Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

розгледіти. Під плямами крові одяг мисливця забарвився чорно-коричневими розлученнями, подекуди блякло-червоними, тому його тіло злилося із землею, де він помер.

Дерк залишив собаку, що гавкає, прикутою до аеромобіля і зашкутильгав геть крізь зарості душителів.

13

Дерку здавалося, що, поки він добіг від табору до згорілого аеромобіля, минула ціла вічність. Зворотний шлях до мисливського табору зайняв удвічі більше часу. Тільки потім він зрозумів, що йшов у напівсвідомому стані. У голові залишилися лише уривки спогадів. Він пам'ятав, як спіткнувся і впав, розірвавши на коліні штани, пам'ятав швидкий струмок із холодною водою, біля якого зупинився, щоб змити з обличчя засохлу кров, а потім опустив ноги в крижану воду і тримав їх там, доки вони не заніміли, пам'ятав, як дерся через кам'яну брилу, на якій він упав раніше. У його пам'яті випливав темний отвір печери, що обіцяв йому сон і відпочинок, але він пройшов мимо, збився зі шляху, потім знайшов сонце, пішов ним, знову заблукав. Деревні привиди з тихим щебетом перескакували з гілки на гілку в заростях душителів. Нерухливі білі опудало дивилися на нього з воскових гілок. Пролунало виття баньші, який довго висів у повітрі, мучивши слух. Він знову впав - від страху і від того, що ледве тримався на ногах. Дубинка вислизнула з рук і скотилася по крутому схилу в чагарнику — недалеко, але він не став її шукати. Він ішов і йшов, ставлячи одну ногу попереду іншої, спираючись на палицю, а потім на рушницю, після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. Пролунало виття баньші, який довго висів у повітрі, мучивши слух. Він знову впав - від страху і від того, що ледве тримався на ногах. Дубинка вислизнула з рук і скотилася по крутому схилу в чагарнику — недалеко, але він не став її шукати. Він ішов і йшов, ставлячи одну ногу попереду іншої, спираючись на палицю, а потім на рушницю, після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. Пролунало виття баньші, який довго висів у повітрі, мучивши слух. Він знову впав - від страху і від того, що ледве тримався на ногах. Дубинка вислизнула з рук і скотилася по крутому схилу в чагарнику — недалеко, але він не став її шукати. Він ішов і йшов, ставлячи одну ногу попереду іншої, спираючись на палицю, а потім на рушницю, після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. що ледве тримався на ногах. Дубинка вислизнула з рук і скотилася по крутому схилу в чагарнику — недалеко, але він не став її шукати. Він ішов і йшов, ставлячи одну ногу попереду іншої, спираючись на палицю, а потім на рушницю, після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. що ледве тримався на ногах. Дубинка вислизнула з рук і скотилася по крутому схилу в чагарнику — недалеко, але він не став її шукати. Він ішов і йшов, ставлячи одну ногу попереду іншої, спираючись на палицю, а потім на рушницю, після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти. після того, як палиця загубилася. Ноги хворіли, мучили його. Знову баньші, тепер ближче, майже над головою. Він дивився на похмуре небо крізь візерунки гілок, шукаючи хижака очима, але не знайшов. Знову пішов, переборюючи біль. Він перебирав у пам'яті ці уривчасті спогади і знав, що тим часом, що він запам'ятав, відбувалося ще щось, щось інше, але більше нічого не пам'ятав. Можливо, він спав на ходу. Але він продовжував іти.

Було вже далеко за південь, коли Дерк досяг маленького піщаного майданчика на березі зеленого озера. Аеромобілі стояли на місцях, пом'ятий лежав у воді. Людей у ​​таборі не було.

Собака на довгому чорному ланцюгу охороняв величезну машину Лорімаара, накриту куполом. Вона лежала поряд з аеромобілем, але піднялася з появою Дерка і, скалячи зуби, загарчала. Дерк розреготався. Він пройшов такий довгий шлях, він йшов, йшов і йшов і знайшов ... знову собаку, прикутий ланцюгом до аеромобіля і гарчить на нього. Він міг просто залишатися на місці.

Він обережно обійшов собаку, підійшов до машини Джанасека і, залізши всередину, зачинив за собою важкі двері. Кабіна була темною, тісною та задушливою. Він так довго терпів холод, що тепер тепло здавалося неприємним. Йому хотілося лягти і заснути, але він змусив себе пошукати шафку, знайшов у ній аптечку, відчинив її. У ній знайшлися і ліки, і бинти, і балончики-розпилювачі. Дерк пошкодував, що не здогадався скинути аптечку разом із рушницею біля розбитого аеромобіля. Він розумів, що треба вийти з машини і ретельно вимитися в озері, очистивши рани від бруду, перш ніж бинтувати їх. Але масивні