Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— У нас у школі не видають, грошей немає на заготівлі, та й тямущого амулетника, — порадував її Шелест.

— Так вона в нашу й не хотіла, — нагадав Ленц.

— Яка розумна дівчина, — захопився Льєн і тяжко зітхнув.

— Загалом, тут усе ясно, — припечатав дізнавач, перериваючи обмін люб'язностями. — Бароне, ваші охоронці вирішили, що можуть безкарно образити дівчину, за що вони й отримали. І якщо вони не змогли промовчати, тепер вони ще й компенсацію мають виплатити, згідно з законами королівства. А…

— Та всі знають, що вона з усіма… — підвівся один із «каторжників», а приятелі його підтримали невиразними вигуками.

— Що з усіма? — недобре запитала зблідла Весяна.

— Того-цього, — пояснив Ленц, і дівчина, на диво, зрозуміла.

— Ви! — зло сказала вона, вставши з крісла і безстрашно ступаючи вперед. — Та я вас... Та ви... Я взагалі невинна, бо тікала від таких, як ви! І від ваших мерзенних дружин! Яким ви брешете про привороти та загравання! Та я вас усіх ненавиджу! Та…

— Тихо! — гаркнув барон, і бліда Весяна відступила, ледь не впавши назад у крісло. — Знав я таких невинних. Покрутять подолом, а потім думають, що ніхто не впізнає. І дивуються, що про них якось не так думають. — Барон усміхнувся, провів пальцем по шнурку, на якому висіло щось, що ховалося за коміром, і посміхнувся. — Дехто ще й одружитися вимагає… Проте проти таких невинних у мене є зброя. Просто перевірочне кільце. Одягне його на пальчик невинна діва і нічого не буде. А якщо збрехала — залишиться не лише без пальчика, а й без усієї руки. Проведемо перевірку?

І посміхнувся, широко-широко.

— Ідіотизм якийсь, — пробурмотів Ваня.

А Перчик задерла носа, простягла перед собою руку і веліла:

— Давайте!

Посмішка барона зів’яла, і він навіщось подивився на дізнавача.

— А я вас попереджав, — відповів той на погляд.

— Давайте ваше кільце! — голосніше зажадала Весяна і зробила крок уперед.

— Гаразд, вірю, — примирливо сказав барон і навіть погрозив пальцем своїм «каторжникам».

— Вірите? — дзвінко перепитала Весяна, і Томія, що не відривала від неї погляду, побачила, як аура дівчини яскраво спалахнула, різко збільшившись і засяявши. — То просто вірите? Я вимагаю кільце! Тому що завтра ви так само просто зневіритеся, придумаєте собі пояснення і…

— Не зневірюся, — спробував її переконати барон.

Але Весяна зробила крок ще раз і зло зажадала:

— Давайте кільце, щоб усі ці побачили!

— Не дам, бо…

Можливо, барон хотів сказати, що кільця не існує. Або що воно розрядилося. Або діє лише у руках благородного походження дівчат. Але Весяна його не дослухала. Вона заверещала і підняла над собою руки.

Льєн встиг лайнутися і смикнув з шиї якийсь амулет, який міг і не допомогти.

Але Перчик, на щастя, руки так і не опустила і сила, що вирвалася спалахом, замість того, щоб розмазати всіх, хто стояв біля дверей, по стіні коридору, просто пробила дірку в стелі і помчала в небеса.

— А я вас просив не злити магів-недоучок, — зло сказав дізнавач, намагаючись вбити випробувача дівчат поглядом. — Барон, забирайтеся з міста разом із вашими людьми. Вашу доньку знайдуть без вас, якщо вона десь тут. Або не знайдуть, якщо втекла з нареченим в болото і потонула в його обіймах. А витівки ваших найманців, та й ваші, у мене вже впоперек горла стоять. Ще трохи і я напишу листа особисто королю, пояснитимете, як у вас перевіряють дівчат на невинність і чому ваші люди вважають за можливе лякати тих, котрих такими не вважають. І навряд чи йому сподобається, що ви через таку нісенітницю готові довести мага до того, що він спалить до демонів пів міста.

Барон похмуро мовчав, мабуть, нарешті зрозумів, чому саме цих магів краще не злити.

«Каторжники» стояли бліді-бліді і, схоже, взагалі дружно зареклися чіпати гарних дівчат, особливо підозрюваних у відьомстві.

А Льєн поплескував долонею по стегну і дивився багатообіцяюче.

Причому, що саме він там обіцяв, ні студенти, ні Ваня, ні дівчата не розуміли.

Дізнавач подивився на дірку, з якої повільно сипалося дрібне сміття, похмуро посміхнувся і додав:

— Але, перш ніж поїхати, відремонтуєте стелю та дах. Думаю, старшому писарю не сподобається, якщо йому на голову полиється дощова вода. Та й ця дірка сама по собі теж не сподобається. А скаржиться королю він стане із превеликим задоволенням. Його через це навіть наш міський голова побоюється.

Барон тільки кивнув.

А Ваня пробурмотів:

— Це вдало ми сюди зайшли.