Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Під куполом 📚 - Українською

Стівен Кінг - Під куполом

239
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Під куполом" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 319
Перейти на сторінку:
рот. Губи — як в Анджеліни. Він був певен, що, як то примовка каже, вона здатна відсмоктати хромування з тягового штиря будь-якого трейлера.

— Якщо він не здатен сам одягтися, допоможи йому. Нам треба перевірити ще чотири хати, тож коли повернемося сюди, ви мусите вже сидіти в своєму «Вольво» і їхати в напрямку міста.

— Я нічогісінько з цього не розумію, — пожалілася Каролін.

— Воно й не дивно, — відповів Френкі, дістаючи з мийки пакет з травою. — А то ти не знала, що від цієї штуки дуріють?

Вона почала плакати.

— Не хвилюйся, — втішив її Френкі. — Я це конфіскую, і за пару днів, аякже, ти цілком повернешся до свого здорового глузду.

— Ви не оголосили нам наші права, — схлипнула вона.

Джуніор застиг, вражений. Та тут же розреготався.

— Ви маєте право уйобувати звідси і заткнутися нахер, окей? У даній ситуації це єдині права, які ви маєте. Вам ясно?

Френкі вивчав конфісковану траву.

— Джуніоре, — позвав він. — Тут майже нема насінин. Це ж супер.

Терстон уже дістався до Каролін. Він підвівся на рівні, при цьому доволі голосно перднувши, і Френкі з Джуніором перезирнулись. Вони намагалися стриматись — все ж таки офіцери сил правопорядку, врешті-решт — та не змогли. І одночасно вибухнули реготом.

— Знову на сцені Чарлі зі своїм тромбоном, — заходився сміхом Френкі, і вони дали одне одному «високе п'ять».

Терстон з Каролін стояли в дверях спальні, ховаючи спільну голизну в обіймах, дивлячись на регочучих приходнів. Віддалік, немов голоси з якогось кошмару, мегафони продовжували оголошувати про евакуацію цієї території. Більшість тих голосів уже віддалилися в бік Малої Курви.

— Коли я сюди знову повернуся, щоб вашої машини тут і духу не було, — нагадав Джуніор. — Інакше я вам таки серйозно дам просратися.

І вони пішли. Каролін вдяглася, потім допомогла Терстону — надто сильно болів у нього живіт, щоб нахилитися й самому взути черевики. На той момент, коли були готові, вони плакали вже обоє. У машині, вже їдучи просікою, що виводила на Малу Курву, Каролін спробувала набрати на мобільному номер свого батька. Нічого, крім тиші, вона не отримала.

На виїзді з Малої Курви на шосе № 119 поперек дороги стояв автомобіль міської поліції. Опецькувата жінка-поліцейський з рудим волоссям махнула їм, показуючи, щоб об'їжджали ґрунтовим узбіччям. Натомість Каролін зупинилася і вилізла з машини. Показала свій розпухлий зап'ясток.

— На нас напали! Двоє молодиків, котрі назвалися полісменами! Одного звуть Джуніор, а другого Френкі! Вони…

— Чеши мерщій звідси, а то я сама тобі зараз сраку надеру, пригрозила Джорджія Руа. — Я не жартую, солоденька.

Каролін ошелешено втупилася в неї. Цілий світ збочився, перемістившись у якусь із серій «Присмеркової зони» [197], поки вона спала. Тільки так, жодне інше пояснення не мало щонайменшого сенсу. У будь-яку мить вони можуть тепер почути закадровий голос Рода Серлінга.

Вона знову сіла до свого «Вольво» (наліпка на бампері вицвіла, проте ще розпізнавані літери на ній читалися: ОБАМА'12! ТАК, МИ ВСЕ ЩЕ МОЖЕМО) і об'їхала поліцейський автомобіль. Усередині нього сидів, проглядаючи якийсь покладений на панель список, інший, старший коп. Вона було подумала, чи не звернутися до нього, але викинула цю ідею геть з голови.

