Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

Він з’явився раптово. І вчинив найнеочікуванішу річ — зненацька обійняв мене!

- Як я радий тебе бачити! - усміхався Серенет, відпустивши мене з міцних обіймів і тепер ляскаючи по плечу.

Голос щирий. Усмішка також. Хм. Він справді був радий мене бачити!

- Наша остання зустріч видалася вже зовсім короткою. - розсміявся воїн.

Я кинула погляд на інших солдатів. Легенька тінь усмішки на їх обличчях. Ніяких ознак розслабленості. Поки я буду поруч, поки вони й будуть максимально сконцентровані і напружені.

- Мабуть, тебе приспав мій солодкий голос. - усміхнулася я під маскою, зробивши собі медовий тон.

- Ха-ха! Я готовий ще його послухати… десь у пристойному закладі. - він підняв одну брову. - Куди ти зі мною підеш? До Троянди? Чи до Помпону?

Я вже майже відкрила рота, щоб осадити гарячого юнака. Та вчасно згадала, що мені все ще дещо потрібно від цього бравого воїна.

- Спершу мені хотілося б поглянути на сьогоднішній двобій.

- Як і мені на тебе. - не здавався воїн.

Веселий вогник у нього в очах грався і стрибав. Зрештою, мені стало зрозумілим, що питання поставлене наступним чином: або я іду з ним і тоді він мене пропустить до амфітеатру, або… Перед його солдатами він не міг виглядати переможеним. Вдруге.

- Ми, дівчатка, завжди залежимо від свого настрою. - спокійно відповіла я. - Гадаю, сьогодні відбудеться чудовий двобій. І я буду у гарному гуморі.

Глухий кут. Продавити мою оборону — Серенет ризикуватиме тим, що його подальші спроби можуть здатися жалюгідними для солдат, які чули нашу розмову. Або занадто самовпевненими, що, знову ж таки, призведе до небажаного для нього результату. Зрештою, дівчина завжди повинна перемагати.

- Третій раз у тебе вже не вийде. - мужньо прийняв гірку дійсність Серенет Містрель.

Треба віддати йому належне. Швидко зметикував. Прийняв свій програш доволі стійко і з посмішкою на устах. Чоловік, що не боїться здатися слабким. Чоловік, який перед іншими визнав свою поразку. Хоч і завуалював її своєю майбутньою уявною перемогою. Я кивнула йому, дивлячись прямо в очі. Не хотіла показати своєї переваги, ні. Навпаки, продемонструвати знак поваги.

Воїн так і лишився позаду мене з блискучою посмішкою. Боковим зором, коли почала рух до входу у амфітеатр, я бачила як хтось із його солдатів поклав йому руку на плече і вимовив щось жартівливе. Серенет не пропаде. Я за нього була певна. А ще я побачила, як з полегшенням видихали військові і пози їх становилися більш розслабленими.

Останній раз кинула погляд на натовп, що скупчився перед солдатами і намагався потрапити до амфітеатру. Дехто чекав влучного моменту аби проскочити. Дехто чекав перекупити квиточок по вигіднішій ціні. Хтось кружляв довкола в надії витягти щось із кишені багатих гостей міста. Комусь просто хотілося потанцювати в натовпі. Особливо весело було двом категоріям людей — дітям, яким завжди весело, і людям напідпитку. Так як таких навколо більшість — то можете уявити собі, як гудів і переливався увесь цей різношерстий натовп. Усміхнувшись мешканцям мого улюбленого Ксерону, я попрямувала до Золотого сектора — сектора Бога. Звичайно, як це завжди трапляється, вхід, через який я потрапила до амфітеатру, знаходився з протилежного боку потрібного мені сектору. Раніше я завжди намагалася прийти завчасно на подібні заходи. Але тільки не сьогодні.

Поспішати мені немає куди.

Я повільно пробиралася через тисячі людей, що невгамовно тупали, кричали, піднімали руки, сміялися, пили щось, показували пальцями. На арену я майже не дивилася. Голос Ніколіні зазвучав як завжди потужно і сильно. Змусивши на мить притихнути увесь амфітеатр. Що він там казав? Всякі нісенітниці. Розповідав про турнір, про його заснування, історію, про самий важливий двобій цього року. Зауважив, що сама Аста сьогодні присутня, тому нас чекає незабутнє видовище. Так, Аста я помітила, коли вона в оточенні чисельної охорони прямувала прямо повз арени до облаштованого спеціально для неї місця. Імпульси сильних драйтлів, що її оточували, так і розліталися невимовленою погрозою у різні боки. А ще я побачила у її оточенні досить цікаву особу. Висока дівчина з чорним волоссям, блідим обличчям і яскравими червоними губами. Маріен. ЇЇ неможливо не впізнати. Чому я звернула на неї увагу? Бо відчула на собі її пильний погляд. Таке відчуття, що хтось тебе свердлить. Довелося трохи покрутити головою, щоб зрозуміти, звідки вітер дує. В якийсь момент ми зустрілися поглядами. Тінь усмішки промайнула на її обличчі і вона повернулася в інший бік. Як вона мене побачила і виокремила серед тисяч цих людей? Що вона взагалі робить в оточенні бога? Амаліон!!! Я навіть заборонила собі про неї думати, бо не змогла нафантазувати жодної причини, по якій її перебування поруч із Аста взагалі можливе. Ну, хіба що, Аста тримає її коло себе для божевільних і болючих експериментів. Принаймні, я хотіла б у це вірити. Але не змогла себе змусити. Тому, зітхнувши і переступивши через чергового добряче хильнувшого гостя міста, я пробиралася далі. Не поспішаючи. Поволі. Намагалася не дивитися на ряд сорок чотири місце сто дванадцять. Я навіть подумала про те, що це місце майже з краю. Протилежного тому, до якого я прямую. Тому я вирішила перетнути сектор Бога десь на ряду двадцять п’ятому, потім піднятися вище і зайти з іншого боку на сорок четвертий ряд. Можливо, так я буду виглядати менш підозрілою для нього.

А Ніколіні тим часом вже оголосив склад суддів. Незмінний шановний склад. Глядачі аплодували стоячи. Звісно. Цієї події увесь Ксерон чекав уже давно. Фінальний двобій. Ніколіні як міг затягував час, щоб розтягти цей вечір. Коли я вже доходила до потрібного сектору, він, нарешті, приступив до довжелезних розповідей про учасниць двобою. Для багатьох несподіванкою стало побачити сьогодні на арені Андре Вітоллі. Через усі ті сварки і зняття одразу кількох Відьом із Великих Поєдинків, до фінального двобою дісталася саме Андре. Що я могла про неї сказати? Пані Посередність. Чергова сильна Відьма. І не більше. Нічим не виділялася. Нічим не запам’яталася. Тому, думаю, що дев’ять із десяти поставили саме на перемогу Анаіс Безорд. Легкі гроші. Я теж так вчинила.