Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Ні, кохання не народжується миттєво, не народжується в солодких стогонах на ліжку, не народжується в щасті. Воно народжується в муках, як і довгоочікувана дитина, воно народжується в стражданнях і болю, щоб розквітнути й заповнити всю твою істоту собою, заповнити чистим, незакаламученим, абсолютним захватом і усвідомленням. Я ЛЮБЛЮ - У. Соболєва

Шість років потому...

Я сиділа в зручному кріслі на терасі і з насолодою спостерігала, як гасають широким гладеньким берегом високий чоловік і чорнявий малюк. Їхні веселі крики не міг заглушити навіть шум хвиль. Ми відпочивали в Каліфорнії, у нашому будинку, де всі кімнати дихали повітрям, а з численних вікон було чудово видно океан. Будинок Данило спроектував сам, за що отримав платиновий архітектурний сертифікат LEED. Щоліта наша сім'я місяць проводила тут, радіючи можливості побути разом, не відволікаючись на роботу і забувши про метушливе життя мегаполіса. Данило був дуже зайнятим чоловіком, але попри велике навантаження в бізнесі завжди знаходив час для сім'ї. У такі дні, як ці, наш малюк не давав татку спокою і буквально ходив за ним хвостиком. Андрійко обожнював батька і мені зворушливо було бачити, як він у всьому намагався наслідувати його.

Дан підхопив сина, підняв і закружляв над головою, а той розставив ручки, зображуючи літак.

- Жжж...я йотчик!

Удома кімната сина являла собою справжній аеродром для всіляких моделей літаків. Він обожнював авіацію. Для своїх чотирьох років Андрійко був добре розвинений, гострий розум він успадкував від батька, зате любов до літератури у чомучки була мамина. Тільки на відміну від мене син у крамниці обирав усі книжки й журнали, де на обкладинці зображувалися повітряні судна.

- Мамо, дивись, я командил ланки!

- Атож, як мій дід Андрій Іванович, - відгукнувся Дан.

Я милувалася двома своїми найулюбленішими чоловіками.

- Увага! Фігура непростого пілотажу - мертва петля!

Синочок запищав від захвату, коли тато  закрутив ним у повітрі й нарешті поставив на пісок. Непосида миттю прибіг до мене, заліз на коліна й притулився пухкенькою щічкою.

- Ти мій любимий пілот, - я обійняла сина, тицьнулася носом у ніжну шийку, вдихаючи найнеймовірніший у світі запах нашої з Даном дитини.

Данило підійшов до столика, наповнив склянку водою і жадібно випив. Я на якийсь час задивилася на свого чоловіка: високий, підтягнутий, широкий розворот плечей, міцний прес без грама жиру.

- Політаємо ще? - стрепенувся Андрійко.

- Ні, радість моя, - прибрала з чола темні коски, - літак зайшов на посадку, у тата бензин скінчився.
 - Цому?

Посміхнулася спостерігаючи, з яким ентузіазмом Данило перекидає в себе чергову порцію рідини.

- Можливо... - я закусила губу, дражнити чоловіка було смачним заняттям, - можливо татко не дуже нової моделі?

Дан закашлявся, відставив склянку та примружився, його очі обіцяли: «О, вночі ти пошкодуєш про свої слова, дитинко».

- Моя мама дузе гална, - синок любив робити компліменти. Він обхопив руками мої щоки, уважно вивчаючи моє обличчя.

- Дуже, із цим не посперечаєшся, - Дан нахилився і поцілував мене, в цей час маленький ревнивець уважно спостерігав за його діями.

- Коли вилосту я на ній одлузусь, - безапеляційно заявив він.

- Ні друже, доведеться тобі пошукати іншу дружину, - Данило присів навпочіпки заглядаючи в очі синові.

- Не хоцу длугу, вона цюза, - підібгав пухкеньку губку.

- Ну, хлопче, нехочухи тут не пройдуть. Твоя мама вже моя дружина, а я своїм не ділюся. Розгляньмо інший варіант.

- Давай, - неохоче погодився малюк.

- Як щодо твоєї подружки Полінки? Може вона підійде тобі?

