вас теж, міс Френсіс. Це бажання містера Трента, і містер Уеллс — я знаю — буде радий бачити вас.

«А як же я? Виходить, на мені поставили хрест?» — подумав Пітер Макдермот.

— Отож я хотів розповісти вам про деякі звички містера Уеллса. — Містер Демпстер зняв окуляри, хукнув на скельця й знову протер їх. — Хоч містер Уеллс — людина дуже багата, до розкошів він так і не звик.

— Слухайте, це ж як у казці братів Грімм! — вигукнув Ройолл Едвардс.

— Можливо. Але дозвольте запевнити вас, що в ділових питаннях містер Уеллс — реаліст і в казки вірить не більше, ніж я.

«Ну, от, нарешті ви показуєте зуби, — подумав Пітер Макдермот. — Цікаво, чи зрозумів ще хто-небудь з присутніх, що під овечою шкурою — вовк?»

— Я знаю містера Уеллса багато років, — вів далі містер Демпстер. — За цей час я навчився поважати його як бізнесмена й знавця людської натури. Він наділений тією природною гостротою розуму, якої не може дати навіть диплом Гарвардської школи бізнесу.

Ройолл Едвардс, який був випускником Гарвардської школи бізнесу, почервонів. Пітер подумав: «Цікаво, цей Демпстер влучив випадково чи вже встиг переглянути особові справи адміністративного персоналу готелю? Якщо переглядав — то йому вже відоме моє минуле, він знає, що мене вигнали з „Уолдорфа“ й занесли до чорних списків. Може, саме тому мене й не запрошено на нараду?»

— Тепер, очевидно, слід чекати багатьох змін, — сказав Ройолл Едвардс.

— Авжеж. — Містер Демпстер знову зняв і протер окуляри. — І перша полягатиме в тому, що я стану президентом готельної компанії. Цю посаду я обіймаю майже в усіх корпораціях містера Уеллса.

— Отже, віднині ви будете нашим постійним гостем? — спитала Крістіна.

— Ні, гостюватиму я у вас дуже рідко, міс Френсіс. Функції президента — чисто номінальні. Всю ж повноту влади буде надано віце-президентові.

Досі Пітер ладен був фаталістично покладатися на долю: хай буде, що буде, виженуть — теж не помру. Але тепер він раптом відчув, що йому теж хочеться залишитись у «Сейнт-Грегорі»: якщо новий керівник виявиться людиною широких поглядів, то з ним можна буде гори перевернути!

— Містере Демпстер, — сказав він, — якщо це не дуже великий секрет, чи не назвете ви нового віце-президента?

Монреалець здивовано звів брови, якось чудно подивився на Пітера, потім обличчя його проясніло.

— Пробачте, — сказав він, — я гадав, що вам це вже відомо. Віце-президентом будете ви.

4

Протягом цілої ночі — тих повільних годин, коли мешканці готелю спокійненько спочивають у своїх зручних ліжках, — Букер Т. Грем працював при світлі сміттєспалювальної печі. Нічого дивного в цьому не було б, якби не той факт, що працював він дуже й дуже повільно. Звичайно, задовго до закінчення свого робочого часу Букер Т. встигав спалити все звезене до підвалу сміття, розсортувати знайдені речі, а потім ще й посидіти з півгодинки, покурюючи цигарку-самокрутку. Але сьогодні вранці, незважаючи на те, що зміна його давно скінчилася, роботи лишалося ще дуже багато: цілих дванадцять напханих сміттям контейнерів.

Причина, звісно, полягала в тому, що Букер Т. шукав папірець, потрібний Пітерові Макдермоту. Він шукав його дуже ретельно — і не знаходив.

Букер Т. з жалем повідомив про це адміністратора нічної зміни, чия несподівана поява в підвалі ще раз засвідчила, що містерові Макдермоту папірець той страшенно потрібний.

Отож Букерові Т. вже давно слід було загасити піч і йти додому. Тим більше, що начальство готелю не заохочувало понаднормової праці. Але він знав: якщо вдень хтось помітить залишки сміття, то до