— Увімкни радіо, — попросила вона. — Давай-но пошукаємо, може, взнаємо, що тут насправді відбувається.

Терстон увімкнув приймач, але знайшов лише Елвіса Преслі з «Джорданерами»[198], котрі тягнули «Могутня твердиня наш Господь».

Каролін клацнула вимикачем, ледь не промовивши: «Повний комплект до цього кошмару», але передумала. У неї залишилося єдине бажання — якомога швидше забратися з цього Страхоміста[199].

2

На мапі дорога вздовж дачних будиночків при озері Честер мала вигляд тонкої, загнутої, майже непомітної лінії. Вийшовши з хатки Маршалла, Джуніор з Френкі трохи посиділи в машині Френкі, розглядаючи мапу.

— Нікого тут більше нема, — промовив Френкі, — Що їм тут робити о цій порі року? Як гадаєш? Пошлемо все нахер і гайда до міста? — він показав великим пальцем на хатку. — Ці самі виїдуть, а якщо й ні, то насрати.

Джуніор на хвилинку замислився, а тоді похитав головою. Вони склали Урочисту Присягу. Крім того, він не вельми прагнув скорого побачення з батьком, котрий почне його діставати питаннями, де він подів тіло преподобного. Коґґінс приєднався до його подружок у коморі Маккейнів, але батькові про це зовсім не потрібно було знати. Принаймні допоки цей великий чоловік не вимудрує способу, яким чином пришити до цього діла Барбару. А Джуніор не мав сумнівів, що його тато той спосіб обов'язково знайде. Якщо існувало мистецтво, в якому Великий Джим був майстром, то це було вміння заганяти людей в глухий кут.

«Тепер уже навіть неважливо, якщо він дізнається, що я покинув коледж, — подумав Джуніор. — Бо я знаю про нього дещо гірше. Набагато гірше».

Вигнання з коледжу тепер здавалося йому чимось незначущим; то були дрібниці порівняно з тим, що коїлося зараз у Міллі. Та він все одно мусить бути обережним. Від батька можна чекати, що він і власного сина спробує загнати в кут, якщо цього вимагатиме ситуація.

— Джуніоре? Прийом!

— Я тут, — відгукнувся той трохи роздратовано.

— Назад до міста?

— Давай перевіримо інші будиночки. Тут лише чверть милі, а якщо повернемося до міста, Рендолф знайде нам якусь іншу роботу.

— А як ти, аби чогось поїсти?

— Де, у «Троянді-Шипшині»? Бажаєш разом з яєчнею покуштувати щурячої отрути від люб'язного Дейла Барбари?

— Він не наважиться.

— Ти так цього певен?

— Окей, окей, — Френкі завів двигун і здав назад по короткій під'їзній алеї. Яскраве листя на деревах висіло нерухомо, в повітрі відчувалася задуха. Скидалося більше на липень, аніж на жовтень. — Але цим массачусетським дурилам краще забратися звідси до того, як ми повернемося, бо інакше я познайомлю цицясту панночку з моїм шоломоносним месником.

— Буду радий її для тебе потримати, — сказав Джуніор. — Ой-йо-йо-йо-йо-йо-ой, курва мама.

3

У перших трьох будиночках явно нікого не було, вони навіть не збиралися виходити з машини. Далі дорога перетворювалася просто на пару колій, між якими здіймалася поросла травою гряда. По обох боках цього путівця густо росли дерева, їх нижні гілки вже ледь не дряпали їм дах.

— Здається, останній буде просто за ось цим-ось поворотом, — сказав Френкі. — Дорога закінчується перед цим сраним прича…

— Глянь! — крикнув Джуніор.

З-за сліпого повороту вони виїхали просто на двох дітей, котрі стояли посеред дороги — хлопчик і дівчинка. Вони не зробили жодного поруху, щоб відскочити. Лиця в них були злякані, пусті. Якби Френкі не боявся подрати вихлопну трубу «Тойоти» об центральний

1 ... 82 83 84 ... 319
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під куполом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під куполом"