Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Нєа, – заперечно похитав головою Артур, ледве стримуючи смішок, — Занадто сильно виділяють твій ніс з горбинкою.

— Слухай ти…, — пирхнув товариш, — дивися, щоб тобі зараз горб не виріс на спині, –  дав дружнього стусана Степан, — Артуре, я радий, що саме ти мій друг. Ти ..ти, будь ласка, доглядай за Діною та Аленом, поки мене не буде, – говорив Степан, спостерігаючи як Олексій Несторович намагається відтерти з піджака слину внука вологими серветками, — Якщо…якби я не повернувся, то подбай про них.

— Відставити, командире! — скомандував Артур. — Ти повернешся…я знаю тебе, заради людей яких ти любиш, ти вирвешся навіть з найгарячішого пекла. Я завжди знав, що хочу рівнятися на тебе. Спершу заздрив тобі, а тепер заздрю сам собі, що маю такого друга, як ти.

— Ви ще довго там обійматися будете? — окликнув їх Олексій Несторович, на що чоловіки закотили очі. — Там твою посадку вже об’явили!

— Ти мій найкращий друг, Артуре! Більше ніж друг…брат по духу. 

— Знаєш, мені все ще дивно чути це з вуст свого колишнього ворога, — підморгнув Артур. 

Дружні обійми з Артуром, щирі рукостискання з тестем і …довгі, завзяті поцілунки з дружиною. Так виглядає прощання. Так смакує розставання. Така цінна його темної сторони й обов'язку воїна. Така його сутність. 

###