Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

- Вони. - один ткнув пальцем, на його обличчі заграли жовна.

- Вас надурили.

- А ви точно не бандити? - сказав один із поранених.

- Точно. Кидайте зброю і йдіть до своїх машин, там вас зустрінуть мисливці. - після нетривалої розмови ватажок найманців підтвердив розмову з головою мисливців Гором і першим скинув на землю зброю.

Один із найманців щось намагався зробити, але ШІ корабля виявив загрозу і корабельна турель вистрілила йому руку, з якої випала граната.

- Лягай! - крикнув хтось, найманці ледве встигли зреагувати на вибух, вдарила ударна хвиля та розкидала землю навколо.

Вибух і їх залишилося 14, а Тех знерухомів напарника, його тіло забилося в конвульсіях під дією паралізатора. Найманці швидко оговталися від шоку, в їхніх лавах панували матюки та лайка, осколки зачепили і їх, а металевий запах крові змішувався з їдким димом вибуху. Пораненим найманцям надали допомогу на місці, наклавши пов'язки та скористались наданою кіборгом аптечкою, щоб запобігти найгіршим травмам, доки не буде надана більш комплексна медична допомога, та всі згодом вирушили на стоянку.

Поки Тех домовлявся з лідером найманців, а я з Іс завантажив дві машини в трюм корабля. Це була техніка тих, хто винаймав решту на атаку форту, паралізованого та зв’язаного ми теж з собою забрали на допит Оллі. Решту машин заберуть найманці, їм ще назад в город на чомусь їхати. Кіборг домовився з цим командиром, що коли ми прибудемо в їх город нам допоможуть з розміщенням та з’ясують хто стоїть за цим нападом на форт, а також ми привеземо їх двох людей які знаходяться в форті.

Коли наш корабель рушив назад до форту, я не міг позбутися картини розгубленості й розпачу лідера найманців, наслідки невдалої атаки на форт впали важким тягарем на нього, на додачу лягли проблеми доставлення й догляду за пораненими. А найбільше найманців підкосила зрада і втрата злагодженої команди, біль від втрати знайомих і безвихідь були відчутними, суворим нагадуванням про тонку межу між виживанням і катастрофою в цьому суворому світі. Треба взяти це собі на замітку, бо ніколи не знаєш у що нас можуть вплутати місцеві.

Приземлення, розвантаження пройшли буденно, а потім допит і нові дані.

Інтерлюдія.

Кімната в бункері була тьмяно освітлена, відкидаючи довгі тіні на кам'яні стіни. У центрі на міцному залізному стільці сидів пристебнутий до підлоги бандит, його очі нервово металися кімнатою. Перед ним стояв важкий стіл, а навпроти нього в мовчазному роздумі сиділа я.

- Розслабся. - сказала я спокійним, але владним голосом. - Буде легше, якщо ти не будеш чинити опір.

Бранець зціпив зуби, його непокірність була очевидною, попри хитке становище.

- За мене помстяться або викуплять, може домовимося. - очі кидалися на мої вуха й обличчя - Я нічого тобі не скажу. - схоже паніка накривала його.

- Ти сам собі брешеш, тебе вже дано списали, нікому ти не потрібен.

- Неправда.

- Ти не перший і не останній, ти черговий мерзотник, який вирішив, що він вершитель світу. Готуйся відповісти за свої гріхи.

Глибоко зітхнула, невідомо, що за гидоти приховує його свідомість, обійшла бандита і доторкнулася до голови, щоб торкнутися розуму бандита. Мені завжди здавалося, що в кімнаті стає холодніше, поки ментальна псі атака проникає в розум бандита в пошуках істини.

Спочатку людина чинила опір, у її свідомості вирувала хаотична буря страху. Але ментальна методика була невблаганна, з практичною легкістю долаючи всі бар'єри. Поступово опір бандита зник, і я почала просівати його спогади. У голові замиготіли образи: бандит, що пробирається через висохле море, напружене очікування слушного моменту для удару, немає відповіді від шпигуна, атака, раптовий хаос після нападу. Але ці спогади були останніми. Я заглянула глибше, шукаючи джерело наказів бандита.

На лобі бандита виступили бісеринки поту, очі закотилися, коли я посилила ментальне читання. Нарешті з думок, що клубочилися, виплило ім'я - ім'я, овіяне страхом.

- Грон. - пробурмотіла я, і це слово теж прослизнуло з губ бандита.

Очі бандита розширилися від шоку, він зрозумів, що розум його зрадив.

- Ні... Я... - ігнорую протести бандита, зосередившись на новому знанні.

- Хто такий Грон, пам'ятаєш його обличчя? Чому він наказав напасти?

Рішучість бандита здалася під невпинним псі натиском.

- Він... він лідер бандитів, жодного разу його не бачив, якась шишка в управлінні міста, так говорив мій начальник, це той, що загинув з вибухом гранати. Він найняв найманців і заплатив за напад на форт, я супроводжував, допомагав, ні в чому не винен. Але я не знаю, навіщо все це, клянуся!

Я продовжувала шукати будь-яку додаткову інформацію, але розум бандита більше нічого не знав про ватажка, решту допиту записала на нейромережу, та переслала все людям, там були данні про місця збору бандитів та їхню власність, імена, клички, позивні. Задовольнившись тим, що зібрала все, що могла, я вийшла з думок розбійника, залишивши його тремтячим і дезорієнтованим.

- Ти все чув Мік? - сказав я по зв'язку.

- Так, спасибі Оллі. - відповів він.

Поки підіймалася на гору, розмірковувала над тим, що тепер мені біліше менш зрозуміло мотиви та цілі цього Грона, заліз високо і має потенційно небезпечні зв'язки. Напад на форт обставив як вибивання бандитів, і це не було випадковим актом насильства; це був розрахований удар, організований ним із чіткою метою - прибрати ланку, що заважала йому. Хоча я не знаю в чому. Тут Міку та іншим ще треба було багато чого зробити - розробити стратегію, проінформувати союзників в іншому місті та зміцнити оборону форту. Зараз у Міка з кіборгом є зачіпка, ниточка, за якою можна простежити за заплутаною павутиною загроз, що оточують форт і їхню базу. А за допомогою моїх псі навичок вони розгадають таємницю мотивів Грона і нейтралізують загрозу, що нависла над усіма мешканцями.