Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Та хто б сумнівався. Стратегічний бомбардувальник-ракетоносець, то ж типово цивільний літак русні, — хмикнув Сергій.

— Дивує правда трохи його траєкторія і зниження, але то вже несуттєво. Суттєво те, що майже одночасно з тим вибухом ще кілька провалів з’явилося в інших місцях. Про них поки що майже не пишуть, бо вони поряд з якимись непримітними «дєрєвнями», але ті провали теж над  трубопроводом,  який зачепило нічним вибухом.

— Так місце вибуху наче повинні були перекрити?

— Думаю й перекрили, якщо не зовсім дурні. Проте, трубопроводи там лежать давно і, схоже,  не в одному місці там є проблеми, а від цього вибуху ще посилилася та дивна сейсмічна активність, що провокує наступні пошкодження трубопроводу, а також викиди газу, що знаходиться нижче.

— Нижче?

— Може чули, що на території росії періодично фіксують викиди метану? Переважно в районі тундри, але були й ближче. —  раптом пролунав в слухавці чийсь ще голос.

— Ні… Добридень.

— Однозначно добрий! Ті викиди метану, це досить відомий факт, якщо цікавитися. Так, от, у мене в команді є хлопчина, який до війни займався геологією, корисними копалинами і ще купою всього дуже сумнівно дотичного до фізики. Він всій кафедрі лисину прогриз своїми теоріями про те, що нині настали часи відкриттів не в якійсь конкретній науці, в на їх стиках. Особисто мене його ідеї, скажу відверто, трохи дратували і я мріяв заслати його кудись на Захід. Але він тут цюцюркою зачепився за дівчину, тож і далі знущався з моїх залишків колись буйної чуприни. Зараз я радію, що він досі в Україні, бо дещо інакше дивлюся на багато речей. Так, так навіть старі динозаври  можуть змінювати точку зору. Так от, цей хлопчина запевняє, що ті провали це ланцюгова реакція мікровибухів, яка буде набирати обертів. Він наклав місце вибуху та зафіксованих провалів в землі на схему газопроводів та карту запасів сланцевого газу і дійшов висновків, що газопровід зараз працює, як бікфордів шнур до природних накопичень газу. І веде той шнур акурат до русні, — торохтів в трубці відверто старечій, але сповнений натхнення голос.

— І така ланцюгова реакція може охопити територію аж до Білого моря? Тобто русня махала перед світом ядерною палицею та шкірила зуби сидячи весь цей час на природній бомбі? —видихнув Сергій, забувши навіть поцікавитися, хто його новий співбесідник.

— Так! А намагаючись заробити на газовій залежності світу вони провели до цієї бомби прекрасний гніт! Фітіль! — оголосив незнайомець. Потім в телефоні знову пролунав голос Діда. — Тож працюємо далі, але можеш приготувати запаси попкорну. Маємо шанси спостерігати прекрасну виставу під назвою «Природний процес очищення оркостану»!

Ірада

Ірада замилувалася Сваргемахалом у вечірніх променях одного з сонць і не одразу усвідомила, що щось не так. Небесне місто нагадувало прекрасну яскраву зірку на обрії, проте воно не повинно було так виглядати. Так зазвичай виглядав Сітарамахал! Втім, зоряного міста в небі видно не було, як не було і хмар, що зазвичай оповивали Сваргемахал. Ірада кинула питальний погляд на Бохлейна. Чоловік також все більш стурбовано роздивлявся місто та часом кидав погляди на панель зв’язку. Але й при наближенні до Сваргемахала панель зв’язку не ожила. Віман пройшов автоматичну ідентифікацію та отримав дозвіл на приземлення. Бохлейн одразу активував виклик меддопомоги, але жодної відповіді не отримав.

— Мені здається, чи тут занадто мало віманів? — спитала Ірада роздивляючись майже порожній ангар, в який вони акуратно залітали.

— Це не основна зона паркування, тут і не повинно бути багато транспорту, — заспокійливо відповів Бохлейн, проте впевненості у його голосі відверто не вистачало.

Вони приземлились поряд з великим вантажним віманом. Двигуни припинили роботу, проте пара розгублено роздивлялися пусте приміщення, доки поряд не пролунало тихе «бух» — це Бастет впевнено зістрибнула на підлогу та попрямувала до виходу. Всілась перед дверми, озирнулася на людей з виглядом «І довго вас чекати?».

— Ну хоч хтось тут випромінює впевненість, — мовила Ірада.

— Та я з цією потчею скоро комплекс неповноцінності зароблю, — пробурмотів Бохлейн, насторожено розгортаючи показники про стан приміщення за бортом. Все було в межах норми. Жодного забруднення, шкідливих речовин у повітрі чи опромінення. Схоже, потча мала рацію, можна виходити. Та й чи мали вони вибір?

— І ти будеш такий не один, — посміхнулася білими губами дівчина, якій теж здавалося, що потча знає більше за них. От тільки звідки?

Кроки людей луною гуляли по великому приміщенню. Від цього звука Ірада почувалася незграбним переляканим ящером. Ще й потча, як навмисне, йшла поряд абсолютно нечутно, насмішкувато поглядаючи на людей, які мимоволі час від часу нервово роззиралися. Пустий ангар, пусті сходи, підіймачі, хол і… пусте місто.

Бохлейн та Ірада розгублено зупинилися розглядаючи порожні вулиці, але потча впевнено  спустилася широкими кам’яними сходами та покрокувала вперед.

— Бастет, а ти, власне, куди? — гукнув чоловік.

— Мяу, — потча озирнулася і комунікатор Бохлейна раптом ожив, транслюючи вимогу йти слідом.

— Вона вимагає йти за нею…