Максим Іванович Дідрук - Бот, Максим Іванович Дідрук

— За попередніми оцінками 200–300 чоловік. Переважно чилійські селяни.

Леон Ґарнетт поправив окуляри. Його обличчя було блідим, брови насуплені, але в очах палахкотіли безжальні вогні:

— Повторюю для дерев’яних і для тих, хто просто не зрозумів: містер Кейтаро Рока та його підлеглі протягом останніх десяти років проводили експерименти на дітях, пробуючи виростити бійців нового покоління. Нині ситуація вийшла з-під контролю і не схоже, що коли-небудь нормалізується. Оскільки дослідження здійснювались за фінансової підтримки США, я не повинен вам пояснювати, що станеться, якщо інформація про цей проект і… кгм… про те, що саме за досліди проходили в Атакамі, просочиться в пресу. «Уотерґейт» здаватиметься нам нікчемною інтрижкою. А тому лабораторії, а також усі, хто мав будь-яке відношення до проекту «NGF» і зараз не сидить у цій залі, мають бути ліквідовані. Причому ліквідовані без галасу й свідків, — Ґарнетт відкинувся на кріслі. — А тепер я хочу почути від вас, панове, як ми це зробимо.

Слово взяв генерал Дуглас Фрейзер:

— Сухопутна операція неприпустима. Ми не висадимось в Атакамі, не повідомивши владу Чилійської республіки. А та, зрозуміло, захоче пояснень.

— Що ви пропонуєте, генерале?

— Завдати точкового ракетного удару.

— Відхиляю відразу. Це неприйнятно так само, як і наземна операція.

— А якщо…

— Припиніть, — гримнув міністр. — Чилі — суверенна держава. Тим більше — наш союзник.

— Балістична ракета не обов’язково має нести ядерний заряд — я це мав на увазі. Ми можемо використати інші вибухові речовини.

Втрутився Джеймс Форрестол:

— Там п’ять будівель, розташованих близько одна до одної. Ракета може відхилитись і не влучити. Якщо заряд матиме недостатню потужність, доведеться робити повторні залпи. Врешті-решт ми зруйнуємо лише комплекс, а люди можуть врятуватися. І тоді вони точно розкажуть про все. Крім того, росіяни засічуть запуски. Не можуть не засікти. Вони ж потім роти порвуть, горлаючи на цілий світ про американську загрозу і про те, як ми серемо на міжнародні домовленості.

— Окей, зрозуміло.

— Єдиний спосіб — це прихований нічний авіаційний удар.

— Але тут теж не все гладко, — похитав головою Френк Клотц, який відчував, що, найпевніше, саме йому доручать безпосереднє планування та проведення операції.

— В чому проблема?

— Чилі надто далеко. Від авіабази Уайтмен, де базуються наші бомбардувальники-невидимки, до пустелі Атакама 7800 кілометрів. Це значно більше, ніж бойовий радіус «B-2»[95]. Після того, як ми закрили авіабазу в Панамі, туди не так просто дістатися.

— У нас що — закінчилися повітряні заправники? — скривився Леон Ґарнетт.

— Пане міністр, заправники теж повинні звідкись злітати і кудись приземлятися.

— Це справді аж так далеко?

— 7800 км — лише по прямій. Реально (враховуючи той факт, що нам слід оминути повітряний простір Перу і Мексики), щоб доставити бомби, доведеться пролетіти всі 9000 км. Стільки ж, щоб повернутися.

— Ми можемо підняти «B-2» з авіабази на острові Гуам[96] і зробити проміжну посадку на острові Пасхи, — запропонував заступник начальника штабу ВПС Чандлер. — Там трикілометрова посадкова смуга. «B-2» заправиться і полетить далі.

— Це ж чилійська територія… — донеслося з протилежного боку стола.

— Розтуди його! — прогарчав міністр, накинувшись на Каррола Чандлера. — Звідки в Міністерстві оборони беруться такі дебіли? Ви пропонуєте здійснити дозаправку на території Чилі для того, щоб потім відбомбитися по Чилі? О Господи… Хто-небудь хоче зайняти моє місце перед тим, як пояснювати таке Президентові? Я готовий обмінятися посадами з будь-ким із вас, панове.

