Генрік Ібсен - Ляльковий дім

він остаточно переможе своє горе?

Гіна. Встигне потім. Насамперед треба заспокоїти дитину. (Виходить.)

Гедвіг (сідає і витирає очі). Тепер скажіть мені, що сталося. Чому тато не хоче мене й знати?

Грегерс. Вам поки що не треба питати про це. Виростете — дізнаєтесь.

Гедвіг (хлипає). Не можу ж я мучитись, аж поки виросту!..Та я вже догадуюсь, у чому річ… Може, я не справжня татова дочка.

Грегерс (тривожно). Як же це може бути?

Гедвіг. Може, мама знайшла мене. І ось тепер, певно, тато дізнався про це. Я читала одну таку історію.

Грегерс. Ну а коли б і так…

Гедвіг. То все одно, мені здається, це не повинно заважати татові любити мене, як колись. Ще навіть більше. Дику качку нам теж прислали в подарунок, а я все-таки страшенно люблю її.

Грегерс (намагаючись відвернути її увагу). Дику качку? Так, правда! Поговоримо трошки про дику качку.

Гедвіг. Бідна дика качка! Він і її більше бачити не хоче. Подумайте, він хотів скрутити їй в'язи!

Грегерс. Ну, цього він, напевно, не зробить!

Гедвіг. Але він так сказав. І це так негарно було з його боку! Я кожного вечора молюся за неї, щоб вона була жива й здорова.

Грегерс (дивиться на неї). Ви молитесь вечорами?

Гедвіг. Та-ак.

Грегерс. Хто ж вас привчив до цього?

Гедвіг. Я сама. Одного разу тато був дуже хворий і йому поставили п'явки на шию. І він сказав, що в нього смерть за плечима.

Грегерс. Ну?

Гедвіг. Я й почала молитися за нього, лягаючи спати. З того часу так і звикла.

Грегерс. А тепер молитесь і за дику качку?

Гедвіг. Авжеж. Мені здалося, що краще вже прихопити і її. Вона все хиріла спочатку.

Грегерс. Ви і ранками молитесь?

Гедвіг. Ні, ранками не молюсь.

Грегерс. А чому ж?

Гедвіг. Адже ранком видно, ну, якось і не страшно.

Грегерс. І ваш батько хотів скрутити в'язи дикій качці, яку ви так любите?

Гедвіг. Ні, він сказав, що це було б найкраще, але що він не зачепить її заради мене. І це було так мило з його боку.

Грегерс (підсовуючись до неї). Ну а якщо б ви добровільно пожертвували нею заради нього?

Гедвіг (підводячись). Дикою качкою!

Грегерс. Якби ви, заради нього, пожертвували добровільно найдорожчим своїм скарбом?

Гедвіг. Ви гадаєте, це б допомогло?

Грегерс. Спробуйте, Гедвіг.

Гедвіг (тихо, з сяючими очима). Так, я спробую.

Грегерс. А вистачить у вас відваги?

Гедвіг. Я попрошу дідуся застрелити її.

Грегерс. Ну і зробіть так. Але ні слова вашій матері!

Гедвіг. Чому?

Грегерс. Вона не зрозуміє вас.

Гедвіг. Дика качка?… Завтра ж уранці спробую.

Гіна повертається. Гедвіг кидається до неї.

Ти знайшла його, мамо?

Гіна. Ні, але мені сказали, що він заходив до Реллінга і потяг його із собою.

Грегерс. Напевно?

Гіна. Двірничка сказала. І Мольвік з ними подався.

Грегерс. І це тепер, коли йому потрібна була цілковита самотність для жорстокої душевної боротьби!..

Гіна (знімаючи накидку). Так, мужчини мужчинами і залишаються. Бог знає, куди його Реллінг потяг! Я забігала до мадам Еріксен — там їх нема.

Гедвіг (ковтаючи сльози). А якщо він не повернеться більше?

Грегерс. Повернеться. Завтра я йому принесу таку вісточку, що ви побачите, як він повернеться. Спіть спокійно, Гедвіг. Добраніч! (Виходить.)

