Оксана Дмитрівна Іваненко - Рiднi дiти

Після того, як Таня і Галина Олексіївна розповіли їй про батька, вона звернулася у військкомат, і її досить швидко повідомили, де він. Ліна одразу написала йому, і вони листувалися весь час. Він часто писав і от зараз, не забувши дня народження дочки, надіслав велику телеграму.

Ще перед кожною іменинницею була коробка шоколадних цукерок! Це приніс Петро Петрович — їхній «садовий шеф» професор-академік, ну, а шефи танкісти і гості з видавництва принесли взагалі багато книжок, цукерок, яблук і навіть кілька тортів.

Пироги, як обіцяла Марина Петрівна, були трьох сортів. Пирогами пригощали самі іменинниці. На пирогу з м'ясом було виліплено «Л. П.», на пирогу з капустою «Катя», а на пирогу з яблуками «Тоня». Вони були дуже великі — як їх тільки Ніна Йосипівна спекла! Після того як усі діти пересвідчилися, що на кожному справді виліплено ім'я іменинниці, і навіть Орися прочитала серйозно по складах: «Ка-тя, То-ня», Марина Петрівна порізала їх на дрібні шматочки, щоб кожен покуштував саме іменинного пирога, та крім них було ще напечено немало!

Це були справжні іменини. Навіть тости виголошували, тільки замість вина пили ягідні соки і ситро, але з чарок!

Катя розчервонілася і щаслива переглядала подаровані їй малюнки і листівки, читала зворушливий напис і дійшла до листівки з дівчинкою, схожою на Світланку, і з кошеням, схожим на Зіночку.

— Це від нас! — повідомила радісно Світланка. — А вірші сама Тоня вигадала! Вона тепер завжди вірші вигадуватиме і буде письменницею.

Навіть Катя здивувалася, що Тоня сама написала вірші! Хоча вона власноручно підписувала на зошиті: «Вірші, оповідання і повісті Тоні Мідян», але це більше через те, що підслухала випадково розмову про іменини Ясочки, і гадала, що це буде справа далекого майбутнього.

А тут нате вам — Тоня написала перші вірші, та ще присвячені їй!

— Тоня сама вірші написала! — оголосила вона на всю їдальню.

— Хай прочитає! Хай сама прочитає!

Тоня почервоніла, опустила голову і нізащо не хотіла вставати.

— Навіщо ви сказали? — трохи не плачучи, докоряла вона Світланці і Каті.

Але і Маша, і Ліна Павлівна, і Марина Петрівна казали їй, підбадьорюючи:

— Це ж чудово! Вірші в день народження! Можна тільки позаздрити Каті. Встань, Тонечко, і прочитай голосно.

Нарешті Тоня встала і почала читати зовсім пошепки, потім насмілилася і середину прочитала голосно, а під кінець знову зніяковіла, ледве закінчила і швиденько сіла, опустивши голівку. Всі аплодували і кричали «браво».

— У неї ще є, як нас приймають у піонери,— писнула Надя.

— Як приймають у піонери? — спалахнула Маша.— Тоню, ти мусиш бути дисциплінованою піонеркою і слухати піонервожату. Наказую тобі негайно прочитати вірші!

— Та він коротенький! — спробувала заперечувати Тоня.

— Нічого, читай!

— Читай, читай, Тоню! — кричали діти.

Тоня встала і, серйозно дивлячись на свою піонервожату Машу, прочитала:

Всі піонери стали тут, Врочисто віддають салют. Одягнуть в цей чудовий час Червоні галстуки на нас. І я щаслива, що тепер Я також юний піонер! І хай у всьому-всьому світі Живуть такі ж щасливі діти!

Справді, це ж був чудовий час! Маша сяяла від щастя. «Яка я розумна,— подумала вона, — що не відмовилась, як деякі комсомольці з нашої групи, від піонерроботи і пішла саме в цей будинок. Таких дітей більше ніде нема!»

Катя виголосила тост, і всі пили виноградний сік і ситро за те, щоб Тоня була поетом.

— Добре? — підморгнула Катя Леночці.

— Чудово! — шепнула та. — Все в порядку.

Але й другу іменинницю не забували. Про неї кожному хотілося сказати: і дітям, і учителям з школи, і Маші! І навіть один з гостей, «садовий шеф» Петро Петрович, професор-академік, узяв слово і проголосив тост за юного мічурінця, майбутнього його помічника, який разом з молодим загоном лісоводів і садоводів прикрашатиме землю квітучими садами і зеленими лісами. Це він, звичайно, казав про Катю.

— От красиво сказав! — шепотіли діти.

— От наша Катя!

Катя сиділа обнявшися з Тонею, обидві червоні, зніяковілі і дуже щасливі.

Хіба це не були справжні, чудові іменини!

А по обіді танцювали, ставили шаради. І танкісти, і Петро Петрович, і вихователі, і вчителі з школи, і Галина Олексіївна теж танцювали і веселилися з дітьми.

Світланка заснула швидко.

— Шкода, що мама не приїхала і не бачила, як нас у піонери приймали! — сказала вона, коли Тоня укривала її, і тільки її білява голівка торкнулася подушки, як вії безсило опустилися, і за хвилину вона спала міцним сном.

А Тоня довго не могла заснути. Який хороший день був у неї! Коли б можна було, вона б встала і почала писати в новий зошит. Оповідання? Ні, цілу повість — не про ляльку Ясочку, а про одну дівчинку, як вона жила в дитбудинку і як її всі любили.

— Ти не спиш, Тонику? — почула вона. Це Леночка зайшла подивитись на Зіночку, а по дорозі на всіх її подруг. Так