Геза Гардоні - Зірки Егера

поквапилися вмерти.

Вона підвелася. Стала за кріслом королеви. Нахилилась і шепнула щось їй на вухо. Королева усміхнулася і кивнула головою. Дівчина швидко вийшла із зали. Гості слухали співака. Його гарний баритон звучав усе чистіше. Спів усім сподобався. Гості заплескали.

— Ще, ще,— попросила королева.

Співак продовжував розважати гостей.

Тільки мати помітила, як зникла Ева. Дончині слова не йшли в неї з голови, сповнюючи серце тривогою.

Коли італієць нарешті закінчив співати, слуга біля дверей оголосив:

— Новий співак! Безіменний! Всі обернулися до дверей і побачили тендітного юнака років п'ятнадцяти. Одягнений він був в атласну одежу вишневого кольору, кунтуш, підперезаний поясом, на якому висіла маленька шабля з позолоченим руків'ям. Юнак зайшов до зали, схиливши голову в поклоні. Довге волосся закривало його обличчя. Він підійшов ближче до королеви і став перед нею на коліна. Затим підвівся, відкинув волосся з обличчя.

Гості так і ахнули від здивування: співаком виявилася сама наречена.

За нею слідом ішов королевський паж, несучи арфу. Посеред зали він подав інструмент Еві. Дівчина вправною рукою провела по струнах і заспівала.

Виявляючи шану до королеви, вона почала з польської пісні, якої та сама навчила її. Задзвенів сріблястий голосок. Слухачі затамували подих.

Потім вона співала по черзі угорські, зажурливі румунські, італійські, французькі, хорватські й сербські пісні.

Після кожної пісні гості захоплено аплодували.

— От бісеня! — не втримався сусід Мекчеї — сивовусий придворний вельможа.— Побачиш, братику, вона нам ще станцює.

— Вона завжди така весела? — спитав Мекчеї.

— Завжди. Якби не було цієї дівчини, королева вже давно померла б з нудьги.

— Пощастило ж Фюр'єшеві...

Він мало не прохопився: «цьому рудому».

Співрозмовник знизав плечима.

— Ет, то зніжений мамин синочок... Можеш повірити, що ця дівчина замість нього піде на війну.

— Вона що, вміє тримати зброю в руках?

— Влітку вона перемагала італійських фехтувальників. А як вона стріляє, як скаче верхи! Будь-кому з чоловіків носа втре.

Наречена, яку так розхвалював старий, заспівала угорську пісню, приспів якої звучав так:

Друже мій, коня сідлай, Ні хвилиночки не згай. Гей же, коню, гей!

Гості знали цю пісню, але знайомий приспів цього разу прозвучав інакше:

Друже мій, коня сідлай, Ні хвилиночки не згай — Жде тебе Гергей!

І дівчина ковзнула поглядом по рядах гостей, зупинившись на Мекчеї.

Гості засміялися. Вони подумали, що Ева просто жартує.

Але Мекчеї здригнувся. Коли ж дівчина після другого куплету знову зиркнула на нього, він одним духом вихилив вино з чаші й непомітно вислизнув за двері. Хутко збіг сходами і гукнув у конюшню:

— Маті! Маті! Балог!

Ніхто не відповів. Довелося розшукувати Маті в гурті челядників. Слуги сиділи на подвір'ї неподалік від кухні й пили вино з дерев'яних кубків, глиняних глечиків, а то й просто з чобіт.

Мекчеї насилу розшукав у цій юрбі свого слугу. Але ж, боже милий, що з ним сталося? Поки Маті сидів за столом, він ще якось тримався, коли ж піднявся на ноги, його геть розібрав хміль.

Під столом і попід стінами валялося з десяток п'яних. Хто лежав під столом, того не чіпали, але тих, хто падав з лавки, скидали на купу під стіну.

Маті підвівся, чи тільки спробував встати, коли завбачив свого господаря. Але недовго стояв, швидко сів назад, бо відчував, що не втримається на лавці й теж потрапить під стіну.

— Маті! — гримнув на нього Мекчеї.— Дідько б тебе вхопив! Де мій кінь?

Маті спробував підвестися, але марно, він тільки сперся руками на стіл.

— Він там.

— Та де ж?

— Там, де й решта коней.— І продовжував белькотіти, ледве підводячи важкі повіки:— Місце коню