Олена Іванівна Теліга - Вибрані твори
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Між іншим, Михайлику, з фотографією у мене вийшла мука!!!! (Я попала до якогось дивного фотографа. Сфотографувавши мене, він залишився незадоволений першою фотографією (Слечна віпада лепше, ніж на подо-бенце) і зафотографував мене ще раз, причому примусив мене фотографуватися, крім того, ще раз в капелюсі (Все за ту ж ціну — чудак!!). І одні з цих фотографій будуть готові в понеділок, а другі в середу. Я роблю так: в понеділок посилаю Вам фотографію одного типу — відразу ж, а в середу — другого. Одна фотографія буде маленька і буде нагадувати, яка Оленочка малесенька, а друга велика буде нагадувати Вам про велике моє кохання... (Знаєте, є такий вірш: «Я любви не числю и не мерю... Нет, любовь есть вся моя душа»). Так що в вівторок Ви вже будете мати якусь мою фотографію.
Якби Ви знали, Михайлику, яка я тепер зайнята! Акуратно ходжу на лекції. Ходжу на студію театральну. В суботу у нас академічне свято, і проф. Вагнер мучає мене з віршами.
Потім я деякий час мушу уділяти своїм «претендентам» і вести з ними «інтелігентні» розмови. І це найтяжче. Краще три години лекції Білецького плюс реферат з грецької літератури, ніж година розмови з деякими з них.
І найменше часу уділяю я моєму єдиному Михай-ликові... Та зате думкою я ввесь час з Вами. Хоч би скорше Ви приїздили до Праги, аби Вас могла побачити. Цілую Вас щиро і міцно, надовго Ваша Оленка.
ПС. А я вже думала, що Ви мене забули, коли Ви мені не писали.
Пишіть!!!
* * *
[Сосниця] 16 липня [1941 р.]
Мій дорогий Михайличку!
Пишу тобі за годину до переходу. Сиджу у надзвичайно симпатичного панства, родини п. о. С. Рудавського в Сосниці, звідки переходимо. Тут ми були кілька годин і ніч, як у себе дома. Якби ти мав колись переходити — зайди обов’язково сюди. Ніде так не було мило і затишно... Надіємося, що перейдемо річку щасливо, здається, тут нічого не чекає злого.
При першій оказії передай мені куферок і поклади туди і сірий капелюх. А головне — збирайся і сам!..
* * *
[Львів], 24 липня 1941
Мій дорогий Михайлику!
Пишу тобі ще раз зі Львова, але завтра ми вже майже напевно їдемо на схід, до Києва.
Вчора були тут дуже бурхливі збори з дискусіями. Реферати давали я і Самчук. Пізніше ми зцепилися з усією цією публікою, такою як Матіїв-Мельник і інші, які роблять з себе мучеників і героїв, а на нас емігрантів дивляться як на втікачів до вигідного життя: це було просто обурююче. Отже, ми гризлися во всю.
Несподівано знайшовся Олег, який весь час був на Волині, річ натуральна, що я страшно зраділа. Тебе ж внесли на [...]
* * *
[Рівне, 17 жовтня 1941]
17.Х.1941. Рівне. Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій! З листа, який привіз мені Кобрин, бачу, що ти не дістав від мене листа, який повіз о. Волков, і картку, яку мав кинути в Холмі один хлопець. Рідний мій! Не моя це вина, — не лише думаю весь час про тебе, а й пишу — ледве є оказія, але знаєш, які люди...
Кобрин привіз мені і светер, який вийшов чудовий, а кравчиня мені його нарешті допасувала, але ковдру і залізко лишив у Львові. Ці речі має привезти сюди Василь, але мене вже тут вони не застануть. Я їду завтра до Києва, де мусіла вже бути давно, але тяжко туди дістатися. Перепусток не дають, способу комунікації теж нема, а з Києва Ольжич алярмує, бо Ленуш вибраний головою київських письменників і журналістів! Пишуть, що дуже я там була потрібна, але як туди дістатися? Рідний мій! Завтра думаємо (їхати), хоч би довелося і півдня стояти на розі і зупиняти авта, але спочатку хлопці спробують ще в Рівному з кимсь домовитись з німців. Їдемо: я, Олег, Кобрин і Таня Прахова, моя приятелька, києвлянка, моя однолітка, яка, як монтажистка, їздила з фільмовою екіпою в Жаб’є накручувати фільм, і яку війна змусила застрянути в Рівному. Дуже це мила, інтелігентна і винятково мені симпатична жінка, з якою ми швидко зжилися і яка, як ніхто, любить слухати мої вірші. Вона вертає до Києва, де у неї дочка 3-ох років і старий батько. Я тішуся, що маю тепер справді в ній приятельську душу, та ще в Києві, так далеко від тебе! Тільки як і коли ми туди дістанемося?
Боже, мій дорогий, як я сумую без тебе! Так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.