Гедвіг (ридаючи, кидається матері на шию). Мамо, мамо!

Гіна (гладить її по спині і зітхає). Ох, ох, правду казав Реллінг. Так завжди буває, коли всякі божевільні лізуть тут зі своїми інтриганськими вимогами.

Дія п'ята

Павільйон Яльмара Екдаля. Сірий, холодний ранок. Шибки занесено мокрим снігом. Гіна у фартушку виходить з кухні з щіткою і ганчіркою і йде до дверей у вітальню. У той же час з вхідних дверей швидко входить Гедвіг.

Гіна (зупиняючись). Ну?

Гедвіг. Знаєш, мамо, він, здається, у Реллінга…

Гіна. Ось бачиш!

Гедвіг. Двірничка каже, чула, що Реллінг уночі двох притяг із собою.

Гіна. Я так і думала.

Гедвіг. Але що з того, коли він не хоче повернутися до нас.

Гіна. Ну то я піду хоч поговорю з ним.

Старий Екдаль у халаті й капцях з розкуреною люлькою виходить з дверей своєї кімнати.

Екдаль. Слухай, Яльмаре… Яльмара нема вдома?

Гіна. Нема, здається, пішов.

Екдаль. Так рано? Та ще в таку хуртовину? Ну що ж, будь ласка, — я можу зробити ранковий обхід і сам. (Відсуває з допомогою Гедвіг одну половинку дверей на горище і входить туди.)

Гедвіг засуває за ним двері.

Гедвіг (стиха). Подумай, мамо, що буде, коли бідолашний дідусь довідається, що тато хоче покинути нас.

Гіна. Годі дурниці верзти. Дідусеві й знати нічого не треба. Просто щастя, що його вчора не було вдома, коли знялася тут оця веремія.

Гедвіг. Так, але…

Входить Грегерс.

Грегерс. Ну? Розшукали його?

Гіна. Кажуть, внизу у Реллінга.

Грегерс. У Реллінга! То він справді ходив учора з цими панами?

Гіна. Мабуть, що так.

Грегерс. Але йому, навпаки, потрібна була самота, щоб серйозно зібратися з думками!..

Гіна. Вам добре так говорити.

Входить Реллінг.

Гедвіг (кидаючись назустріч йому). Тато у вас?

Гіна (водночас). У вас він?

Реллінг. Ну звичайно.

Гедвіг. І ви не сказали нам!

Реллінг. Так; я — тва-арюка! Але, по-перше, мені довелось морочитися з іншою тва-арюкою — з демонічною натурою, звичайно; а по-друге, я сам заспав.

Гіна. Що він каже сьогодні?

Реллінг. Та нічого не каже.

Гедвіг. Зовсім не розмовляє?

Реллінг. Ні пари з уст.

Грегерс. Так, так. Я все цілком розумію.

Гіна. Та що ж він робить?

Реллінг. Лежить на дивані і хропе.

Гіна. Ну? Так, Екдаль завжди страшенно хропе.

Гедвіг. Він спить? Він може спати?

Реллінг. Атож. Та ще як, хай йому чорт!

Грегерс. Зрозуміло, після такої душевної боротьби…

Гіна. Та з незвички швендяти по ночах.

Гедвіг. Мабуть, це добре, що він виспиться, мамо.

Гіна. І я теж так думаю. Але тоді не слід будити його занадто рано. Дякую вам, Реллінг. Тепер я спочатку приберу все, а потім… Ходи-но поможеш мені, Гедвіг.

Гіна і Гедвіг виходять до вітальні.

Грегерс (обертаючись до Реллінга). Чи можете ви мені пояснити, що відбувається тепер у душі Яльмара Екдаля?

Реллінг. їй-богу, не помітив, щоб там щось відбувалося.

Грегерс. Як? При такому переломі в його житті, коли все існування його дістає зовсім іншої основи?… Як ви можете припустити, щоб така особистість, як Яльмар?…

Реллінг. Особистість?… Він?… Якщо в нього колись і був нахил для такої аномалії,