Катерина Орєхова - (не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова

46. Роман

— Ромо, — почув я тихий голос крихітки й одразу напружився, відчуваючи її розпач. — Забери мене… Мені дуже страшно… Рома…

— Що? Катя! — запанікував я, вистрибуючи з машини та бігом прямуючи до будинку, що сяяв, як новорічна ялинка. — Де ти, Катю? Говори зі мною!

— Я у ванній, — прошелестіла крихітка, в її голосі явно стояли сльози. — Тут Марат… Мені страшно і голова паморочиться…

— Ти одна у ванній? Двері зачинені? — я вже подолав хвіртку, не відчуваючи холоду і бачачи перед собою тільки відчинені вхідні двері.

— Так, - пробурмотіла мала. — Ванна на першому поверсі біля кухні… Забери мене…

— Катя! Я вже заходжу до будинку! Потерпи три хвилини, нікому не відчиняй двері та не скидай дзвінок!

Що сталося? Аби нічого непоправного! Ніколи не відпущу цю дівчинку від себе!

— Де кухня? — я зловив якусь дівчину, яка вже ледве стояла на ногах.

— Там, — вона вказала на темний коридор, звідки лунали глухі удари. Чорт!

Коли побачив хлопця, який лупцював кулаком по дверях, я перестав усвідомлювати, що відбувається. Налетівши на нього, я з розмаху вдарив у щелепу, навіть не намагаючись розрахувати силу удару. Він відлетів убік, падаючи на підлогу. Тут же підскочивши до нього, я почав методично його бити, виплескуючи злість. Жіночий крик змусив мене зупинитись. Та дівчина, що вказала мені напрям, стояла на початку коридору і з жахом дивилася на мене.

Сковзнувши по ній поглядом, я зазначив, що вона в устілку п'яна і навряд чи щось зможе згадати на ранок. Підійшовши до дверей ванної, я почув схлип і насилу не повернувся до хлопця, щоб убити його. Моя дівчинка не має плакати!

— Крихітко, — я легко постукав у двері. — Це я, відкрий мені, будь ласка, я заберу тебе.

Кілька секунд тиші і я почув як повертається клямка і відчиняються двері. Катя сиділа на підлозі, а її щоками текли сльози. Погляд був трохи розфокусований, може їй щось підсипали?

Я нахилився і простяг до неї руки, Катя вчепилася в мене, як той, що потопає в коло. Піднявши її та притиснувши до себе, я відчув як дівчина тремтить.

— Ромо… — вона уткнулася в комір моєї сорочки, міцніше обіймаючи мене за шию.

Я швидко попрямував до виходу, все сильніше стискаючи її у своїх обіймах. На нас зацікавлено дивились, але ніхто нічого не сказав.

Тільки дбайливо уклавши крихітку на переднє сидіння і пристебнувши її, я зміг зітхнути на повні груди. Дістав із багажника плед і вкрив свою дівчинку. У будинку залишилося її пальто чи шубка, але мені не хотілося повертатись.

— Катю, — я покликав дівчину, як сів за кермо. — Він нічого не встиг зробити?

Я повинен був поставити це питання, хоч і боявся почути відповідь.

— Ні, — пробурмотіла вона, прикриваючи очі, а я відчув, як по венах розтікається спокій. Ніколи більше її від себе не відпущу, завжди буду поряд. Охороняти, як найвірніший пес. Аби моя дівчинка була у безпеці.

***

Поки ми їхали до мене додому, крихітка заснула. Судячи з усього, її чимось накачали й це лякало. Всю дорогу прислухався до її дихання, але воно було спокійним.

Все-таки вирішив зателефонувати до нашого сімейного лікаря, хотілося бути впевненим у тому, що з Катею все добре. Альберт Аристархович під'їхав до будинку одночасно зі мною. Саме він наполіг на тому, щоб не будити Катю, а просто акуратно занести до квартири.

Я знову притиснув до себе дівчину, не міг випустити її зі своїх рук. Мені був потрібен фізичний контакт, щоб бути впевненим, що вона у безпеці.

Так, не так я уявляв першу ніч крихітки в моїй квартирі. Акуратно опустивши дівчину на ліжко, я дозволив лікареві оглянути її, все ще тримаючи за руку.

— Зважаючи на все, дівчині просто дали сильне седативне, — зробив висновок лікар, оглянувши Катю. — Зараз вона поспить кілька годин і все буде гаразд.

— Вона казала, що в неї паморочилося в голові, — згадав я уривок нашої розмови годину тому.

— Це могло бути через суміш препарату та алкоголю, — знизав плечима Альберт Аристархович. — Але якщо переживаєш, то я можу взяти кров і віддати її на аналіз. Результат буде вже вранці.

— Так, будь ласка, — попросив я.

Провівши лікаря, я пару хвилин спостерігав як Катя спокійно спить. Сон крихітки в моєму ліжку здавався таким правильним. Я потягнувся до її туфель, знімаючи їх. Довго не міг вирішити, чи знімати з неї сукню. Дуже хотілося, але я не впевнений, що зможу стриматися. Але здоровий глузд помахав мені ручкою, як тільки Катя злегка закрутилася і перекинулася на бік, оголюючи стегно. І я побачив панчохи.

Зараза!

І це вона так пішла на вечірку!

Акуратно намацавши приховану блискавку на спині, я почав стягувати з дівчини сукню, намагаючись її не розбудити. А кожним сантиметром оголеної шкіри дихати мені ставало все важче, але я сам собі організував це катування.

Чорна мережива білизна виглядала просто приголомшливо на світлій, практично прозорій шкірі. Почав рахувати алгоритми в умі, намагаючись відволіктися від жіночних вигинів. Але руки жили своїм життям, гладячи гладку шкіру на стегнах та талії малечі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