— Там же пустеля… — виправдовувався Чандлер. — Якщо вдасться непоміченими прослизнути через системи ППО, ніхто не дізнається про авіаналіт. Ми вибирали місце для будівництва експериментального комплексу з таким розрахунком, щоб…

— Це «B-2», штабний довбню! Пустелю труситиме так, що будинки хитатимуться аж у Буенос-Айресі, а після нальоту чилійцям доведеться перемальовувати карти Атаками.

Важкий стратегічний стелс-бомбардувальник «B-2 Spirit»

Офіцери затихли. Міністр хмурив брови, переводячи сердитий погляд з одного на іншого.

— «B-2» може сісти на авіаносець? — спитав Френк Клотц.

— Я не знаю, — відгукнувся Вільям Фрейзер. — Принаймні він не проектувався для цього… Я маю на увазі «B-2».

— І авіаносець теж! — пробасив адмірал Уолш.

Фрейзер попорпався у паперах і доповів:

— Розмах крил 172 фути[97]. Вага з мінімальним запасом пального і без боєкомплекту — приблизно вісімдесят тонн. Повністю «заряджений» — сто п’ятдесят.

— Забудьте! Це забагато, — замахав руками хтось із адміралів флоту.

— Але можна спробувати.

— Ви не зможете посадити такий бомбер! Він заважкий і надто повільний.

— Певна річ, — докинув хтось.

— Операція проходитиме вночі. «Привид» сідатиме в темряві. Раптом щось піде не так, ви вгробите не тільки літак, але й авіаносець.

Міністр оборони зробився червоним, мов варений рак:

— Я не зрозумів, чорти вас забирай, ви зараз обговорюєте можливість потопити авіаносець у мирний час?! Колеги, я цілком серйозно: хто хоче мою роботу?

Проте генерал-лейтенант Френк Клотц не слухав міністра. Він загорівся однією, на перший погляд, божевільною ідеєю:

— Адмірале Уолш, який найбільший літак зможе прийняти авіаносець?

Патрік Уолш замислився:

— «C-130 Hercules»[98] — це найважче, що будь-коли сідало на авіаносець. Та й то було лише експериментом.

— Значить, вам доведеться повторити цей експеримент удруге, — випалив Клотц.

Хтось зацікавлено гмикнув. Офіцерня переварювала почуте.

— Одна з модифікацій «стотридцятого» є повітряним танкером. «KC-130», якщо мені не зраджує пам’ять.

— Поясніть детальніше, Френку, — зацікавився Ґарнетт.

Клотц вирвав зі свого записника листок, списаний розрахунками і підсунув ближче до центру стола.

— Враховуючи крейсерську швидкість «Привида», до Атаками від Уайтмена дев’ять-десять годин льоту. На сьомій годині польоту «B-2» огинатиме тихоокеанське узбережжя Перу. Перед вильотом загальна маса пального у бомбардувальнику становить 73 тонни. За шість годин він витратить приблизно 35 тонн. Оскільки «C-130» є турбопропелерним літаком і летить повільніше за «Привид», то мусить вирушити завчасно. Він чекатиме «B-2» якраз біля Перу. «Геркулес» зливає 20 тонн пального «Привиду», розвертається і порожній летить до авіаносця, що триматиметься на відстані 1500–2000 кілометрів від узбережжя. Приземляється на нього. Після дозаправки запас пального в баках «B-2» становитиме 58–59 тонн. Цього достатньо, щоб пролетіти ще 8800 км. На всяк випадок після завершення операції в повітряному просторі США на «B-2» чекатиме інший заправник, який доллє пального, щоби «Привид» зміг дотягнути до авіабази в Міссурі.

Повітряний заправник «KC-130» на базі транспортного літака «Lockheed C-130 Hercules»

— Ви гарантуєте, що, зцідивши все пальне перед посадкою, «C-130 Hercules» зможе приземлитись на «Рональда Рейгана»[99]?

— Думаю, так.

— Думаєте?

— Так, сер. Заправник сяде на авіаносець.

Леон Ґарнетт обмізковував пропозицію, потираючи долонею підборіддя.

— Добре, Френку, вам зелене світло. Сьогодні до обіду я повинен побачити детальний