Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

- Цього боюсь більше. Повернусь до школи й дізнаюсь хто не пережив.

Я вперше бачила як Олдрі плаче. Не стримавшись обійняла дівчину, та додала:

- Я також цього боюсь. Навіть якщо це буде Айша, не зрадію.

Всі зітхнули й замовкли. Розповідати про чудовиськ, які регулярно з’являлись в ночі на вулицях міста не стала. Досить поганих новин.

- А скільки їх? – заспокоївшись запитала люшитка.

Я не одразу зрозуміла про що питає дівчина, й навіть встигла подумати про монстрів та телепатію.

- Чужинців скільки? – вточнила більш здогадлива Фіона.

- Дванадцять. Сім хлопців та п’ять дівчат. А в цьому світі є снігові ельфи? – зрадівши зміні теми вирішила її підтримати.

- Є. Живуть на півночі на острові. В них окрема країна Талві зі столицею Юлмірат.

- А як виглядають?

- Чистокровних ніколи не бачила. Ванда якось зустрічалась з напівкровкою, так від лісового не відрізниш. Та я чула, що в них світле волосся та бліда шкіра. А що?

- Серед чужинців є один сніговий. Волосся білосніжне, очі фіолетові. Сам високий, стрункий. Майже постійно мовчить. А як скаже, наче кригою намагається пронизати.

- Хочу це бачити на власні очі.

І як доказ своїх слів Олдрі спробувала встати з ліжка. Звісно в неї нічого доброго з цього не вийшло, якби не я, що сиділа поруч, впала б на підлогу.

- Потім подивишся. Також серед них ще три ельфи: хлопець та дві дівчини. Одна дріада. Два перевертні – вовк та лисиця. Четверо людей та один вампір.

- Знов вампір? – запитала Фіона. – Хоча, чим більше чужинців-вампірів, тим легше буде Вальдегор. Він до речі як?

Так, дівчатам також наважилась розповісти, ким на справді є Гор. Краще нехай від мене дізнаються, аніж від когось з чужих. З найближчих приятелів залишився лише Соренто, хто ще не встиг про це дізнатися. На диво Олдрі вдалося втримати язика й не розповіси всім охочім її послухати цю інформацію.

- Майже не бачу. Вчора заходив, втомлений та задоволений водночас. Передавав всім привіт та скорішого одужання. А ще, сказав, що якщо ліки не подіють, то вкусить й перетворить на вампіршу, та померти просто так не дасть.

- А він може? – знов підхопилась Олдрі.

- Невідомо. Не ризикнули перевірити, - чесно зізналась я.

- Ех, такий експеримент був би, - стримуючи сміх з розумінням додала Фіона.

- Та ну вас, - махнувши на нас рукою, люшитка сховалась під ковдрою.

Ми ще трохи покепкували з подружки, сміючись та жартуючи. Після такого не хотілось й повертатись до школи, де було моторошно й болісно.

16.11.157р.

Маг-Рівік

В кабінеті декана я стояла й радісно посміхалась, чим дуже дратувала пана Лавера.

- Це не дуже добра ідея, - коментував магістр Ванлір те, що відбувалось.

- У вас є краща? Я за любки її вислухаю, - запропонував Лавер.

- Нема. Та використовувати для цього ученицю, на мою думку занадто.

- Вам нагадати, що перед вами не просто учениця, а стихійне лихо світового масштабу, - вліз в суперечку Німідор.

Наче я поряд не стою. От ображусь і не буду допомагати. Не втрималась й показала язика ельфу.

- І це наш порятунок, - помітивши це, тяжко зітхнув магістр Дотр.

- На жаль так. Й порятунок, й прокляття водночас, - підвів висновки декан.

Цю дивну розмову пояснити дуже легко. Як дізналися на дівчат в місті полювали демони, що лізли через стихійні портали. Відстежити де й коли відкриється черговий було не можливо, того вирішили влаштувати пастку. Й приманкою мала виступити я. От й сиділи члени ордена й сперечалися, чи доречно використовувати для цієї місії спостерігача Головного.

А в мене виникло додаткове питання: чи всі магістри школи входять до цього ордену?

Ну от як з такими стрибками думок в голові зосередитись? Важливе питання ж обговорюємо, пильність й уважність до дрібниць, от що має займати думки. Так ні, давай ще про щось подумаю. Наприклад рецепт борщу згадаю. Цілковита безвідповідальність. Лаяти саму себе безрезультатно, як і іншим читати нотації. І що з цим робити?

- Вона взагалі не слухає, - намагаючись привернути увагу голосніше промовив магістр Ванлір.

- Уважно слухаю. Ви щойно пропонували долучити більш досвідчених чаклунок, - видала, вхопившись за останні слова. – А за містом ці портали спостерігались?

Чотири пари очей звели свій погляд на мені.

- Так, - відповів Німідор.

- А їх там більше, чи менше аніж в місті?

- Пропонуєш встановити пастку за межами міста? – замість відповіді запитав ельф.

- Саме так. Якщо тут окрім мене є ще дівчата, й не важливо чи є в них магічна сила, чи ні, то за містом в мене не буде конкуренції. То й шанс, що прийдуть саме за мною, збільшується.

- А якщо не прийдуть? – з недовірою запитав декан. - За містом портали давно не спостерігали.

- А якщо не прийдуть в місті? Як на мене, спочатку треба з’ясувати, що їх приваблює. На що вони лізуть?

- Це не магія, і не колір волосся. Це дівчата не старше двадцяти років, які не боялися самі ходити вночі містом. Більше нічого спільного, - відповів ельф.

- А місця де були скоєні злочини та відкриті портали? Чим вони пов’язані? – не зупинялась я. – У вас є мапа міста? Якомога точніша?

- Десь була. Ось, тримай, - протягнув мені декан діставши її зі шафи. – Там навіть має бути трохи й за містом.

- Дякую. Спочатку відмітьте де відкрилися портали. А потім де сталися напади. Й краще щоб було видно з якого порталу напали.

- Коло це портал, хрести місце злочину, а стрілочка й так зрозуміло, - пояснив Німідор та почав розмальовувати мапу під незадоволення сопіння декана. Шкільну власність псували, та не заважав цьому.

Витративши на це хвилин десять всі уважно подивились на результат.

- Неймовірно! Ні якого навіть натяку на якусь схему, - оголосив магістр Дотр.

- Я з вами не згодна, - й діставши олівця почала з’єднувати відмітини в єдине.

- Що це? Такий знайомий малюнок. Десь вже його бачив, - Лавер так звів брови намагаючись пригадати, що лоб аж зморшками вкрився.

- В доримському храмі, - відповіла я, - в тому місті де я вперше опинилась в цьому світі. А ще дійсно, ловити за містом не вдасться.