Олександр Грін - Пурпурові вітрила

Павлівна. Звінчавшись, молодята прибули в Пінегу в листопаді 1910 року. Цей час хоча й мав на собі ознаку душевного спокою, проте відкинув Гріна на узбіччя літературного життя. Повернувшись у Петербург у травні 1912 року, письменник довго намагається повернути втрачені зв’язки, проте публіка, зневірена й пересичена, чекає від нього роману, в основі якого лежав би багатий місцевий матеріал. Грін, натомість, гнув свою лінію — виписані за шаблоном герої, штучні сюжети, удавані пристрасті, одне слово, суцільні Потьомкінські села. Даремно він намагався увійти в коло поважних мистців на кшталт Буніна чи Чехова. Революція геть поставила його на марґінес: як на спраглий до нового розум будівника комунізму все, вигадане Гріном, відгонило нудотливими пахощами колоніальних крамниць. Своєю самобутністю Грін розлякував навіть критиків, та й на смаки тодішньої публіки якщо й реагував, то мляво. Питання риторичне — чи бачив російський письменник свого читача? Здається, що ні. Як часто легковажив тих, хто пліч-о-пліч йшов з ним по життю. Хай хворий на висипний тиф Грін і відписав права на свої твори другій дружині, проте до цього встиг їй вкрай дошкулити. На відміну від своїх героїв не намагався піднестися над собою, а плив хвилями. Назустріч Ассоль — своїй музі, що приймала його таким, як він є, і не картала за мінливий настрій чи всесвітній сум, який Грін носив у своїй душі. Це він — Ґрей — напинав пурпурові вітрила мрії, щоб викликати ходовий вітер у сірому штилі буденщини. Хай усіх героїв Грін і примістив у своїй хатині, що в Старому Криму, — він пережив з ними силу пригод, відкрив таїну людського серця, мандрував і стинався з ворогами, і помер у липні 1932 року, — хтозна, чи від тифу, чи від тропічної пропасниці, підхопленої деінде в джунглях…

На піку своєї творчості він поринув у мрії настільки, що і сам уже був переконаний, ніби світ його уяви існує насправді. Втім, і дійсність, що її Грін суціль зневажав, мститься йому. «Грін вважається ніби осторонь літератури, — писав критик Михайло Левідов. — Серйозна критика з погордою обходить його мовчанкою, зрештою, і для широких читацьких кіл його ім’я звуть чи то як Нат Пінкертон, чи то як Джек Патрач, хіба що з нижчим рангом».[33]

Ще одне болюче питання для тих, хто береться прочитати твори Гріна, — це його мова. Вже першого погляду достатньо, щоб зрозуміти, що олівець редактора у його прозі ані знати. Сила-силенна дієприкметників, чудернацькі малозрозумілі імена (часом складається враження, що польську мову він знав значно краще, ніж російську), дивовижні у своїй неоковирності звороти, і проте, як на письменника, який поганенько володіє мовою, пише Грін просто чудово. Він бере не мовою — він смакує разом із нами п’янкий трунок фантазії, настояний на образах. Хай іноді це нагадує якийсь спосіб забутися, хай нам радять чекати. Омріяне як вітрильник з пурпуровими вітрилами, що виринає з-над обрію: він припливе до кожного з нас, якщо вірити…

Ігор Андрущенко

Примітки

1

Вершок — давня міра довжини, що дорівнює 4,4 см. — Прим. пер. (тут і далі).

2

Галіот — вітрильне судно водообсягом 200–300 т.

3

Чесуча — легка тканина з сирого шовку або бавовни.

4

Клюз — отвір у корпусі судна для пропускання линви або якірного ланцюга.

5

Клівер — одне з трикутних вітрил.

6

Кочет — гніздо для весла.

7

Бьоклін Арнольд (1827–1901) — швейцарський маляр, найяскравіший представник символізму. Йдеться про його картину «Фавн підспівує дроздові» (Faun, einer Amselzupfeifend, 1863), що зберігається у новій мюнхенській пінакотеці.

8

Мається на увазі Бертольд Шварц, першовідкривач пороху.

9

Мається на увазі картина Тіціана «Ассунта».

10

Аспазія — друга дружина Перікла. За чутками, вирізнялася неабиякою вродою і розумом, а в її домівці полюбляли збиратися філософи, поети, малярі.

11

Шканці — частина верхньої палуби судна.

12

Брашпіль — суднова лебідка з двома барабанами на горизонтальному валу, за допомогою якої піднімають якорі, вибирають троси та швартові канати тощо.

13

Бак — носова частина судна.

14

Грот-щогла — найвища щогла.

15

Рібо — мова про французького психолога Теодюля Рібо (1839–1916).

16

Карафа — те саме, що й графин.

17

Фіоритури — орнаментальні пасажі, які прикрашають основну мелодію.

18

Тут: довіри.

19

Таль — підвісний механізм, яким підіймають вантажі на невелику висоту.

20

Ванти — снасті стоячого суднового такелажа.

21

«Марія Целеста» («Марія Селеста», Mary Celeste) — бригантина, залишена екіпажем із нез’ясованої причини й знайдена 4 грудня 1872 року за 400 миль від Гібралтару судном «Деї Ґратіа» (Dei Gratia). Класичний приклад корабля-примари.

22

Що ж до дітей, то на борту «Марії Селести» була лише донька капітана Бенджаміна Бріґґса — Софія Матільда.

23

Штирборт — правий борт судна.

24

Фок і грот — назви вітрил.

25

Доміно — тут людина в маскарадному костюмі, що має вигляд широкого плаща з каптуром.

26

Газа — тонка прозора тканина.

27

Ґризетка — молода жінка жінка легковажної поведінки.

28

Матине — ранкове жіноче вбрання у вигляді широкої і довгої кофти з легкої тканини.

29

Відомі художники, які виконали чимало графічних малюнків, наче прозорих.

30

Кабельтов — традиційна морська міра довжини, що дорівнює 0,1 морської милі, тобто 185,2 м.

31

Борисов Л. И. Волшебник из Гель-Гью. Романтическая повесть. — Л., 1972. — С. 126.

32

Колотоновская Е. А. Рассказы Грина // Критические этюды. — СПб., 1912. — С. 239–41.

33

Левидов М. Ю. Иностранец русской литературы: Рассказы А. С. Грина // Журнал Журналов. — 1915. — № 4. — С. 3.