Дрібний наречений повернувся і почав пильно роздивлятися кучеряву дівчинку, яка, не підозрюючи, що саме зараз вирішується її доля, захоплено накидала мокрий пісок у пасочки. Легкий вихор найрізноманітніших емоцій пронісся в сірих, як у батька, оченятах. Поліна, донька наших сусідів, була одноліткою Андрійка, але син з якихось своїх міркувань узяв її під особисту опіку.

- Її будиночок із піску нетоцних плополцій, - він насупив темні брови.

Я притиснула долоню до рота аби не збентежити сміхом синочка.

- Ти ж не дім обираєш, а наречену, - Данило широко посміхнувся і потріпав первістка по темноволосій маківці.

Той ще раз критично оглянув Полінку.

- Подивимося, - відповів він улюбленим словом свого батька і невдоволено засопів.

Ми з Даном перезирнулися, очі чоловіка пустотливо блиснули, а широкі плечі дрібно затремтіли від  ледь стримуваного реготу.

- Ну, часу щоб подумати у тебе вдосталь, хлопче, - чоловік підбадьорливо стиснув маленьку руку.

До будинку під'їхала автівка і водій голосно просигналив. Данило примружився.

- Макс із дружиною приїхали.

З авто бадьоро вийшов Максим і допоміг вибратися неабияк обважнілій Ліні, від дня на день вони очікували народження сина.

Почувши ім'я свого улюбленця Андрійко вихором злетів із моїх колін.

-  Хлещений плиїхав! Улаааа!

Він щодуху понісся до дядька, геть забувши про вибір наречених та одруження.

- Тобі не здається, що мій син схожий на мого братика? - усміхнувся Дан. - Такий самий невгамовний.

Я тільки зітхнула і похитала головою. Андрійко був ксерокопією Данила, зменшеною його версією.

- Він точна твоя копія, коханий. Маленький впертий носоріг.

Дан раптом підхопив мене на руки й помчав до води.

- Гей, ану відпусти негайно! - писнула я. - Що ти задумав?!

Та було запізно шкодувати про пущені мною гострі шпильки слів.

- Перлинкам саме місце в морі! - засміявся Данило.

Він криголамом увірвався в теплі води океану і нас відразу збило хвилею та виштовхнуло назад до берега. На щастя, я була в значно меншій ваговій категорії, ніж мій чоловік, тож вдалося вивернутися і швиденько осідлати Дана.

- Один-нуль, носороже! - я притисла його до мокрого піску та задоволено розсміялася, радіючи своїй удачі.

- Носоріг уночі відіграється, - гаркнув чоловік, ненаситний погляд ковзнув моїм мокрим купальником, - і будь упевнена, рахунком один-один тобі не відбутися.

- Ненажера, - приснула я.

- Я гурман, дитинко, повернений на одній своїй ммм.... пікантній страві.

Я занурила його у воду, користуючись зручним положенням зверху і із задоволенням спостерігала, як Дан відпльовується від солі й струшує з темно-каштанового волосся воду.

- Впіймалася, золота рибко! - він різко сів і притягнув мене до себе. - Знаєш, я вирішив до ночі не чекати, ти мусиш бути покарана.

Чоловік спритно піднявся, та закинув мене на плече.

- Агов, куди ти тягнеш мене?!

- У своє драконяче лігво.

- Відпусти драконище, нас шукатимуть!

- Не шукатимуть, принцесо. Мій син справжній Северський, наполегливий у своїх бажаннях і від Макса так просто не відчепиться, брат втрапив конкретно.

- Максим із Ліною приїхали до нас, а ми втекли! Ти тільки уяви, що вони подумають?!

- Та те саме й подумають, що треба - гмикнув безтурботно.

- Ти нахабний маніяк!

- Так. І повернутий на тобі.

Я тільки закотила очі, наскільки це було можливо, висячи донизу головою з сідницями, що сороміцько  стирчали догори.

Дан приніс мене до невеликої схованої від сторонніх очей бухти й поставив у нормальне положення. Ноги відразу по кісточки занурилися в прогрітий сонцем пісок.